До 200-річчя від дня народження видатного сина України Тараса Григоровича Шевченка

"Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем'я люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть." Т.Г.Шевченко

У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом в  українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія.

Тарас Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Тарас Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.

До 200-річчя від дня народження великого Кобзаря завідувач бібліотеки презентувала книжково-ілюстративні виставки:

"Учитель прекрасного і вічного: Тарас Григорович Шевченко"

"Тарас Шевченко – художник"

Життєвий та літературний подвиг Тараса Григоровича  Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів - кріпосного селянства,- піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури,- це явище світового значення в історії культури.

Завідувач бібліотеки підготувала  презентацію "200-літній ювілей Тараса Шевченка", в якій освітлюється життя і творчість відомого українського поета:

Біографія Тараса Григоровича Шевченка

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814-1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 року в

с. Моринцях Звенигородського повіту Киівської губернії в сім’ї кріпаків поміщика В.В.Енгельгарда.

1822 рік – батько віддав Тараса в навчання до дяка Павла Рубана в селі Кирилівка, куди переїхала родина. За два роки хлопець навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.

Після смерті матері Катерини Якимівни (1823 р.), а згодом і батька (1825 р.), Тарас деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Петра Богорського. Уже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання.

У с. Кирилівка пас громадську череду й майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.

1828 рік – Тараса взято до поміщицького двору в містечку Вільшаній, яке дісталося в спадщину позашлюбному синові Василя Енгельгарда, ад’ютантові литовського військового губернатора Павлові Енгельгарду. У списку дворових Шевченка записано як здатного "на комнатного живописца".

На службі Тарас виконує обов’язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки з популярними сюжетами. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого, котрий з кінця 1829 р. до весни 1930 р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. 

Після початку "листопадового" польського повстання (1830 р.) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад’ютант П. Енгельгард. Невдовзі туди приїхав і Шевченко.

У 1832 році Енгельгард законтрактовує Шевченка на 4 роки майстрові петербурзького малярного цеху Василеві Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. У цей період Шевченко знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, художником Аполлоном Мокрицьким, письменником Євгеном Гребінкою, з уславленим художником і професором Академії мистецтв Карлом Брюлловим і з не менш відомим поетом Василем Жуковським, котрі відіграли в його житті надзвичайну роль – викупили з кріпацтва (1838 р.).

21 травня 1838 року Тараса Григоровича зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840 р.), "Циганка-ворожка" (1841 р.), "Катерина" (1842 р.). Успішно працює Шевченко й у жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.). Саме в цей час розквітає його поетичний талант.

18 квітня 1840 року виходить друком перша збірка Шевченка "Кобзар", яка містила лише 8 творів – "Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка – Нащо мені чорні брови", "До Основ’яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".

1841 р. - історична поема "Гайдамаки".

1841 р. – пише російською мовою віршові істричну трагедію "Никита Гайдай", згодом перероблену в драму "Невеста".

1842 р. – поема "Гамалія".

1843 р. – романтична історико-побутова драма "Назар Стодоля".

1844 р. – друге видання "Кобзаря".

Усі ці твори належать до раннього (романтичного) періоду творчості Шевченка.

Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки(до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка містить поезії 1843-1845 рр.),  ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр.

Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України. Тут він багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописная Украина", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі.

1843 р. – російськомовна поема "Бесталанный" (наступного року видана під назвою "Тризна").

1844 р. – поема "Сон".

1845 р. – отримує звання некласного художника від Ради Академії мистецтв і повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди.

1845 р. – поеми "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", поезії "Холодний Яр", "Заповіт".

1846 р. – балади "Лілея" й "Русалка".

1847 р. – поема "Осика" ("Відьма").

 Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка (реалізм поєднується з романтизмом).

1846 року у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного атицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок.

У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти.

5 квітня 1847 року заарештували Шевченка, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу "Імператорської його величності канцелярії", тобто охранки.

Антицарські твори з відібраного при арешті альбому "Три літа" стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). Його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". 8 червня 1847 р. поета привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри.

В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних "захалявних" зшитків.

Наприкінці 1849 р. – на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці поезії в саморобні книжечки, які згодом, зшиті й переплетені, дістали назву "Малої книжки". В Орській фортеці поет написав 21 твір.

1848 рік – на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Побував на острові Косарал, в укріпленні Раїм. Під час експедиції Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій.

23 квітня 1850 року поета заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Шевченко був змушений припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник.

Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі й доброзичливці поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 року було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. поет виїхав із Новопетровського укріплення, не знаючи про цю заборону і з наміром оселитися в Петербурзі.

У 1852-1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, із яких збереглося 9 – "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы", "Художник", "Прогулка с удовольствием и не без морали". Втрачено текст "Повести о безродном Петрусе". За словами Шевченка, він написав їх близько 20.

Про те, що йому заборонено проживати в столицях, Шевченко дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, доки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми "Неофіти", "Юродивий" (незакінчена), ліричний триптих "Доля", "Муза", "Слава" та доопрацював свої "невільницькі" поезії, які переписав до "Більшої книжки".

10 березня 1858 року розпочалося двотижневе перебування поета в Москві, де він спинився в господі М.С. Щепкіна, видатного актора та свого близького друга. Наприкінці березня вирушив до Петербурга.

23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання "Kобзаря", хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж "Kобзар" 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні "Kобзар" 1860 року був зустрінутий з захватом. Але арешти, переслідування, тяжке заслання підірвали здоров'я поета.

29 січня 1861 року в одному з листів на Україну він писав: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу".

10 березня 1861 року життя Т. Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну й поховано біля Kанева, над Дніпром.

Ушанування пам’яті

Ім’ям Тараса Шевченка названо ряд географічних об’єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України.

Ім’я Тараса Шевченка також носять вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети,Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Наддністрянської Республіки; театри — Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр, Театр драми й музичної комедії у Кривому Розі, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри, гора Шевченка, з 1964 по 1991 місто Актау мало назву Шевченко.

В Україні та за її межами існує багато пам’ятників Шевченку. Одним з найкращих вважається пам’ятник у Харкові, великі пам’ятники Кобзареві встановлені також у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах.

За кордоном пам’ятники Шевченку встановлено у Росії (Москва, Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага), Білорусі (Берестя, Гомель, Мінськ, Могильов, Слуцьк), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі), Австралії (Канбера).

Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто, Канада, існує музей, присвячений виключно Шевченківській тематиці.

У галузі літератури щорічно присвоюється Шевченківська премія — одна з найпрестижніших відзнак України. Портрет Тараса Шевченка зображено на банкноті номіналом 100 гривень та на золотій пам’ятній монеті номіналом 200 гривень.

На честь поета названо астероїд 2427 Кобзар.