Літопис "Києво-Печерський патерик"
"Києво-Печерський патерик"
(Літопис)
Патерик Києво-Печерський, [який оповідає] про створення церкви, аби дізналися всі, що самого Господа промислом і волею, і його Пречистої Матері молитвою та бажанням сотворилася і завершена була боголіпна, небу подібна Велика Церква Богородична Печерська, [заснована] архимандритом усієї руської землі, якого є Лавра, святого і великого отця нашого Феодосія.
Благослови, отче
Слово 1.
Був у землі варязькій князь Африкан, брат Якуна Сліпого, який загубив, тікаючи, золоте корзно, б'ючись із військом [своїм] на боці Ярослава з лютим Мстиславом. І в цього Африкана було два сини: Фріанд і Шимон. По смерті ж батька їхнього вигнав Якун обох братів із землі їхньої. Прийшов Шимон до благовірного князя нашого Ярослава, котрий, його прийнявши, в честі тримав і дав його синові своєму Всеволоду, аби був старшим у нього; отримав же [той] велику владу від Всеволода. Причина ж такої любові його до святого того місця була така. За благовірного і великого князя Ізяслава в Києві половці прийшли на руську землю літа 6576 (1168). І пішли троє Ярославичів назустріч їм: Ізяслав, Святослав і Всеволод, [котрий] мав при собі і цього Шимона. Коли прийшли вони [перед тим] до великого і святого Антонія [Печерського] задля молитви та благословіння - старець відкрив неложні свої вуста і ясно провістив їхню майбутню погибель. Сий же варяг, упавши до ніг старця, молив, аби вберегтися йому від такої біди. Блаженний же каже йому: "О, чадо! Безліч помруть від гостроти меча, і втікаючи від ворогів ваших, ви принижені та зранені будете й у воді потопитеся. Ти ж, врятувавшись, тут маєш, зрештою, похований бути - у церкві, яка має бути збудована".
Коли ж були вони на Альті, зійшлися обидва війська і, гнівом Божим, переможені були християни й тікали вони. Розігнані були і воєводи з безліччю воїнів. Коли ж зійшлися, тут же і Шимон лежав поранений серед них. Поглянув угору, на небо, і побачив церкву превелику, яку вперше бачив на морі, і згадав [тут] мову Спасову і каже: "Господи, вибави мене від гіркої сеї смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері і преподобних отців Антонія та Феодосія!" І тут негайно якась сила взяла його з-помІж мертвих, і негайно зцілився від ран, і всіх своїх знайшов цілими та здоровими.
Повернувшись назад, прийшов до блаженного Антонія, і оповів йому річ дивовижну, так кажучи: «Батько мій Африкан зробив хреста і на ньому зобразив Богомужню подобу Христову, розписану фарбою, новозображену, якій латини поклоняються. [Розп'яття було] величиною близько 10 ліктів.І, його вшановуючи, батько мій одягнув на стегна його золотий пояс вагою 50 гривень та вінець золотий на голову його. Коли ж вигнав мене Якун, дядько мій, із землі моєї, я зняв пояс із Ісуса і вінець із голови Його і почув голос від образа, що звертався до мене і казав мені: "Ніколи не одягай цього на себе, чоловіче, а віднеси на вготоване місце, де будуватиметься церква [в ім'я] Матері Моєї преподобним Феодосієм, і йому в руки віддай, хай висить над Жертовником Моїм!" Я ж од страху впав, оціпенівши, немов мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. Коли ж пливли ми, розігралась велика буря, аж усі ми вже не гадали вижити, і почав [я] кричати: "Господи, прости мене! Бо через той пояс, якого взяв од Твого образу, загибаю нині!" І побачив церкву в небі, і думав, що то за церква. І був нам з висоти голос, який мовив: "Має вона сотворитися преподобним в ім'я Божої Матері, і в ній ти будеш похований". І, як бачив, зміряв її тим золотим поясом. І розміром та висотою вона - 20 завширшки, 30 завдовжки, а 30 у висоту. Стіни ж з верхом - 50. Ми усі прославили Бога і втішилися радістю великою, звільнившись од гіркої смерті.Таж і донині не відав, де має бути створена церква, показана мені: на морі й на Альті, коли був при смерті, доки не почув із твоїх чесних вуст, що тут мені похованому бути, в церкві, яка має бути збудована». І, вийнявши, дав пояс золотий, кажучи: "Ось міра і початок. Цей же вінець та буде повішений над Святою Трапезою".
Старець же, похваливши Бога за те, сказав варягові: «Чадо, від сьогодні не наречеться ім'я твоє "Шимон", але "Симон" буде ім'я твоє». Покликавши блаженного Феодосія, Антоній каже: "Симоне! Оцей хоче воздвигнути таку церкву". І дав йому пояс та вінець.
І звідтоді [Шимон] велику любов мав до святого Феодосія, даруючи йому майно численне на розбудову монастиреві.
Одного разу цей Симон прийшов до блаженного і, по звичайній бесіді, каже святому: "Отче, прошу в тебе одного дарунку!" Феодосій же каже до нього: "О, чадо, чого просить твоя велич од нашого смирення?" Симон же каже: "Величного, і вище сил моїх хочу я від тебе дарунку". Феодосій же каже: "Знаєш, чадо, убозство наше, що іноді й хліба не маємо на денний харч. Іншого ж не відаю, що й маю". Симон же говорить: «Коли захочеш, подаси мені. Можеш бо, за даною тобі від Господа, Який назнаменував тебе преподобним, благодаттю. Коли бо знімав вінець із голови Ісусової, Той мені сказав: "Неси на вготоване місце, і віддай до рук преподобному, який будує церкву Матері Моєї". І ось тому прошу тебе, аби дав мені слово, що благословить мене душа твоя, як за життя, так і по смерті твоїй та моїй». І відповів святий: "О, Симоне! Вище сили прохання [твоє].Та, якщо побачиш: відійшов я од світу цього, і, по моєму відшесті, цю церкву в порядку, і уставлене здійснюється в ній - зрозумієш, що маю дерзновення до Бога; нині ж не знаю, чи прийнята буде моя молитва". Симон же каже: "Од Господа засвідчено мені [те], сам бо з пречистих вуст Святого Образу чув про тебе; і тому молю тебе: помолися за мене, грішного, та за сина мого Георгія, і [аж] за останніх роду мого, як і за своїх чорноризців". Святий же обіцяв: "Не за цих лише молюся, але за [всіх], хто любить місце це святе заради мене". Тоді Симон поклонився до землі й каже: "Не піду, отче, від тебе, доки письмово [про те] не звістиш мене". Змушений його любов'ю, преподобний пише так, промовляючи молитву: "Бо ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...", що і донині таку молитву вкладають померлому в руку, і звідтоді повелося такий запис вкладати [до рук] померлим, перше бо ніхто не робив таких речей на Русі.
Пише ж [Феодосій] і сіє в молитві: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царствіє це і воздаватимеш кожному за діла його. Тоді, Владико, і раба Свого Симона та Георгія сподоби одесну Тебе стати в Славі Твоїй і чути благий Твій Глас: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте вготоване вам від початку світу".
І мовить Симон: "Кажи, до того ж, отче, аби відпустилися гріхи батькам І ближнім моїм". Феодосій же звів руки свої і каже: "Та благословить тебе Господь від Сиону, і узрите блага Єрусалиму в усі дні життя вашого, і до останніх роду вашого".
Симон же прийняв молитву і благословення од святого, ніби якісь перла безцінні в дарунок.
Бувши спершу варягом, нині ж, Благодаттю Христовою - християнином [став], навчений святим отцем нашим Феодосіем, облишив латинську буєсть і істинно увірував у Господа нашого Ісуса Христа з усім домом своїм, [який налічував] близько 3000 душ, і з ієреями своїми, задля чудес святих Антонія і Феодосія.
І сий Симон перший похований був у тій церкві. Відтоді син його Георгій велику любов мав до того святого місця. І був посланий Володимиром Мономахом до суздальської землі сей Георгій. Дав же йому [князь] на руки і сина свого Георгія. По багатьох літах сів Георгій Володимирович у Києві, тисяцькому ж своєму Георгієві, як батькові, передавши область Суздальську.
Слово про прихід майстрів церковних із Царгорода до Антонія та Феодосія
Слово 2.
То це вам, брати, оповім інше дивовижне і преславне чудо про ту Богообрану церкву Богородичну. Прийшло з Царгорода четверо майстрів церковних, мужів вельми багатих, у Печеру до великого Антонія та Феодосія, кажучи: "Де хочете закласти церкву?" Вони ж відповіли їм: "Де Господь місце нарече!". Ті ж кажуть: "Коли ж пророкували смерть свою, [чому ж], місця не призначивши, стільки золота дали нам?". Антоній же і Феодосій скликали всю братію і звернулись до греків із запитанням: "Істинно розкажіть, що було?". Ці ж майстри кажуть: «Вранці, на сході сонця, коли ми ще спали у себе вдома, прийшли до кожного з нас вродливі скопці, кажучи: "Зве вас цариця до Влахерни!". Ми ж пішли, взявши з собою друзів та родичів своїх, і разом усі зійшлися, й усі слова Богородиці чули, й усі свідками були. І побачивши [в церкві] царицю, оточену безліччю воїнів, поклонилися їй. А вона говорить до нас: "Хочу побудувати собі церкву на Русі, в Києві, і велю вам [це зробити]. Візьміть золота собі на три літа." Ми ж, поклонившись, кажемо: "О, пані царице, в чужий край одсиласш нас. До кого там прийдемо?" Вона ж відповідає: "Посилаю до сих, Антонія і Феодосія". Ми ж питаємо: "То чого ж, пані, на три літа даєш нам?! Через цих подаси нам на їжу та на все потрібне. Сама ж придумаєш, чим нас обдарувати". Цариця ж каже: "Сий, Антоній, тільки поблагословивши, відходить од світу цього навіки, а Феодосій - на друге літо по ньому одійде до Господа. Ви ж візьміть скільки треба золота, а вшаную вас тим, чого не може дати ніхто: дам вам [те], про що вухо не чує, і на думку людині не спадає. Прийду й Сама дивитись церкву і в ній хочу жити". Дала ж нам мощі святих мучеників: Артемія і Полієкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова [та] Федора, кажучи нам: "Сіє покладіть в основу". Взяли золота, скільки потребували. І сказала до нас: "Вийдіть назовні і побачте розміри [її]!" І побачили церкву в повітрі, і, повернувшись, поклонились їй, і питаємо: "О, пані, а яке ім'я [дати] церкві?". Вона ж відповіла, що "в Своє Ім'я хочу назвати". Ми ж не посміли її запитати, яке це ім'я. Вона ж сказала: "Богородична буде!", і дала нам ту ікону, "це намісна та буде!", – мовивши. Поклонившись їй, пішли додому, несучи цю ікону, яку взяли з рук Цариці».
Тоді всі прославили Бога, і Ту, що Його породила. І відказав Антоній: "О, чада, ми ніколи не покидали краю цього". Греки ж клятвенно твердили, що «[не лише] од ваших рук золото взяли перед багатьма свідками, а й до корабля з ними вас провели. І по від'їзді вашому [ще] місяць пробули, збираючись у путь. А сьогодні десятий день, як покинули Царгород. Запитали у Цариці про розмір церкви, [а вона й] каже нам: "За міру поклала пояс Сина Мого, за Його велінням"».
