Біблійна легенда "Про Мойсея"
"Про Мойсея"
(Біблійна легенда)
(скорочено)
Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни (...) стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, який колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони боялися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян почали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, але кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожного новонародженого ізраїльського хлопчика.
У той час в однієї ізраїльської жінки народився син. Мати три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре просмолений кошик і сховала в очереті біля річки Нілу. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за ним.
Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні стало жаль невинне дитя. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалася, що він приречений на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе його годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, і тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого сина. Коли він підріс, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм (...). Він виховувався в єгипетських школах та оволодів різними науками. Але від матері знав, що за походженням – ізраїльтянин, а єгиптяни – то вороги, які знущаються з його народу.
Одного разу Мойсей став свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника єврея. Мойсей убив єгиптянина. Наступного дня побачив, як два євреї б’ються. Хотів їх помирити, присоромити й сказав:
– Чому б’єш свого брата?
Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:
– Хто тебе зробив суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?
Мойсей злякався, що про його вчинок донесуть фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився й пас стада овець свого тестя. (...)
Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю й раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте (...) кущ горів, але не згорав! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь: „Я – Бог Авраама, Ісака та Якова, – мовив Він. – Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ“. – „Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? – запитав Мойсей. – Ось я прийду й скажу народу: "Бог батьків ваших послав мене до вас". А вони запитають: "Як Його звуть?" Що я маю відповідати?“ Господь сказав йому: „Відповідай: "Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова, послав мене до вас"“. Проте Мойсей вагався, побоюючись, що йому буде нелегко переконати народ (...).
Тоді Господь подав Мойсеєві знак. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його та звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті вона знову стала палицею. „Якщо це не переконає народ іти за тобою, – сказав Господь, – засунь руку за пазуху“. Мойсей послухався – і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її – і проказа щезла. „Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю – і вона стане кров’ю“, – сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитися: „Я не зможу переконати людей!“ – „У тебе є брат Аарон, – сказав Господь. – Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити“.
Вирушив Мойсей додому, узяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони зібрали всіх ізраїльських старійшин, й Аарон промовляв до них, а Мойсей показував знаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.
(...) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. (...) Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками.
Тоді Господь почав карати фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна – тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:
1) вода в річках та озерах стала кров’ю, а риба загинула;
2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості;
3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;
4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;
5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець у всьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;
6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;
7) густий град знищив поля й убив багато людей та тварин;
8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;
9) опустилася густа темрява по всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;
10) повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.
Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ (...), але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач по всьому Єгипту, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни (...) вийшли з Єгипту.
А весь Ізраїль заздалегідь отримав від Бога наказ приготуватися до дороги (...).
Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. (...)
Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла перед ними хмара, подібна до стовпа, а вночі цей стовп світився, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.
Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невільників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й кинувся за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:
– Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!
За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю – і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.
Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю – води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно й згинуло. Перед ізраїльтянами знову з’явився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.
Харчі, винесені з Єгипту, закінчилися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:
– Краще б нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи біля казанів, наповнених м’ясом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!
Бог звелів Мойсеєві розповісти людям, що ввечері вони їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано запитували один одного:
– Ман гу? (Що це таке?)
А Мойсей сказав:
– Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.
Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і з’являлася щоранку протягом шести днів. На шостий день потрібно було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів „ман гу“ цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом усіх сорока років, аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.
Небагато часу минуло, як знову розпочалося заворушення проти Мойсея. У пустелі не було води, і народ став кричати:
– Дай нам води, щоб ми напилися! Ти вивів нас з Єгипту, щоб ми, і діти наші, і худоба загинули від спраги!
– Що ж я зроблю? – журився Мойсей. – Ще трохи – і вони мене вб’ють камінням...
За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі – і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.
– Бачите тепер, що Бог є між вами? – спитав Мойсей.
(Переклад із давньогрецької І. Огієнка)
