6 січня 2018 року виповнюється 80 років з дня народження українського поета, літературознавця, політв'язня, правозахисника, Героя України Василя Семеновича Стуса. 

"… Жив, любив і не набрався скверни, ненависти, прокльону, каяття"

(1938-1985)

До 80-річчя від дня народження Василя Семеновича Стуса запрошуємо відвідати у бібліотеці  організовану  тематичну книжкову виставку  "Народе мій, до тебе я ще верну…". 

Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині у селянській родині. Він був четвертою дитиною в батьківській сім’ї. Його дитячі і юнацькі роки минули на Донбасі, куди переїхала родина Стусів у пошуках кращої долі: тут він завершив шкільне навчання із срібною медаллю, закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Донецького педінституту.

Відеоматеріал про життя і творчість Василя Стуса можна переглянути нижче:

Згодом деякий час вчителював на Кіровоградщині. Відслужив у лавах Радянської армії на Уралі, звільнившись з якої знову викладав українську мову та літературу в школі, працював літературним редактором газети "Социалистический Донбасс". У 1963 році вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка Академії наук УРСР, був зарахований на спеціальність "теорія літератури". Тоді ж відбулися перші публікації віршів Василя Стуса – у журналі "Дніпро" ("На поетичному турнірі" (1964), "Най будемо щирі" (1965)). У часи навчання в аспірантурі молодий науковець пише велику літературознавчу розвідку про трагедію таланта визначного українського поета Павла Тичини – "Феномен доби", офіційно не визнану й не сприйняту радянським літературознавством, але широко відому в самвидаві (пізніше ця праця фігуруватиме у кримінальній справі Василя Стуса, як вагомий "доказ" антирадянської пропаганди).

У 1965 році Василь Стус одружується із Золотокосою красунею Валентиною Попелюх, через рік у родині Стусів народиться син Дмитро:

У вересні 1965 року відбувся сумно відомий виступ Василя Стуса у кінотеатрі "Україна" після перегляду фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" з приводу арештів серед української інтелігенції у серпні того ж року. Поет "випав" із офіційного життя: заборона друкуватися, відрахування з аспірантури,  перебував на особливому обліку КДБ, не мав можливості працювати за фахом.

Мороком горло огорне —

ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна!
Здрастуй, страсна моя путь!

Найфатальнішим наслідком активної громадянської позиції став перший арешт Василя Стуса у січні 1972 року, внаслідок якого поет отримав п’ять років таборів і три роки поселення.

Василь Стус під час заслання у селі Матросово Магаданської області, 1978 рік:

"На колимськім морозі калина  зацвітає рудими слізьми.  Неосяжна осонцена днина,  і собором дзвінким Україна  написалась на мурах тюрми". ("На колимськім морозі калина")   Василь Стус  повернувся до Киє­ва після ув'язнення в Мордовії і Колимського заслання. Через 8 місяців після звільнення, у травні 1980 року, відбувся другий арешт, наслідком якого стало вже 15 років, як для особливо небезпечного рецидивіста.

БІДА ТАК ТЯЖКО ПИШЕ МНОЮ,

ТАК ТЯЖКО ПИШЕ МНОЮ БІЛЬ…

Не маючи умов для творчості, наполегливо працюючи, Стус усе ж укладає поетичні збірки: "Зимові дерева", "Круговерть", "Палімпсести", "Під тягарем хреста", "Птах душі", ви­вчав французьку та англійську мови (він володів також усіма сло­в'янськими мовами і німецькою), перекладав такого складного по­ета, як Рільке, роздумував над минулим, сучасним і майбутнім України. І як боляче було, коли наглядачі час від часу забирали його твори й знищували.

Ці рядки - сповідь страждань Василя Стуса на засланні:

Як хочеться - вмерти!

Зійти непомітно

За грань сподівання,

За обрій нестерпу.

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер.

Останні хвилини життя В. Стуса досі не з'ясовані. Що стало причи­ною смерті? Серцева недостатність? Нервове перенапруження? Побої наглядачів? Його поховали на кладовищі таємно, уночі, поставивши на могилі дерев'яний стовпчик із бляшаним номером 9. І це за декілька годин до прибуття дружини і сина, які хотіли забрати тіло. Через рік у цьому карцері було знайдено напис "Господи, дякую", зроблений дрібним почерком поета схованим грифелем олівця.

У 1989 році поета було повністю реабілітовано "за відсутніс­тю складу злочину".

Спроба  висунути Василя Стуса у 1986 році  Нобелівським лауреатом була зроблена пізно й неуспішно.

16-19 листопада 1989 року відбулося перепоховання праху Василя Стуса і його побратимів Юрія Литвина і Олекси Тихого, замордованих тоталітарною системою в тюрмах та концтаборах, на Байковому кладовищі.

У 1991 році Василю Стусу було присуджено Державну премію ім. Т.Г.Шевченка за збірку "Дорога болю". Ця книга була пер­шою, надрукованою в Україні.

У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету.

Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури.

Засновано премію імені Василя Стуса.

2 червня 2004 року в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулася презентація унікального компакт-диску із реставрованими записами віршів Василя Стуса у виконанні автора під назвою "Живий голос Василя Стуса".

26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

На Донбасі працює Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса.

Поезії Василя Стуса перекладено багатьма мовами, вони видаються великими тиражами англійською, французькою, німецькою...

Такі твори міг писати тільки Василь Стус, і він їх писав, одержавши в нагороду тюрми, табори, заслання, розплатившись за них власним життям:

Як добре те, що смерті не боюсь я  і не питаю, чи тяжкий мій хрест,  що перед вами, судді, не клонюся  в передчутті недовідомих верст,  що жив, любив і не набрався скверни,  ненависті, прокльону, каяття.  Народе мій, до тебе я ще верну,  як в смерті обернуся до життя  своїм стражданням і незлим обличчям.  Як син, тобі доземно уклонюсь  і чесно гляну в чесні твої вічі  і в смерті з рідним краєм поріднюсь. Василь Стус

Вшануємо пам'ять Василя Стуса - видатного поета та борця за національну ідею, справжнього Великого Українця!