І одказав Антоній: "О, чада, великої благодаті Христос сподобив вас, бо ви є вершителями Його волі. Вродливі скопці, котрі кликали вас - пресвятії Янголи, а Цариця, яка [була] у Влахерні - сама Пресвята, Чиста і Непорочна Владичиця наша Богородиця і Пріснодіва Марія, Котра Сама явилася вам, і її воїни, що стояли там - безплотні Янгольські Сили. Наші ж подоби і подання вам золота, Бог знає, як Сам сотворив і зводив [того] для своїх рабів. Благословенний прихід ваш, і добру супутницю маєте, сію чесну ікону Госпожину. І та віддала вам, як обіцяла, [те], що вухо не чує і на думку людині не спаде: того ніхто не може дати крім Тої й Сина її, Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, чий пояс і вінець від варягів принесений був, мірою виявившись ширини й довжини, та висоти тої пречесної церкви: голос такий із неба прийшов од Велеліпної Слави".
Греки ж зі страхом поклонилися святим, і кажуть: "Хочемо побачити місце церкви". Антоній же і каже: "Три дні будемо молитись і Господь явить нам".
І тієї ночі, як молився він, явився йому Господь, кажучи: "Отримав ти Благодать переді Мною". Антоній же мовить: "Господи, коли отримав Благодать перед Тобою, то [нехай] буде по всій землі роса, а на місці, яке велиш освятити, хай буде сухо". Назавтра знайшли сухим місце, де тепер церква стоїть, а по всій землі роса. Другої ж ночі так само помолившись, каже: "Хай буде вся земля суха, а на місці святому - роса". І, пішовши, знайшов таке. Третього ж дня, ставши на місці тому, помолився і благословив місце [те], і зміряв золотим поясом ширину й довжину. І, звівши руки до неба, сказав Антоній голосно: "Послухай мене, Господи, послухай мене! Щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього!". І зразу спав вогонь із небес, і спалив усі дерева та тернину, і, росу висушивши, просіку сотворив, подібну до рову. Ті ж, що були зі святим, упали, як мертві.
І звідти початок тої Божественної церкви.
Слово про те, коли заснована була церква Печерська
Слово 3.
Заснована ж була сія божественна церква Богородична в літо 1073. У дні благовірного князя Святослава, сина Ярославового, який своїми руками почав рів копати, стала будуватися церква ця. Христолюбивий князь Святослав дав ще 100 гривень золота на допомогу блаженному. І міру поклали золотим поясом, за тим голосом, який був почутий з небес на морі. В житії бо святого Антонія це ширше знайдеш. З Феодосієвого ж житія всім відомо, як стовп вогняний являвся - від землі до небес, іноді ж як хмара, іноді - як дуга від верху церкви на сіє місце. Багато разів і ікона переходила - янголи її несли на місце, яке мало бути [місцем для церкви]. Що ж чудесніше є од цього? Прочитав бо книги Старого і Нового Завіту - ніде таких чудес не знайдеш про святі церкви, як про цю. Від варягів і від самого Господа нашого Ісуса Христа та Чесної Його І Божественної, і Людської подоби, і святої Глави Христової вінець [було взято]. І благозвучний глас чули від Христової подоби, [що] велів нести на вготоване місце І Того поясом відміряти, за небесним голосом, [скільки нарахували], коли бачена була перед закладенням.
Також від греків ікона прийшла з майстрами, і мощі святих мучеників під усіма стінами покладені були, де і самі намальовані є над мощами по стінах.
Належить похвалити раніш померлих благовірних князів і христолюбивих боярів, і чесних мнихів, і всіх християн православних [похованих тут ?]. Блаженний і треблаженний, хто сподобився покладений [тут] бути, великої благодаті і милості від Господа достойний буде, молитвами Святої Богородиці і всіх святих. Блаженний і треблаженний, хто сподобився записаний [тут у поминання бути], оскільки звільнення прийме гріхів і Воздання небесного не втратить. "Радійте бо, – сказано, – і веселіться, бо імена ваші написані є на Небесах": церква бо ця Богові любіша од Небес. І Та, Котра Його породила, зволила її сотворити, як обіцяла у Влахерні майстрам, так сказавши: "Іду бачити церкву, і в ній хочу жити". Добре бо і дуже бадьоро упокоїтися покладеним у святій її і Божественній церкві. І якої слави та похвали досягне покладений в ній і записаний у поминальні книги, аби перед Тої очима поминатися завше!
І ще вам, любимі, запропоную слово на утвердження ваше. Що може бути гірше, ніж від такого світла відпасти і пітьму любити, і себе відлучити [від] Богонареченої церкви; ніж залишити Богом створене й шукати сотвореного людьми шляхом насилля та грабунку, аж саме волас на свого творця!
Цієї ж [церкви] засновник, і мудрець, і художник, і творець - Бог, який вогнем Божества свого попалив речі тлінні: дрова й гори, і шлях, рівний Дому Матері Своєї [пробив] на перенесення [монастиря] рабів своїх. Розумійте, брати, основу і початок її: Отець звище благословив росою і стовпом вогняним, і хмарою світлою; Син міру дарував Свого пояса, бо і дерево здавалося живим, Божою силою діючи; Святий же Дух вогнем нематеріальним яму викопав на будівництво фундаменту. І на цьому камені сотворив Господь церкву сію, і ворота пекла не переможуть її. Ще ж і Богородиця на 3 літа золота дала майстрам, і Свого Пречесного образу ікону дарувавши, од якої чудеса численні здійснюються, її намісною поставила.
Слово про прихід писців церковних до ігумена Никона із Царгорода.
Слово 4.
І ще [одне] дивовижне чудо повім. Прийшли з того ж Богохранимого града Костянтинового до ігумена Никона писці іконні, кажучи: "Постав рядпя нам, бо хочемо з тобою судитися: нам показували малу церковку, і її [розписувати] підрядились перед багатьма свідками. А ця церква занадто велика. Ось, візьміть ваше золото, а ми повернемося до Царгорода!" І відказав ігумен: "Які з себе були ті, котрі найняли вас?" Писці ж описали вигляд та образ, і імена [назвали] Антонія та Феодосія! І каже їм ігумен: "О, чада! Не можу вам показати їх, бо ще десять років тому пішли зі світу цього, і, непрестанно молячись за нас, невідступно охороняють цю церкву і оберігають свій монастир, і думають про насельників його". І, почувши це, греки вжахнулись відповіді; привели чимало інших купців, греків та обезів, котрі разом із ними їхали. І сказали: "При них підряджались, взяши золото з тих рук! А ти не хочеш нам показувати їх. Коли ж преставились, то покажи нам образ їхній, аби і ці бачили, чи ті є". Тоді ігумен виніс перед ними їхню ікону. Побачили ж греки та обезі образи їхні й поклонилися, кажучи, що "воістину! Віруємо, що живими є й по смерті, і можуть допомагати та рятувати, і заступатись за тих, хто вдається до них!". І подарували [монастиреві] мусію, яку привезли на спродаж. Нею оздобили Святий Вівтар.
Писці ж почали каятися у своєму гріхові: «Коли, – кажуть, – прийшли до Канева у лодіях – побачили церкву цю на висоті. Запитали ж тих, що були з нами, яка то с церква, і кажуть: "Печерська, яку маєте розписувати". Розгнівившись [що занадто велика є], хотіли [ми] повернутися вниз [до гирла]. Тої ж самої ночі була буря велика на ріці. Назавтра, вставши, опинилися біля Треполя, і лодія сама йшла проти течії, ніби якась сила тягла [її]. Ми ж силоміць утримали її, і стояли весь день, думаючи, що це буде, якщо за одну ніч пройшли, не гребучи, шлях, який з трудом ледве за три дні проходять інші. Наступної ночі [знову] бачили цю церкву і чудесну ікону намісну, котра казала нам: "Люди! Чому дарма метаєтесь, не корячись волі Сина Мого та Моїй? Коли Мене і не послухаєтеся, і втекти захочете – всіх вас взявши, та й з лодією, поставлю в церкві Моїй. І знайте [також] те, що звідти не вийдете, але тут, у монастирі моєму, постригшись, і життя своє закінчите. І я вам дам милість у майбутньому віці задля його засновників Антонія та Феодосія!" Ми ж назавтра, вставши, хотіли тікати вниз, і багато трудилися, гребучи, а лодія вгору йшла супроти того. Ми ж, підкорившись волі та силі Божій, віддалися [їй], і скоро під монастирем сама лодія пристала."
Тоді сукупно всі чорноризці та греки, майстри ж та іконописці, прославили великого Бога і Його Пречисту Матір, чудесну ікону та святих отців Антонія і Феодосія.
І по тому вони [майстри та іконописці] життя своє закінчили в чернецтві у Печерському монастирі і покладені у своєму [печерному] притворі. Є ж і нині збитки їхні на хорах, і книги їхні грецькі зберігаються в пам'ять такого чуда.
Коли ж Стефан ігумен, деместевник, із монастиря вигнаний був, а бачив [він ті] преславні чудеса: як майстри прийшли, ікону несучи, та про видіння цариці у Влахерні оповідаючи, – через те і сам Влахернську церкву на Клові сотворив.
Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, тоді [ще] юний, був свідком того дивовижного чуда, коли вогонь з небес спав і вигоріла яма, де основу церковну відміряно поясом. І це прочули по всій землі Руській. Задля того Всеволод із сином своїм Володимиром із Переяслава приїхав побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів, і тим поясом золотим обкладений бувши, негайно здоровим став, молитвами святих отців наших Антонія і Феодосія. А тому, за свого князювання христолюбець Володимир, взявши міру Божественної тої Церкви Печерської, сотворив усім подібну до неї – у висоту, в ширину і в довжину – церкву у місті Ростові. До того ж і письмом на хартії написав, де І в котрому місці кожне свято намальоване є. І все це за чином і подібно сотворив – за прикладом великої тої Церкви Богознаменної.
Син же того, Георгій-князь, чувши від батька Володимира, що в тій церкві сталося, й собі у своєму князівстві сотворив у граді Суздалі церкву за тією ж мірою, яка, з часом, уся розпалася. Ця ж єдина Богородична перебуває в віках.
З Іоаном і Сергієм диво дивне, [яке] в божественній Печерський церкві було перед чудесною іконою Богородичною.
Слово 5.
Було двоє мужів якихось з-проміж великих града того – друзі – Іоан і Сергій. І прийшли вони до церкви Богонареченої, і побачивши світло сильніше [від] сонця на іконі чудесній Богородичній, духовно побраталися. По багатьох літах Іоан, розхворівшись, [помер], залишивши сина свого Захарію 5 літ. І покликав [перед смертю] ігумена Никона, і роздав майно своє старцям, а частину синівську дав Сергієві: 1000 гривень срібла і 100 гривень золота. Віддав же І сина свого юного Захарію на виховання другові своєму, як брату вірному, заповівши тому: "Коли змужніє син мій, дай йому золото і срібло". [Як] виповнилося Захарії 15 літ – захотів узяти золото і срібло батька свого у Сергія. Цей же, уражений дияволом і думаючи набути багатства, а життя з душею погубити, каже юнакові: "Батько твій усе майно Богові віддав. У Нього проси золота і срібла, Він тобі має дати, якщо тебе помилує. Я ж не заборгував ні твоєму батькові, ні тобі жодного златника. Це тобі сотворив батько твій своїм безумством, роздавши все своє в милостиню, тебе ж жебрущим та вбогим лишив". Це ж почувши, юнак почав плакатися за своєю втратою.
Посилає юнак із молінням до Сергія, кажучи: "Дай же мені половину, і собі половину". Сергій же жорстокими словами лаяв батька його і його самого. Захарія ж третю частину просив, потім десяту. Побачивши, що втратив усе, каже Сергієві: "Прийди і присягни мені в церкві Печерській перед чудотворною іконою Богородичною, де побратався з батьком моїм".
Цей же пішов до церкви і, ставши перед іконою Богородичною, відповів, присягаючись, що не брав 1000 гривень срібла, ні 100 гривень злата. І хотів поцілувати ікону, але не міг наблизитися до ікони. І як виходив Із дверей, почав волати: "О, святі Антонію і Феодосію, не веліть мене погубити янголу цьому немилостивому! Моліться [до] Святої Богородиці, аби відігнала од мене безліч бісів, яким відданий. Візьміть золото і срібло, закрите у мене в коморі!" І страх на всіх напав. І з того часу не дають присягатися Святою Богородицею нікому.
Пославши ж, узяли посудину запечатану, і знайшли у ній 2000 гривень срібла й 200 гривень золота: так бо надолужив Господь, воздаятель милостивих.
Захарія ж усе віддав ігуменові Іоану, аби потратив, як хоче. Сам же постригшись, закінчив життя своє тут.
На те золото і срібло побудована була церква святого Іоана Предтечі, якою на хори піднімаються, в ім'я Іоана боярина і сина його Захарії, чиє було золото і срібло.
Сказання про святу Трапезу і про освячення тої Великої Церкви Божої Матері.
Слово 6.
Освячена була церква Печерська року 6597 (1089), у перше літо ігуменства Іоанового. Не було дошки кам'яної для Трапези. Довго шукали, хто б міг зробити її з каменю, але, оскільки не зголосився на те жоден майстер, зробили, аби покласти туди, дерев'яну дошку. Іоан же, митрополит, не захотів, щоб була дерев'яна Трапеза в такій великій церкві. І від того ігумен дуже засмутився. І минуло кілька днів, а освячення не було.
Тринадцятого серпня зайшли, як звичайно, іноки до церкви, аби служити вечірню. І бачать коло вівтарної огорожі кам'яну дошку та стовпчики для влаштування Трапези. І швидко звістили про те митрополитові. Той же похвалив Бога й повелів освячувати. Довго шукали, звідки і ким принесена ця дошка, і як внесена до замкнутої церкви. І скрізь питали: звідки по воді чи по сухому привезена. Але не знайшли і сліду тих, хто возив її. Послали ж туди, де робляться такі речі", три гривні срібла, щоб тамтешній майстер взяв за працю свою. Але всюди пройшли і не знайшли [того] майстра. Адже Всезнаючий Промислитель Бог сотворив її, зробивши і поклавши, й утвердивши руками святительськими на покладення Свого Пречистого Тіла та Святої Крові; зволивши на тій Святій Трапезі, котру Сам дарував, повсякдень за весь світ заклатися.
На ранок прийшли з митрополитом Іоаном єпископ Іоан Чернігівський, Ісайя Ростовський, єпископ Антоній Юріївський, єпископ Лука Білгородський, ніким не звані, і взяли участь у чині освячення. І запитав їх блаженний митрополит: "Чому прийшли, не бувши звані?" І відповіли єпископи: «[Та ж] від тебе, владико, посланці прийшли, кажучи нам, що "14 серпня освячується церква Печерська. Готові всі будьте зі мною [в тому участь узяти] на час Літургії." Ми ж не сміли не послухати твого слова. Й ось ми». І розповів Антоній, єпископ Юріївський: «Я саме хворів. Тієї ж ночі увійшов чернець до мене і каже мені: "Завтра освячується церква Печерська. Маєш бути там!" І лиш почув [те] - так і уздоровився. І ось я, згідно повеління вашого». Святитель же хотів знайти тих людей, котрі покликали їх, і тут раптом [почув] голос такий: "Щезнуть ті, хто досліджує досліджене!"
Він же також звів руки до неба і каже: "Пресвята Богородице! Як [Ти] на Своє преставлення Апостолів із [усіх] кінців Всесвіту зібрала в честь Свого поховання, так і нині на освячення Своєї церкви зібрала намісників їхніх і наших служебників!" І всі вжахнулися від таких чудес.
Обійшли церкву 3-чі й почали співати: "ВъзмЂє врата князи ваши". І не було нікого в церкві, хто відспівав би: "Кто сей єсть царь славы", бо жодного в церкві не лишили, дивуючись приходові єпископів. Довге ж мовчання було, і був голос зсередини церкви, ніби янгольський: "Кто сей єсть царь славы". Шукані були такі голоси, хто є і чиї є. [Проте, коли] увійшли до церкви, двері всі [виявились] зачиненими, і жодної людини не знайшли в церкві. Зрозуміло стало всім, що все у тій святій і Божественній церкві здійснюється [за] Божим Промислом. Тому ж і ми кажемо: "О, глибина багатства і сило, і розуме! Хто прослідкує за розумом Господнім, чи хто радником був йому?!".
І Господь та збереже вас і обереже повсякдень життя вашого молитвами Пречистої Богородиці та преподобних і блаженних отців наших Печерських, та святих чорноризців монастиря того. З ними же і нам [дай] отримати милість у цей вік і [в] майбутній від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж слава з Отцем і зі [Святим Духом нині, і повсякчас, і в віки вічні. Амінь].
Нестора, мниха обителі монастиря Печерського, сказання, чому прозвався Печерським монастир
Слово 7.
За князювання самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, зволив Бог показати світильника Руській землі і наставника інокам, про якого [ця] розповідь. Був бо один благочестивий чоловік із града Любеча, в якого замолоду вселився страх Божий, [і] бажав [він] набути чернечого образу. Господь Чоловіколюбець вклав йому [в душу намір] піти до країни Грецької й там постригтися. Негайно попрямував [він], подорожуючи за [прикладом] Господа, Котрий подорожував і трудився задля нашого Спасіння. І досяг Царгорода. І [по тому] дійшов до Святої Гори, і обійшов святі монастирі Афонські, і побачивши обителі Святої Гори й життя тих отців, котрі у плоті життя янгольське наслідують вище од людського єства, ще дужче розпалився Христовою любов'ю, бажаючи жити, як ті отці. Прийшов до однієї обителі з тамтешніх монастирів, і молив ігумена, аби наклав на нього янгольський образ іноцького чину. Ігумен же, прозрівши в ньому майбутні добродійства, згодившись, постриг його і нарік йому ім'я "Антоній"; наставив і навчив його іноцькому життю. Антоній же в усьому Богу догоджаючи, на наступні [добродійства] підвизався в покірності та послусі, так, аж усі раділи за нього.
Каже ж йому ігумен: "Антонію! Іди назад, в Русь, аби там бути іншим на успіх І утвердження. [І] буде на тобі благословення Святої Гори". Антоній же прийшов до міста Києва, думаючи, де б оселитися. І походив по монастирях і не обрав жодного, де б [бажав] жити: Бог [того] не хотів. І почав ходити по долинах і по горах, і по різних місцях. І прийшов на Берестове, і знайшов печеру, котру колись викопали варяги, і вселився в неї, і перебував там у великому воздержанні. По тому помер великий князь Володимир і захопив владу безбожний окаянний Святополк, і, сівши у Києві, почав убивати братів своїх, і убив святих Бориса та Гліба. Антоній же, бачачи таке кровопролиття, здійснене окаянним Святополком, знову повернувся до Святої Гори.
Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка і сів у Києві...
Боголюбивий же князь Ярослав любив Берестове, і церкву, [що була там, в ім'я] святих Апостолів, і про попів немало піклувався. Серед них був пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, Святому Письму навчений і посник. І ходив з Берестового на Дніпро, на гору, де нині старий монастир Печерський, і тут молився, був бо там ліс великий. І викопав тут печерку малу, двосажену, і, приходячи з Берестового, псалми співав, молячися Богу в тайні.
По цьому благоволив Бог вкласти в серце благовірному великому князю Ярославу [думку], і [той], зібравши єпископів літа 6659 (1051), поставив його митрополитом у святій Софії. А ця печерка так лишилася.
Антоній же був у Святій Горі, в монастирі, де постригся. І було від Бога звіщення ігумену: "Пусти, – сказано, – Антонія в Р'усію, оскільки потребую його". Покликав його [настоятель], і каже йому: "Антоніє, іди в Р'усію знову. Бог так хоче. І [хай] буде [на тобі] благословіння від Святої Гори, оскільки чимало від тебе мають чорноризцями стати". Благословивши його, відпустив, сказавши йому: "Іди з миром". Антоній же, діставшись Києва, прийшов на гору, де Іларіон викопав був печерку малу, і полюбив місце те, і вселився в неї. І почав молитися Богу, зі сльозами благаючи: "Господи! Утверди мене на місці цьому, і хай буде на місці цьому благословіння Святої Гори й молитва мого отця [духовного], який мене постриг".
І почав жити тут, молячи Бога, їжа ж його була – хліб сухий, І води в міру споживав. І копав печеру, не даючи собі спокою вдень і вночі, в праці перебуваючи і в молитвах невсипущих. По тому дізналися [про нього] люди, [і] приходили до нього, приносячи необхідне. І став відомим, як і Антоній Великий. І приходили до нього, просячи у нього благословення.
По цьому ж, [коли] преставився великий князь Ярослав, – перебрав владу син його Ізяслав і сів у Києві. Антоній же прославлений був у Руській землі й шанований усіма.
Князь же Ізяслав, дізнавшись про житіс його, прийшов із дружиною своєю, просячи у нього благословення та молитви. І знаний був усіма великий Антоній і шанований усіма. 1 почали приходити до нього [постригатися] деякі боголюбиві [люди], він же приймав їх і постригав. І зібралася братія до нього числом 12. До нього ж і Феодосій прийшов, і тут постригся.
І викопали печеру велику і церкву, і келії, котрі є і до сьогодні в печері під старим монастирем.
Коли ж зібралась братія, сказав їй святий Антоній: "Це Бог вас, брати, зібрав, І від благословення єсте Святої Гори: оскільки мене постриг ігумен Святої Гори, я ж вас постригав. Хай буде благословення на вас перше від Бога і Пречистої Богородиці, по тому – від Святої Гори".
І сказав їм таке: "Живіть собі, і я поставлю вам ігумена, а сам хочу до іншої гори піти і там сісти один, як і раніше, [бо] звик усамітнюватися." І поставив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов до [іншої] гори, викопав печеру, що є під новим монастирем, і в ній закінчив життя своє, живши в добродійстві літ 40, не виходячи з печери, в якій лежать чесні мощі його, що чудеса творять і до сьогодні. Ігумен же і братія жили в [першій] печері.
І [як] помножилася братія й не могла поміститися в печері, задумали поставити поза печерою монастир. І прийшли ігумен та братія до святого Антонія і кажуть йому: "Отче! Помножилася братія, і не можемо поміститися в печері. Аби Бог повелів і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, то поставили б були церковку малу поза печерою". І повелів їм преподобний. Вони ж поклонилися йому до землі і пішли. І поставили церквицю малу над печерою в ім'я Успіння Святої Богородиці.
І почав Бог помножувати чорноризців молитвами Пречистої Богородиці та преподобного Антонія. І, порадившись, братія з ігуменом [вирішила] поставити монастир. І пішли знову до Антонія, і кажуть йому: "Отче! Братія помножується. І хотіли б поставити монастир". Антоній же, зрадівши, каже: "Благословен Бог в усьому, і молитва Святої Богородиці та отців, що у Святій Горі, хай буде з вами!" І, це сказавши, послав одного з-поміж братії до князя Ізяслава, кажучи так: "Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місце мале. Просимо у тебе, аби дав нам гору ту, яка е над печерою". Князь же Ізяслав, почувши це, дуже зрадів і, пославши до них боярина свого, дав їм гору ту. Ігумен же і братія заклали церкву велику, І монастир огородили стовп'ям, і келії поставили численні, і церкву збудували, й іконами прикрасили. І звідтоді почав зватися Печерським монастир, оскільки жили ченці спершу в печері, і від того прозвався Печерським монастир, який є – від благословіння Святої Гори. [Коли] монастир було збудовано, ігуменство тримав Варлаам. Князь же Ізяслав поставив монастир святого Димитрія і вивів Варлаама на ігуменство до святого Димитрія, бо бажав сотворити монастир вище [від] Печерського монастиря, надіючись на багатство. Багато бо монастирів царями й боярами і багатством поставлені, але не такі є, як ті, котрі поставлені сльозами, і постом, І молитвою, і бдінням. Антоній [бо] не мав ні золота, ні срібла, але [всього] досяг сльозами та постом, як [я вже про те] говорив.
Як пішов Варлаам до святого Димитрія, порадилася братія й пішла до старця Антонія, і каже йому: "Отче! Постав нам ігумена". Він же запитує їх: "Кого хочете?". Вони ж відказують йому: "Кого хоче Бог і Пречиста Богородиця, І ти, чесний отче". І каже їм великий Антоній: "Хто такий із вас є, як блаженний Феодосій: послушливий і лагідний, і смиренний? Той і буде вам ігуменом".
Братія ж уся, рада бувши, поклонилася йому до землі і поставила Феодосія ігуменом: [всіх] братів тоді було двадцятеро. Феодосій, прийнявши монастир, почав дотримуватися воздержання великого, і посту, й молитви зі сльозами. І збирати почав багатьох чорноризців, і зібрав усіх братій чисельністю 100 [чоловік].
І почав шукати [належного] правила чернечого, і знайшовся тоді чесний інок Михаїл [з] монастиря Студійського, який прийшов із Греків з митрополитом Георгієм. І почав [Феодосій] питати про статут отців студійських. І, знайшовши у нього, списав. І встановив у монастирі своєму, як співати правила монастирські, і поклонів як дотримуватися, і читання читати, і [належне] стояння в церкві, і весь вряд церковний, і на трапезі [достойне] сидіння; і що їсти в які дні – все за уставленим. Феодосій, все те віднайшовши, передав монастиреві своєму. Від того ж монастиря перейняли всі монастирі Руські статут; тому вшанований був монастир Печерський як найперший та чесніший од усіх.
Феодосій же жив у монастирі й дотримувався добродійного життя та іночого чернечого правила, і приймав кожного, хто приходив до нього. Прийшов же і я до нього, поганий і недостойний раб Нестор, і [він] прийняв мене, як літ мені було 17 від народження мого.
Це ж написав і назнаменував, у яке літо почав бути монастир, і чому зветься Печерським. А про Феодосієве житіє далі скажемо.
Місяця травня в 3 день. Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Написане Нестором, мнихом того ж Печерського монастиря.
Слово 8
Дякую тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, оповідати про святих Твоїх угодників. Це бо, написавши спершу про життя та убієння, І про чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба, спонукався й до другої оповіді перейти. Хоча і више [це] моєї сили, й цього не достойний - недосвідчений і дурний, до того ж, не навчений ніякій мудрості; але згадав, Господи, слово Твоє, що свідчить: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій: прийди і впади в море - негайно, не сумніваючись, послухається вас". Взяв я, грішний Нестор, це до серця і, захистившись вірою та надією [на те], що все є можливим із Тобою, початок поклав слову писання про преподобного отця нашого Феодосія, котрий був ігуменом монастиря Печерського Святої Владичиці нашої Богородиці, архимандрита всія Русі і начальника. Отже, о братіє, згадував я про життя преподобного, ніким не описане, й печалився повсякденно, і молився Богу, щоби сподобив мене все по порядку написати про долю угодника Свого, отця нашого Феодосія. Хай чорноризці, що по нас будуть, отримають писання та прочитають, а дізнавшись про доблесть мужа, восхвалять Бога й угодника Його прославляючи, на наступні подвиги укріпляться. Найголовніше ж, що і в країні цій такий муж явився, угодник Божий. Про це бо Господь каже: "Яко многі прийдуть зі сходу та заходу, й розділять трапезу з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім"". І далі: "Багато буде серед останніх першими". Так бо і сей, останній, вищим од перших отців виявився. Житісм бо наслідував святого першоначальника чернецтва, тобто, Антонія Великого. Близький же був [і до] свого тезоіменитого Феодосія, Єрусалимського архимандрита: було б із ним все, [як і з тим]. Ці бо обидва однаково подвижно жили і служили Владичиці Богородиці, однакове і воздаяння од Нею Народженого отримали, і за нас моляться непрестанно Богові, за чад своїх. Дивне ж і те, що, як пишеться в отецьких книгах: "Слабким бути останнім поколінням". Цього ж Христос в останньому роді сьому такого Собі показав робітника й пастиря інокам, і наставника та учителя словесних овець усього всесвіту. Був бо змолоду житісм чистим прикрашений і добрими справами. Вірою ж і розумом - найбільше.
Звідси ж почну оповідати від юних літ житіс блаженного Феодосія. Але слухайте, брати, дуже уважно. Виповнено бо користі слово це для всіх слухачів. [І] молю вас, любі: не засудіть невченості моєї, охоплений бо я любов'ю до преподобного, [і] тому вирішив написати все це про святого. До того ж, стережусь, аби не про мене сказано було: "Поганий рабе і лінивий! Належало тобі срібло моє дати торгівцям, і я, прийшовши, взяв би його з прибутками". Тому й недобре, брати, таїти чудеса Божі. Особливо ж [тому], що казав Господь учням своїм: "Що скажу вам у пітьмі, повідайте на світлі, і що почуєте на вухо, проповідуйте в домівках". На користь і на допомогу тим, хто повчає, написати це хочу, щоб і за те Бога славлячи, належне отримали. Хочу розповідь почати І до неї перейти. Але, [наперед] молю Тебе, Господи, так говорячи: Молитва. "Владико мій, Господи Вседержителю, благого Подателю, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийди на допомогу мені й просвіти серце моє на розуміння заповідей Твоїх і розверзи вуста мої на сповідання чудес Твоїх та на похвалу угоднику Твоєму. Хай прославиться ім'я Твоє Святе! Бо Ти єси Помічник усім, хто надіється на тебе в [усі] віки. Амінь".
Про народження святого Феодосія. 1. Є місто, назване Василевом, яке відстоїть од Києва, града стольного, на п'ятдесят поприщ. І в ньому мешкали батьки святого, у вірі християнській живучи, всіляким благочестям прикрашені. Народили ж це блаженне дитя, і, [по тому], на восьмий день принесли його, за християнським звичаєм, до ієрея Божого, аби нарік дитині ім'я. Пресвітер же, побачивши немовля й сердечними очима провидячи, що захоче з молодих літ себе Богу присвятити, назвав його Феодосієм. По тому ж, як минуло дитині 40 днів, і хрещенням його освятили. Дитя ж росло, виховуване батьками своїми, і Благодать Божа була на ньому, бо Дух Святий ще з дитинства вселився в нього. Хто сповідає милосердя Боже! Це ж бо не обрав ні з премудрих філософів, ні з властителів міст вівчаря та вчителя інокам, але - хай і за те прославиться Ім'я Господнє! - що неосвічений І ненавчений премудрішим од філософів виявився. О, таємна таїно! Звідти просіяла нам зоря пресвітла, звідки не сподівались, і в усіх краях бачили світло [те], і потяглися до нього, все [земне] відкинувши, аби лише від неї єдиної світлом насититись. О, щедроти Божі! Бо спочатку місце вказавши й благословивши, пашу сотворив, де мало пастися стадо словесних овець, доки обере пастиря.
Довелось же батькам блаженного переселитися до іншого міста, що називається Курськом. Князь так повелів, але, більше скажу, і Бог так зволив, аби і там доброго отрока житіє просіяло. Для нас же на добро зі сходу зоря зійшла, збираючи довкола себе й інші численні зорі, котрі чекають Сонця Праведного, Христа Бога, і кажучи: "Це я, Владико, і діти, котрих вигодував Духовним Твоїм Харчем, і це, Господи, учні мої, яких Тобі привів, навчивши все житейське зневажити, й Тебе одного Господа Бога возлюбивши. Це, о Владико, отара словесних Твоїх овець, що їм мене дав за вівчаря, і яких випас на Божественних Твоїх луках, і сюди привів, Господи, зберігши чистими й бездоганними". Також і Господь до нього: "Благий рабе, який вірно примножив даний тобі талант, прийми за те вготований тобі вінець І увійди в радість Господа свого". І до учнів його скаже: "Прийдіть, благе стадо, доброго пастиря словесні овечки, котрі заради Мене постилися й трудилися, прийміть вготоване вам од заснування світу Царство". Тому ж, братіє, постараймось і ми ревнителями бути й наслідувачами житія преподобного Феодосія та учнів його, яких тоді перед собою до Господа послав, аби сподобилися й ми почути голос Той, як сказано Владикою і Вседержителем: "Прийдіть благословенні Отцем Моїм, прийміть вготоване вам од заснування світу Царство".
Про дитячий підвиз святого Феодосія, 2. Ми ж, братіє, перейдемо до першої оповіді [про] святого цього отрока. Ріс [він], тілом і душею тягнучись до Любові Господньої, і ходив щоденно до церкви Божої, й слухав Святе Письмо з великою увагою. Ще й до дітей, котрі грались, як те с у звичаї в юних, не наближався, але гребував їхніми іграми. Одяг же його був залатаним, а тому батьки часто наставляли його одягтись у світлі шати і піти побавитися з дітьми. Він же у цьому їх не слухався, але за краще мав бути, ніби один із убогих. І, до того, просив своїх батьків, аби веліли віддати його одному з учителів навчатися Божественних книг, що й було зроблено. І скоро вивчив усе Божественне письмо так, аж усі дивувалися премудрості та розуму дитини й швидкості, з якою він навчався. А хто опише його покірність та послух під час навчання свого, не лише перед учителем своїм, а й перед усіма, хто вчився з ним?!
У цей час настав кінець життю його батька. Було тоді блаженному Феодосію 13 років. І звідтоді почав трудитися ще більше, виходячи з усяким смиренням зі слугами своїми на роботу в село. Мати ж його [наставляла сина] припинити цю справу, не дозволяючи йому таке творити, але молила одягтися в гарний одяг І так іти бавитися зі своїми ровесниками. Казала бо йому: "Так ходячи, принижуєш себе й рід свій!" Він же у тому її не слухався, тож не раз вона, вельми розгнівавшись, і била його. Була бо тілом міцна та сильна, як чоловік. Хто, не бачивши її, чув, як говорить Із кимось, то приймав її за мужа.
Про те, як святий вирушив подорожувати. 3. До того ж божественний юнак далі роздумував, як і яким чином спастися. Чув він про Святі Місця, де Господь наш Ісус Христос у плоті ходив, і бажав туди піти й поклонитись їм. [І] молився Богу, кажучи: Молитва. "Господи мій, Ісусе Христе! Почуй молитву мою, і сподоби мене сходити до Святих Твоїх Місць та з радістю поклонитися їм". Так молився він, і ось прийшли іноземці до міста того.
Побачивши їх, божественний юнак зрадів, підійшов, поклонився їм, привітав люб'язно і запитав їх, звідки і куди йдуть. Вони ж казали: "Зі Святих Місць семи. І коли Бог дасть, хочемо туди повертатися." Святий же молив їх, щоби взяли з собою й мали за супутника. Вони ж обіцяли йому забрати його з собою і доправити до святих місць. Почувши їхні обіцянки, блаженний Феодосій, зрадівши, повернувся додому. І коли вирішили іноземці ті піти - повідомили юнакові про свій відхід. Він же встав поночі, [і] ніхто про те не знав. Таємно вийшов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу, в якому ходив, та й той був старий. І так пішов разом з іноземцями. Благий же Бог не попустив йому лишити країну нашу, оскільки йому ще з черева материнського судилося бути пастирем словесних овець цієї землі, [і] аби, лишившись без пастуха, не спустіла благословенна Богом паша, терном та бур'яном не поросла. Через три дні взнала мати його, що він пішов з іноземцями. І погналася услід, взявши з собою тільки одного свого сина, який був молодшим од блаженного Феодосія. Далеко довелось їй заїхати, доки настигла й схопила його. Од люті та гніву великого мати, вхопивши його за волосся, кинула на землю, і ногами своїми била. Іноземців же вельми поганивши, відпустила. Сама ж повернулася додому, ведучи сина, як якогось лиходія, зв'язаним. [І] була вона така люта, що і в дім свій прийшовши, била його, доки не знесилилась. А по тому завела до якоїсь горниці і там прив'язала його, й замкнувши, пішла. Блаженний же юнак все це з радістю приймав і Бога молив за все те. Через два дні мати звільнила його й дала йому поїсти, але, все ще гнівна, закувала ноги його в залізо тяжке й так веліла йому ходити, слідкуючи, аби знову не втік від неї. Так ходив він багато днів. Небавом знову змилостивившись над ним, почала з молінням напучувати його, аби не тікав од неї, бо любила його більше від інших 20 [своїх дітей], і тому не могла без нього жити. Він же обіцяв не йти од неї, і зняла [вона] залізо з ніг його, дозволивши вільно творити, що хоче. Блаженний же Феодосій повернувся до попереднього подвигу, щоденно ходячи до церкви.
Про те, як святий пік проскури. 4. Побачивши, що часто [прихожани] позбавлені Літургії, бо нема кому пекти проскури, і вельми через те печалячись, задумав [святий] сам, зі смиренням, взятися за ту справу. Що й зробив: почав бо пекти проскури і продавати, а прибуток віддавати старцям. А на те, що лишалося, купував зерно і, своїми руками змоловши, знову проскури робив. Це ж так Бог зволив, аби проскури чистими приносив до церкви Божої безгрішний та бездоганний юнак. Так творив років до 2 чи й більше. Всі ж ровесники насміхалися над ним, засуджуючи таке заняття. Того ворог навчив їх. Блаженний же все це мовчазно із радістю приймав.
Враг же, що ненавидить добро, бачачи себе переможеним смиренням богословесного отрока, не дрімав, бажаючи відвернути його від того починання. І ось почав матір його навчати, аби заборонила йому це починання. Мати бо його, не терплячи, що син її в такому осуді, почала з любов'ю казати йому: "Молю тебе, дитятко, відмовся од цієї роботи, бо соромиш рід свій. Не можу чути, як засуджують тебе за таку справу. Не личить тобі, юнаком бувши, таку справу творити!" Таж, зі смиренням відказав блаженний Феодосій своїй матері: "Послухай, молю тебе, о мати! Господь Бог наш Ісус Христос Сам дав нам Себе за приклад бідності та смирення, щоб і ми задля Нього змирилися. По тому ж принижений був, і обпльований, і побитий, і все стерпів задля нашого Спасіння. Тож наскільки більше належить нам терпіти, аби Христа набути? А що ж до справи моєї, [то] послухай: коли Господь наш Ісус Христос на Вечері возлежав із учнями своїми, то, взявши хліб та благословивши, розламав [і] дав учням, кажучи: "Прийміть і їжте. Це є Тіло Моє, що ламається за вас, і за багатьох [інших] для оставлення гріхів". Та якщо Господь наш хліб Плоттю Своєю нарік, то наскільки ж добре є мені радіти, що сподобив мене Господь робити Свою плоть". Почувши це, дивувалась мати його і чудувалась премудрості юнака. Відтоді облишила його. Але ворог не дрімав, наставляючи її на те, щоб заборонила отроку змирятись. І коли минув рік, а все бачила, як він пече проскури, почорнівши від жару пічного, запечалилася вельми й знову почала з того часу забороняти йому: коли ласкою, коли погрозою, а іноді й била [його], аби залишив цю справу. Блаженний же юнак був у скорботі великій од того, не знаючи, що робити. Невдовзі, вставши поночі, тасмно пішов із дому свого й попрямував до сусіднього міста, неподалік від цього, де жив у пресвітера, і робив, за звичаєм, свою справу. Мати ж його, обшукавши місто своє й не знайшовши його, печалилась за ним дуже. Таж через багато днів дізналась, де живе і зразу ж кинулась по нього з гнівом великим. І, прийшовши до згаданого міста, пошукавши, знайшла його в домі пресвітеровому і, захопивши його, поволочила, б'ючи, до міста свого. Й у дім свій привівши, заборонила йому [йти від неї], кажучи: "Тепер уже не зможеш піти од мене, бо якщо ще кудись втечеш, я знайду тебе і, зв'язаного, б'ючи, приведу до свого міста". Блаженний же Феодосій молився Богу, щоденно ходячи до церкви Божої.
Про служіння властителю і смирення святого. 5. Був же [він такий] смиренний серцем і корився всім, що властитель міста того, побачивши отрока такого смиренного та покірного, полюбив його дуже і повелів йому бути при своїй церкві, подарувавши ошатний одяг, аби ходив у ньому. Блаженний же одягався в нього не довго, носячи його на собі, немов якийсь тягар. А потім зняв і віддав жебракам. Сам у бідне вбрався й так ходив. Властитель же, побачивши його в такому вигляді, дав йому інший, ще кращий од попереднього [наряд], просячи, щоби ходив у ньому. Він же, знявши й той, також оддав. І так робив він багато разів, і, дізнавшись про те, правитель ще більше полюбив його, дивуючись його смиренню.
По тому пішов блаженний Феодосій до одного коваля і повелів йому скувати залізний ланцюг, який узявши, перепоясав стан свій і так ходив. Залізо ж вузьке було й вгризалося в тіло його, а він ходив так, ніби нічого неприємного не відчувала плоть його. Минуло чимало часу, й у святковий день мати веліла йому одягтись у гарний одяг для служіння вельможам того міста, які того дня збиралися на обід до властителя. І наказано було блаженному Феодосію бути там і слугувати. Тому [й] повчала його мати одягтися в одяг чистий, а особливо [тому], що чула [про його вчинок]. Він же по простоті своїй не поберігся, переодягаючись у чисту одіж. А вона пильно дивилась, бажаючи істину бачити, і ось побачила на сорочці його кров од ран, натертих залізом. І, розгнівавшись на нього, не тямлячи себе, кинулась, розтерзавши сорочку на ньому, і, б'ючи його, зірвала залізо з пояса. А Божий отрок, ніби ніякого зла не прийняв од неї, одягнувся й пішов, і служив бенкетникам із звичайним смиренням.
Про те, як святий пішов від матері своєї до Києва. 6. По якомусь часі згадав [Феодосій], що каже Господь у Святій Євангелії: "Якщо хто не лишить батька і матері, й услід за Мною не йде- не достойний Мене". І далі: "Прийдіть до Мене всі, хто страждає та обтяжений, і Я втішу вас. Візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо лагідний Я і смиренний серцем, і знайдете спокій для душ ваших". Згадавши це, богодухновенний Феодосій запалав божественною любов'ю і дихав завзяттям Божим, повсякдень і повсякчас думаючи, як І де постригтися та втаїтися від матері своєї. За Божим Промислом відлучилась мати його до [свого] маєтку й була там довгий час. Блаженний же, зрадівши, помолився Богу і тайкома пішов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу та дещиці хліба задля немочі тілесної. І так попрямував до міста Києва, бо чував про монастирі, які с там. Не знаючи дороги, молився Богу, щоб знайти супутників, які показали б йому бажану путь. І ось, за промислом Божим, йшли тим шляхом купці на тяжко навантажених возах. Дізнавшись, що у те місто йдуть, блаженний зрадів духом і прославив Бога, Який виконав бажання серця його. Ішов, тримаючись віддалік, і не показуючись їм. А коли вони ставали табором на ніч, блаженний, не дійшовши [до них], так, аби [тільки] очима бачити їх, тут спочивав. [І] лише Бог беріг його, І так, ідучи три тижні, дістався названого міста.
Коли ж прийшов - обійшов усі монастирі, бажаючи бути мнихом, і просив їх, аби прийняли його. Вони ж, бачачи юнака бідного та вбого одягненого, не хотіли його брати. Це так Бог зволив, аби прийшов на місце, куди з юності був Богом покликаний.
Про прихід святого до великого Антонія і про постриг його. 7. І тоді почув про блаженного Антонія, котрий жив у печері, й, окрилений думкою, попрямував до неї. І прийшов до преподобного Антонія. Побачивши його, упав [навколішки], поклонився йому зі сльозами, молячи, аби бути прийнятим ним. Великий же Антоній, навчаючи його, говорить: "О, дитя, чи бачиш ти печеру цю скорботну - місце тісне? Ти ж [занадто] юний ще, [і], здається мені, не витримаєш тутешніх скорбот". Це ж казав він йому, лише перевіряючи, а сам пророчим поглядом провидів, що тут захоче збудувати славний монастир, де збереться безліч ченців. Богодухновенний же Феодосій відповів йому зі смиренням: "Знай, чесний отче, що Промислитель Бог привів мене до твоєї святості, велячи мені спастися тобою, а тому все, що накажеш робити - сотворю!" І говорить йому блаженний Антоній: "Благословен Бог, дитя, що укріпив тебе на таке прагнення. Це місце твоє - живи в ньому!" Феодосій же, знову уклякши, поклонився йому. Тоді благословив його старець та повелів великому Никону, пресвітеру й чорноризцю доброму, постригти його. Той взяв блаженного Феодосія і, за звичаєм святих отців, постриг його та в одяг монашеський одягнув 28 року 6540 (1032), за князя благочестивого Ярослава Володимировича. Отець же наш Феодосій віддався Богові й преподобному Антонію і звідтоді взявся до трудів тілесних та провадив безсонні ночі в славослов'ї Божому, перемагаючи дрімоту, трудячися для воздержання плоті, руками своїми працюючи і згадуючи повсякдень те слово з псалмів: "Бачиш смирення моє й працю мою, і прости всі гріхи мої". Отак усіма тими засобами душу змиряючи воздержанням, тіло й далі працею та підвизом мучив, так, аж дивувались преподобний Антоній та великий Никон смиренню його та покірності, і такій у його юні роки доброзвичайності, й міці і бадьорості. І вельми за те прославили Всемилостивого Бога.
Про прихід матері його до Києва. 8. Мати ж його довго шукала [сина] в місті своєму та в навколишніх містах, і, оскільки не знайшла його, - плакала за ним гірко, б'ючи себе в груди, як за покійником. І оголошено було по всій землі тій: коли десь бачено такого отрока, то щоб, прийшовши, повідомили юнаковій матері, і отримають нагороду за звістку про нього. І ось, прийшовши з Києва, повідали їй: "Чотири роки тому бачили його, коли ходив нашим містом, бажаючи постригтись у одному з монастирів". І те почувши, жона, не полінувавшись їхати туди, і нітрохи не забарившись, ні не злякавшись довгого шляху, попрямувала до названого міста, шукаючи сина свого. Прийшовши до міста того, обійшла всі монастирі, питаючи про нього. Наостанок же сказали їй, що він у печері у преподобного Антонія. Вона ж пішла сподіваючись] знайти його.
І почала старця хитрістю викликати, кажучи: "Скажіть преподобному, аби вийшов. Се бо довгий шлях пройшовши, дійшла, бажаючи говорити з тобою і вклонитися святості твоїй, щоб поблагословив ти мене". І звіщено було старцеві про неї, і вийшов до неї. Вона ж, побачивши старця, вклонилася йому до землі. Старець же помолився і благословив її. І по молитві сіли вони й повела жінка з ним довгу бесіду, а наостанок [лиш] згадала те, заради чого прийшла. І каже йому: "Молю тебе, отче, скажи мені, чи тут є син мій. Бо вельми за ним жалкую, не знаючи, чи й живий е". Старець же по простоті своїй, не зрозумівши її хитрощів, одказав: "Тут є син твій, не плач за ним, бо живий він." Тоді вона до нього каже: "То чому, отче, не бачу його? Довгий бо шлях пройшовши, дісталася міста цього, аби тільки видіти сина свого. І по тому повернусь до свого міста". Старець же їй відповів: "Коли хочеш бачити його, то йди зараз додому, а я піду вмовлю його, бо не хоче він ні з ким зустрічатися. Ти ж, прийшовши ранком, побачиш його". Зачувши те, пішла вона з надією наступного дня побачити його. Преподобний же Антоній, зайшовши до печери, звістив про все те блаженному Феодосію, [котрий], почувши, дуже жалкував, що не зумів утаїтись од неї. Наступного дня знову прийшла жона. Старець же довго вмовляв блаженного вийти до неї і побачитися зі своєю матір'ю! [Але] той не схотів вийти. Тоді старець, вийшовши, сказав: "Довго молив його, аби вийшов до тебе, але не хоче". Вона ж тоді уже не смиренно заговорила до старця, а вельми гнівно кричала: "Насильно старець цей захопив сина мого й заховав його в печері, і не бажає мені його явити! Виведи мені, старче, сина мого, щоб я його побачила. Бо не буду жити, як не зустрінусь із ним! Яви мені сина мого, аби не вмерла лютою смертю! Сама бо себе погублю перед входом до печери цієї, якщо не покажеш мені його!" Тоді Антоній, засмутившись дуже, зайшов до печери, попросив блаженного вийти до неї. Той же, не бажаючи виявити непослух перед старцем, вийшов до неї. Вона ж, побачивши сина свого таким нещасним, бо уже й обличчя його змінилось од тяжкої праці та подвижництва, обняла його й довго гірко плакала, і лиш мало втішившись, стала вмовляти Христового слугу, кажучи: "Вернись, дитятко, додому! А що тобі потрібно для спасіння душі - робитимеш дома по моїй волі, аби лишень не кидав мене. А коли помру, ти, поховавши тіло моє, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу бо жити, не бачачи тебе!" Блаженний же одказав їй: "О, мати! Як хочеш бачити мене повсякдень - переселись до цього міста, й пішовши до одного з жіночих монастирів, пострижись там. І тоді, приходячи сюди, бачитимеш мене. А до того ж і душу спасеш. Коли цього не зробиш, то - істинно тобі кажу - більше не зможеш бачити лиця мого." Так й інакше вмовляв він матір свою в щоденних розмовах. Вона ж не хотіла про те й чути. А коли йшла від нього, блаженний, зайшовши до печери, старанно молився Богу за спасіння матері своєї і навернення серця її на послух йому. Бог же почув молитву угодника свого. Про це і Пророк каже: "Близько Господь до тих, хто кличе його воістину; волю тих, хто боїться Його, сотворить, і молитву їхню почує". Одного дня прийшла до нього мати й каже: "Усе, дитя, що велено тобою, сотворю і не повернусь до міста свого, але, коли Бог так хоче, піду до монастиря жіночого і тут, постригшись, проживу решту днів своїх. Зрозуміла бо з повчань твоїх, що ніщо є цей світ тимчасовий". Почувши це, зрадів блаженний Феодосій духом і, зайшовши [до печери], розповів [про те] великому Антонію, котрий, дізнавшись, прославив Бога, Який навернув її серце на таке покаяння. І, вийшовши до неї, довго повчав її на користь та на спасіння душі. Звістив про неї княгині. Взяли її до монастиря жіночого святого Николи. І тут вона була пострижена і в чернецьку одіж убрана. Поживши довгі літа в доброму покаянні, померла з миром у Господі.
Про життя блаженного Феодосія, отця нашого, від дитячих літ до часу, коли прийшов у печеру, розповіла мати його одному з братів, на ім'я Федір, котрий був за отця нашого Феодосія келарем. Я ж те все чув од нього. Він розповів мені, і [я] записав це на спомин усім, хто читатиме це.
Але, перейду до подальшої розповіді про подвиги отрока, належні ж слова вкладе мені [до вуст] Бог, Який дарує благо і славослов'я. Цей бо святий отець наш Феодосій переможцем став у печері над злими духами. По постриженні ж матері своєї, відкинувши усі мирські печалі, став [ще більше] підвизатися на служіння Богу. І видні були три світила, що в печері розганяли пітьму бісівську молитвою та постом: маю бо на увазі преподобного Антонія і блаженного Феодосія та великого Никона. Ці жили в печері, молячи Бога і Бог був із ними: "Де бо, – сказано, – двоє чи троє зібрані в Ім'я Моє, там Єсм серед них".
Про Варлаама, сина боярина Іоана. 9. Був у той час перший боярин у князя, на ім'я Іоан. І син його часто приходив до преподобних натішитись медоточивими словами, які злітали з вуст отців тих. Полюбив їх дуже, так, що аж захотілося йому й жити з ними, все зневажити в житті цьому, славу та багатство за ніщо маючи. Осмислив бо слово Господнє, Який казав: "Легше верблюдові крізь вушко голки пройти, ніж багатому увійти до Царства Небесного". Тоді повідав одному лиш Антонію думки свої, кажучи: "Хотів би [я], отче, якщо Богу вгідно, стати мнихом і жити з вами". І відповів йому старець: «Благе бажання твоє, чадо, і думки [твої] сповнені благодаті, але, гляди, дитятко, аби багатство та слава світу цього не повернули тебе назад. Господь казав: "Ніхто, хто покладе руки свої на рало і дивиться назад, не досягне Царства Небесного".Так і мних, котрий повертається думкою до світу й піклується про мирське, не досягне Життя Вічного». І ще багато про що розмовляв старець із отроком, і тому серце ще більше розпалилося до Любові Божої, і так пішов він додому.
Наступного дня, одягнувшись в ошатний та славний одяг і так сівши на коня, поїхав до старця, і воїни його їхали коло нього, а інші вели перед ним коня у багатій упряжі. І так, зі славою великою, приїхав до печери отців тих. Вони вийшли і поклонилися йому, як належить [кланятися] вельможам, а він також поклонився їм до землі. Потім же зняв із себе одяг боярський і поклав його перед старцем, а також коня в багатій упряжі поставив перед ним, кажучи: "Це все, отче, прекрасні зваби світу цього, і що хочеш, зроби з ними, я бо вже все це відкинув і хочу бути мнихом та жити з вами в печері цій. А тому не повернуся більше додому". Старець же відказав йому: "Пам'ятай, дитя, Кому обіцянку даєш і Чиїм воїном хочеш бути! Бо тут невидимо предстоять Янголи Божі, приймаючи обіт твій. А що, коли батько твій, прийшовши з великою силою, забере тебе звідсіля? Ми бо не зможемо допомогти тобі, ти ж станеш перед Богом брехуном та відступником". І говорить йому отрок: "Вірую Богові Моєму, отче, і коли навіть мучити мене почне батько мій, не скорюся, повернувшись до миру! Молю тебе, отче, пострижи мене швидше!" Тоді повелів преподобний Антоній великому Никону постригти його і убрати в ченецький одяг. Той же, як належить за звичаєм, помолився і постриг його, і в чернечі ризи убравши, нарік йому ім'я Варлаам.
Про скопця. 10. Тоді прийшов скопець один із князівського дому, котрий був любимий князем і управляв у нього всім. І попросив старця Антонія, бо і він хотів бути чорноризцем. Старець, повчивши його про спасіння душі, передав Никонові, щоб той постриг його. Він же і того постриг, одягнув у монашеський одяг і нарік його Єфремом.
Недобре таїти, що через цих навів враг скорботу на преподобних. Враг-диявол, котрий ненавидить добро, побачивши, як перемагає його святе стадо, і розуміючи, що звідтоді прославиться місце те, плакався через свою погибель. [І] почав злими своїми підступами розпалювати серце князя на преподобних, аби таким чином розігнати святе стадо.Але нічого не досяг, та й сам посоромлений був молитвами їхніми, й упав до ями, яку викопав. "Обернеться хвороба на голову його, і на верх його неправда зійде".
Про напасть на святих. 11. Дізнавшись про те, що сталося з боярином та скопцем його, розгнівавася дуже князь Ізяслав і повелів привести перед себе того, хто наважився таке сотворити. І швидко пішовши, привели до нього великого Никона. Князь же, гнівно глянувши на Никона, питає його: "Чи ти постриг боярина та скопця без мого повеління?" Никон же відповів: "Благодаттю Божою, я постриг їх, за велінням Небесного Царя, Ісуса Христа, Котрий покликав їх на такий подвиг". Князь же каже: "Або умов їх повернутися додому, або ув'язню тебе й тих, які з тобою, а печеру вашу завалю!" Відповів на те Никон: "Що тобі завгодно, властителю, те й роби! Мені ж негоже відвертати воїнів од Царя Небесного!"
Антоній же й ті, що з ним, зібравши пожитки, пішли зі свого місця, бажаючи перебратися до іншого князівства. Князь ще гнівався і докоряв Никонові, коли зайшов один із воїнів [і] повідав, що Антоній і ті, що з ним, ідуть в іншу землю.Тоді каже йому жона його: "Послухай, пане, і не гнівайся! Таке ж бо було і в країні нашій, що повтікали через одну біду чорноризці, і багато зла сталося у землі нашій через те. Отож, гляди, пане, щоб не було так і в твоєму князівстві". Почувши те, злякався князь гніву Божого, [і] одпустив великого Никона, велівши йому йти до печери. По інших же послав, прохаючи, щоб ішли назад. Та лише через три дні, погодившись, повернулись до своєї печери, ніби сміливці з битви, перемігши супостата свого врага-диявола. І постійно молилися Господу Богу вдень і вночі. Але не дрімав і враг, що боровся з ними.
Про міць блаженного Варлаама. 12. Тоді Іоан-боярин, дізнавшись, що ніякого зла не вчинив їм христолюбивий князь Ізяслав, розпалився на них гнівом за сина свого і, взявши багато воїнів, пішов на святе те стадо. Розігнавши їх, увірвався до печери, захопив сина свого, блаженного Варлаама, витяг його назовні. Здерши із нього святу мантію, кинув її у рів глибокий. Також і шолом спасіння, який був у нього на голові, знявши, закинув [геть]. І тоді ж одягнув його в шати багаті та гарні, як те належить вельможам.Той же зірвав їх та кинув долу, не бажаючи й бачити. І так робив не раз. Тоді повелів батько його зв'язати йому руки й одягнути у той самий одяг, і так іти йому містом до обійстя свого. Він же, Варлаам, істинно палко люблячи Бога, по дорозі йдучи, побачив яму, повну грязюки, стрибнув у неї і, з Божою допомогою, скинув одежу з себе, і своїми ногами топчучи її у багні, топтав із тим і злі сподівання лукавого врага.
Коли прийшли вони додому, повелів йому батько трапезувати з ним. Він сів, але [й] не скуштував харчу, а сидів понурений і не підводив очей. По обіді відпущено його до своїх покоїв і приставлено воїнів стерегти, аби не втік. Жоні ж його повелено [було] гарно вбратися для спокушення юнака, та аби прислужувало йому служниць безліч. Істинний же Христів угодник Варлаам зайшов до однієї кімнати і сів у кутку. Жона ж його, як і було повелено їй, розгулювала перед ним і просила присісти на ложі своєму. Він же, бачачи безумство жінки, і розуміючи, що підучив її батько спокусити його, почав безперестанку молитися в таїні серця свого Всемилостивому Богові, Котрий міг порятувати його від тієї спокуси.
Просидів же на місці тому три дні, не встаючи з нього, ні ївши, ні в шати одягнувшись, але в самій сорочці й сидів. Преподобний же Антоній з блаженним Феодосієм та іншими дуже печалилися за ним і молилися за нього Богу. Бог же почув молитву їхню. "Звернуться, - бо сказано, - праведні, і Господь почує їх, і од всіх печалей врятує їх. Близький Господь [до] зажурених серцем і смиренних духом рятус". Побачив же Благий Бог терпіння та смирення юнака, [і] навернув жорстоке серце батькове на милість до сина свого. Звістили [бо] йому слуги, сказавши: "Ось уже четвертий день не їсть він і одягатися не хоче." Почувши це, дуже пожалів його батько, злякавшись, аби не помер од голоду та холоду. Покликав його і, з любов'ю поцілувавши, відпустив його. Було тоді так: плакали по ньому вельми, ніби по мертвому. Слуги і служниці плакали за паном своїм, котрий ішов від них, гірко ридала і жона, яка втрачала чоловіка; батько й мати за сином своїм, що лишав їх, плакали. І так всі, з плачем, провели його.
Цей же Христів воїн, вийшовши з батьківського дому, наче птах, що вирвався з тенет, чи сарна, що вистрибнула з пастки, біг, аж доки дістався печери тої. Побачивши його, дуже зраділи отці, і, вставши, прославили Бога, Котрий почув молитву їхню. Звідтоді багато хто став приходити до печери попросити благословіння тих отців. І деякі ставали, Божою благодаттю, мнихами.
Про відхід святого Никона. 13. Тоді великий Никон та інший чорноризець з монастиря святого Міни, на прізвисько "Болгарин", домовившись, пішли, бажаючи жити окремо. І прийшли до моря, й тут розлучились, як Апостоли Павло з Варнавою, [коли йшли] проповідувати Христа, як про те написано в Діяннях Апостолів. Болгарин по дорозі до Константинополя надибав острів серед моря і поселився на ньому. Прожив там багато літ, терплячи холод та голод, і помер там з миром. І до нашого часу називається той острів Болгарів. Великий же Никон пішов до острова Тмутараканського, і тут, знайшовши за містом вільну землю, оселився на ній. Божою благодаттю розрослося місце те, і побудував там церкву Святої Богородиці, і постав монастир славний, який і донині існує, наслідуючи Печерський монастир. По тому також і Єфрем скопець пішов до Константинополя й тут оселився в одному з монастирів. Пізніше ж повернувся до нашої землі і поставлений митрополитом у місті Переяславі.
Чимало оповівши про те, що було в майбутньому, повернімось, однак, до попередньої оповіді.
Про поставлення святого на пресвітерство, 14. По відході тих святих блаженний отець наш Феодосій поставлений був пресвітером [за] велінням блаженного Антонія, і служив повсякденно Божественну Службу з повним смиренням, бо мав лагідний характер і був тихий помислом і чистий розумом, і духовної мудрості сповнений, і любив він усю братію чистою любов'ю. Зібралось бо тоді братів до 15.
Про відхід великого Антонія. 15. Преподобний же Антоній, котрий звик жити сам і не терпів шуму та розмов, затворився в одній із келій печери, поставивши замість себе блаженного Варлаама, сина боярина Іоана. І звідтіля по тому переселився на інший пагорб і, викопавши печеру, там, де й донині чесне його тіло лежить, жив, не виходячи назовні. Невдовзі ж блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковку в ім'я Святої Богородиці, аби братія туди збиралася на Божественне славослов'я. Звідтоді уже стало місце те відоме, бо раніше про нього багато хто не знав. Адже спершу жили вони в печері, а скільки скорботи та печалі прийняли через тісноту місця цього - тільки Богу відомо, а людськими вустами оповісти неможливо. До того ж, і їжа їхня була - тільки хліб і вода. В суботу ж та в неділю кашу вживали. Часто ж і на ті дні не було круп, а [тому] варили лише овочі й так їли. Ще ж і руками своїми працювали: взуття плели чи шапки, чи іншим рукоділлям займалися. І, понісши до міста, продавали, а за те зерно купували й ділили, щоб кожен уночі частку свою змолов для випічки хліба. По тому, відслуживши вранішню службу, далі займалися рукоділлям. Інші ж у городі копалися, вирощуючи овочі, доки не настане час Божественного славослов'я, коли, зійшовшись усі докупи в церкві, співали часи, Святу Службу правили. І [по тому], поївши трохи хліба, знову за діло своє брались. І так щодня трудилися, перебуваючи в любові Божій.
Отець же наш Феодосій смиренням та послухом усіх переважав, працелюбством та подвижництвом і працездатністю, бо мав тіло могутнє та міцне, І з задоволенням усім слугував, воду носячи та дрова з лісу доставляючи на своїх плечах; проводячи усі ночі в молитвах невсипущих. Іноді ж, [коли] братія спочивала, блаженний, узявши поділене жито та кожного частку змоловши, ставив на своє місце. Іноді ж, коли було багато ґедзів та комарів, поночі виходив з печери і, роздягнувшись до пояса, сидів, прядучи вовну [та] співаючи Давидів Псалтир. Все його тіло вкривалося безліччю ґедзів та комарів, які їли тіло його й пили його кров. Отець же наш Феодосій ні рухався, ні вставав з місця того, доки не приспівала утреня, і раніше від інших опинявся в церкві. Непорушно тут стояв, не метався думкою, здійснюючи Божественне славослов'я. І пізніше від усіх виходив із церкви. І тому всі дуже любили його, дивуючись його смиренню та покірливості.
Про поставлення на ігуменство святого Феодосія. 16. По тому блаженний Варлаам, ігумен цієї печерної братії, переведений був, за княжим велінням, до монастиря святого мученика Димитрія, І там на Ігуменство поставлений. Тоді ж братія печерна, зібравшись, звістила преподобному Антонію, [що] блаженного Феодосія ігуменом собі нарекла, бо чернецького життя дотримувався, [і] Божі Заповіді знав прекрасно. Отець же наш Феодосій, хоча й набув зверхності, не знехтував своїм смиренням та правилами, маючи на пам'яті Господа, Котрий сказав: "Коли хтось із вас хоче бути головнішим, то [хай] буде од усіх меншим, і всім слугою". Тому й змирявся, тримаючи себе за найменшого, і всім прислужував, даючи себе за приклад усім, і на всяку роботу першим виходив та Святу Літургію за чином здійснював. І з того часу процвітало та розросталось місце те молитвами праведного. "Праведний бо, - сказано, - як фінік розцвіте і як кедр ліванський помножиться". Помножувалася бо звідтоді братія І процвітало місце те добрими звичаями й молитвами їхніми та іншим благочестям. І чимало вельмож приходили до нього за благословенням і од майна свого дещицю малу їм подавали. Преподобний же отець наш, воістину земний янгол і небесний чоловік, Феодосій, бачачи місце те печальним І затісним, а до того ж і бідним, і що братії, яка помножувалась, замала [стала] церква для зібрання, ніколи не печалився тим, ні не вболівав, але щоденно братію свою втішав, навчаючи ніколи не піклуватися про плотське, й, проповідуючи, нагадував їм слова Господні: "Не піклуйтеся, - сказано, - про те, чи що їмо, чи що п'ємо, чи у що одягаємось: знає бо Отець Ваш Небесний, що потребуєте всього того, але шукайте спершу Царства Небесного, і все інше дасться вам". Так думав блаженний, і Бог [справді] все необхідне щедро подавав йому.
Про поставлення монастиря Печерського. 17. Тоді цей великий Феодосій знайшов вільне місце неподалік від печери і, розрахувавши, що його достатньо для заснування монастиря, і розбагатівши, Благодаттю Божою, і укріпившись вірою та надією, та Духом Святим виповнившись, почав підвизатися, [аби] заселити місце те. І, оскільки Бог помагав йому, швидко побудував на тому місці церкву в ім'я Святої Преславної Богородиці й Пріснодіви Марії, та, огородивши [її], поставив [навколо] багато келій, і тоді з братією переселився з печери на те місце року 6570 (1062). І звідтоді, Божою Благодаттю, розрослося місце те і постав славний монастир, заснований святим нашим отцем Феодосієм, і донині існує, Печерським називаючись.
По цьому ж послав блаженний одного з братів у Константинів град до Єфрема-скопця, аби увесь статут Студійського монастиря приніс, переписавши. Той же небавом веління преподобного отця нашого виконав і, весь статут монастирський переписавши, послав до нього. Отримавши ж його, отець наш Феодосій наказав прочитати перед братією і звідтоді почав у своєму монастирі все робити за статутом святої обителі Студійської, як і донині учні його цих [правил] дотримуються. Всякому ж, хто хотів бути чорноризцем і приходив до нього, не відмовляв: ні убогому, ні багатому, а всіх радо приймав, бо й сам був у такій скруті - як і вище сказано - коли прийшов із міста свого, бажаючи бути мнихом, і як обходив він усі монастирі, і не бажали його прийняти - Бог так зробив для випробування його. Пам'ятав це все преподобний: яка скорбота буває людині, котра бажає постригтися, але зневажена, і тому з радістю приймав усіх, хто приходив. Та не зразу постригав його, але наказував у своєму одязі ходити, доки звикне до статуту монастирського, і тільки по цьому одягав його у монашеський стрій, і так далі в усіх службах перевіривши його, [тільки] тоді постригши, одягав його у мантію, доки далі буде чернець навчений життю чистому. І тоді сподоблював його прийняти великий янгольський образ, і накладав на нього куколь.
Кожного року в дні святого М'ясопуста отець наш Феодосій ішов до печери, де чесне тіло його поховане було.
Тут затворявся один до Вербного тижня, а у п'ятницю цього тижня, увечері, приходив до братії і, ставши в дверях церковних, повчав усіх і втішав у подвизі посту їхнього. Про себе ж казав, як про недостойного, ніби жодного тижня не міг досягти їх у трудах їхніх.
Про перемогу святого над нечистими духами. 18. Багато печалі та мани злі духи творили йому в печері, навіть і ранили його, як це й про святого та великого Антонія написано. Але явився йому Той, дерзати велячи, і силу для цього невидимо з небес послав йому для перемоги над ними. Хто бо не зчудується блаженному цьому, що в такій темній печері перебував сам, не боячись незліченних полків невидимих бісів, але міцно стояв, як могутній сміливець, молячись Богу, і Господа Ісуса Христа на поміч собі закликаючи. І так переміг їх Христовою силою, що по тому не сміли вони наближатися до нього, але здалеку ману йому насилали. [Одного разу] по вечірні сів він, бажаючи відпочити - ніколи бо не лягав на ребра свої, але коли хотів спочити, то сідав на лавку, і так трохи передрімавши, вставав знову до нічних молитов, б'ючи земні поклони. Сидів же він, - як уже сказано, - і ось зачув шум кроків у печері од безлічі бісів, котрі колісницями їхали, а інші у бубни били чи на дудках грали, і так кричали, аж тряслася печера од шуму, який здіймали злі духи. Отець же наш Феодосій, усе те зачувши, не злякався душею, не вжахнувся серцем, але огородився зброєю хресною і, вставши, почав співати Псалтир Давидів. І зразу сильний шум припинився. Та як сів знову по молитві, однак незліченні бісів голоси зачулись, як і раніше. І, вставши, знову почав преподобний Феодосій співати Псалтир, і зразу ж голоси зникли. Таке багато днів та ночей витворяли йому злі духи, аби не дати йому ні хвилі перепочинку, доки, Благодаттю Христовою, переміг їх і отримав од Бога владу над ними, [таку], що звідтоді не сміли вони [навіть] наблизитися до місця того, де блаженний молитву творив.
І по тому якось капостили також біси у домі, де пекла братія хліб: коли борошно розсипали, коли ж закваску для хліба розливали, й інші численні паскудства творили. Тоді ж начальник над пекарями пішов [і] розповів блаженному Феодосію про витівки нечистих бісів. Той же, надіючись, що отримав од Бога владу над ними, пішов увечері до дому того і, зачинившись, пробув там у молитві до ранку. І звідтоді не з'являлися біси на тому місці, і шкоди ніякої не робили, боячись запретительної молитви преподобного.
Як він повчав учнів своїх. 19. Мав же звичай цей великий Феодосій обходити щоночі келії всіх мнихів, бажаючи знати кожного житіє та щирість до Бога. І коли чув, що хтось молиться - зупинявся й прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що розмовляють по повечір'ї, по двоє або по троє зійшовшись докупи, то тут, вдаривши рукою своєю в двері, і тим даючи знати про свій прихід, ішов геть. А на ранок, покликавши їх, не зразу викривав, але здалеку, притчами повчаючи, підводив у розмові, бажаючи визнати відданість їхню Богові. Коли бував брат чистий серцем і гаряче любив Господа, то цей, скоро зрозумівши свою вину, падав до ніг йому, просячи вибачення. А як більше у брата серце затемненням бісівським вкрите, то цей стоїть і думає, що про Інше мова зайшла, [і] вважає себе невинним, доки блаженний, викривши його та епітимією укріпивши, відпускав. І так усіх учив старанно молитися Богу і не балакати ні з ким по вечірній молитві, і не ходити з келії до келії, але молитися Богу вдома. Коли ж хто може - і рукоділлям якимось займатися щоденно, псалми Давидові на вустах своїх маючи. І казав до них так: "Молю вас, брати! Подвигнемося постом і молитвою, та попіклуємось про спасіння душ наших. І звільнимося від вад наших, і од шляхів лукавих, що є такими: розпуста; крадіжки і наклепи; пустослів'я; сварки; п'янство; ненажерництво; братоненависництво. Ухилимось од цього, брати, гидуймо цим, не осквернімо цим душі свої. Але підімо шляхом Господнім, що веде нас до Його райського блаженства. І шукаймо Бога риданням та сльозами, постом та бдінням; покірністю ж та послухом, аби таким чином отримати милість від Нього. А також зненавидимо світ цей, згадуючи завше сказане Господом: "Коли хто не залишить батька й матір, жінку й дітей, і маєтки задля Мене і Благої Вісті, недостойний Мене". І далі: "Хто збереже душу свою - погубить її. А хто погубить її задля Мене - спасе її". Отже, і ми, брати, відрікшись од світу, відринемо й те, що е ньому: зненавидьмо всіляку неправду, аби мерзотного не творити. І не повертаймося до попередніх гріхів, як ото пси до своєї блювотини. "Ніхто бо, - каже Господь, - що поклав руки свої на рало і обертається назад, не досягне Царства Небесного". Як же нам, брати, уникнути мук безкінечних, закінчивши час життя цього в лінощах і без покаяння?! Належить бо нам, що ченцями нареклися, повсякденно каятися у гріхах своїх. Покаяння бо - ключ від Царства Небесного: без нього не слід жити нікому. Покаяння - шлях, що веде до Райського блаженства. Братіє! Тримаймося [того шляху], до нього прикуємо ноги і ступні. До того шляху не наближається змій лукавий, бо йти тою дорогою спершу скорботно, а потім - радісно. Тому подвигнімось, брати, перед Днем Тим, аби отримати Блаженство. Уникаймо тих, хто недбалий і не в покаянні живе".
Святий цей наставник так творив [сам] і повчав [про це] братію. Вони ж, як спрагла земля воду, так приймали слова його, приносячи плоди трудів своїх Господу, хто в 100, а хто [в] 60, хто в 30 [разів примноживши]. І можна було бачити на землі людей, житієм подібних до янголів. І монастир той - подібний Небу! І в ньому ж блаженний отець наш Феодосій яскравіше од сонця сяяв добрими ділами, про які вам оповім.
Про прославлення святого і сіяння Божого світла. 20. Це явилося ігумену монастиря святого архистратига Михаїла на ім'я Софроній. їхав бо він поночі до свого монастиря - ніч же була темною, - і ось побачив над монастирем блаженного отця нашого Феодосія світло! Здивувавшись, прославив він Бога, говорячи: "О, яке милосердя Твоє, Господи, що показав єси такий світильник у місці цьому святому: - преподобного сього мужа, котрий, так світячись, просвітлює монастир свій". Таке ж [видіння] бачили неодноразово й інші, [і] розповідали.
Князі і бояри, зачувши про добродійне їхнє життя, приходили до великого Феодосія, сповідували йому гріхи свої і, отримавши велику [духовну] користь од тих відвідин, ішли собі. А також приносили йому [дещо] зі свого майна на влаштування монастиря. Інші ж і маєтки віддавали на церковні потреби монастиреві та братії. Найбільше ж любив блаженного христолюбивий князь Ізяслав, котрий сидів тоді на престолі батька свого [Ярослава Мудрого]. Часто звав його до себе, багато разів і сам приходив до нього і, наситившись духовною бесідою, їхав додому. Звідтоді Бог звеличив місце те, помножуючи всі дóбра в ньому молитвами угодника свого.
Отець же наш Феодосій заборонив воротареві після обіду відкривати будь-кому ворота, щоб ніхто не входив до монастиря до вечора, аби в полуденні години спочивала братія заради нічних молитов та вранішньої служби.
Про прихід князя Ізяслава. 21. Одного дня, в полудень, прийшов, за звичаєм, христолюбець Ізяслав з невеликою свитою, бо, бажаючи їхати до блаженного, розпускав усіх бояр додому і так приходив до нього. Цього ж разу, як сказано, приїхавши і злізши з коня, - бо ніколи не заїжджав конем на двір монастирський - підійшов до воріт і наказав відчинити, бажаючи увійти. Воротар же той відповів йому: "Повелів великий отець наш не відкривати воріт нікому, доки настане час вечірні". Тоді знову христолюбивий князь звернувся до нього, аби той упізнав його. І сказав: "Це я є! І мені одному відчини." Той же, не знаючи, що це князь, одказав йому таке: «Казав тобі, що наказано мені ігуменом: "Якщо навіть князь прийде - не відчиняй воріт!" Але коли хочеш - потерпи трохи до часу вечірні». Той же відказав: "Я і є князь, то невже й мені не відчиниш?". Тоді ізник виглянув і, пізнавши князя, не відчинив ворота, але побіг доповісти блаженному. Той же стояв перед ворітьми і чекав, на зразок святого і верховного Апостола Петра: той бо, виведений бувши янголом із темниці, прийшов у дім, де були учні [його], і постукав у ворота, а рабиня, виглянувши й побачивши, що стоїть [перед ними] Петро, від радості не відчинила воріт, але побігла сказати учням про прихід його. Так і цей од страху не відчинив воріт, але швидко побіг розповісти блаженному про прихід христолюбивого князя. Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому. По тому мовить йому христолюбивий князь Ізяслав: "Чи дійсно, отче, така заборона твоя, як каже цей чорноризець: якщо і князь прийде, не впускати його?" Блаженний же відказав: "Для того було це повеління, благий владико, щоб опівдні не виходила братія з монастиря, але відпочивала в цей час заради нічних молитов. Твоє ж Богом послане піклування Святою Владичицею нашою Богородицею - благо, і душі твоїй на користь; ми ж вельми радіємо відвіданню твоєму". І пішли вони до церкви, і помолився блаженний, і сіли. І тоді отримав насолоду христолюбивий князь од медоточивих тих слів, які злітали з вуст преподобного отця нашого Феодосія, і, велику користь із того отримавши, пішов додому, славлячи Бога. І з того дня ще більше полюбив його, і ставився, ніби до одного з найперших святих отців, і вельми слухався його, і робив усе, що велів йому великий отець наш преподобний Феодосій.
Про преставлення блаженного Варлаама. 22. Блаженний же Варлаам, син Іоана боярина, ігумен же монастиря святого Димитрія, заснованого христолюбивим князем Ізяславом, вирядився до святого града Єрусалима і, обійшовши там Святі Місця, повернувся до свого монастиря. І знову по певнім часі пішов до Константинового міста і тут відвідав усі обителі, й, закупивши потрібне своєму монастиреві, поїхав до рідного краю. Дорогою, уже на Батьківщині, тяжко захворів. Діставшись до міста Володимира, зупинився у монастирі за околицею, який називають Святою Горою, і помер, у мирі з Богом життя закінчивши. Заповів супутникам, аби допровадили тіло його до монастиря блаженного Феодосія і тут поховали його, а все, що купив у Константиновому граді - ікони та інші необхідні речі, повелів те віддати блаженному. Ті ж зробили за його заповітом і, перенісши тіло його, поклали в монастирі блаженного Феодосія, на правому боці церкви, де.й донині стоїть гроб його, і все, [заповідане ним], віддали до рук преподобного.
Про відхід блаженного Ісайї. 23. Тоді христолюбивий князь Ізяслав обрав одного брата з-поміж братії монастиря великого Феодосія, що в чернечому житті просіяв, на ім'я Ісайя, і, забравши, поставив ігуменом у монастирі своєму святого Димитрія, потім за добродійство його поставлений був єпископом до Ростова-града. І там зі святими вшановують його, бо прийняв од Бога чудотворіння дар.
Про прихід святого Никона. 24. Коли помер Ростислав, князь острова того [Тмутаракані - І. Ж.], то великий Никон на прохання тамтешніх людей погодився піти до князя Святослава й просити його, аби пустив свого сина сісти на їхньому столі. Діставшись міста, той прийшов до монастиря блаженного Феодосія. І як побачили один одного - обоє, уклякши, поклонилися, потім обнялись і багато плакали, бо довго не бачилися. По тому став молити його блаженний Феодосій, щоб не відлучатися від нього, доки вони обоє живі. Тоді великий Никон пообіцяв йому, кажучи: "Лише схожу туди і, в монастирі своєму все владнавши, зразу ж повернуся назад", що і здійснив. Дійшов бо з князем Глібом [до] того острова, і як той сів на престолі в граді тому, Никон повернувся назад. Прийшовши до монастиря великого отця нашого Феодосія і все майно віддавши до рук блаженному, сам з великою радістю корився йому. Дуже любив його блаженний Феодосій і мав собі як за батька. Тому, коли йшов кудись, доручав йому братію, аби їх повчав і піклувався [про них], бо був він серед них найголовнішим. А також, коли сам повчав братію в церкві духовними словами, то наказував великомудрому Никону, аби читав щось із книг на наставлення братії, також [доручав те і] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставником, потім, по смерті блаженного Феодосія, - ігуменом того монастиря, [а] по тому став єпископом Володимирським.
Оповівши все це, насамкінець повім про самого отця нашого блаженного Феодосія: в чому ми мусимо наслідувати його Божою Благодаттю.
Про мудрість святого і старання. 25. Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Феодосія. Бо був він воістину чоловік Божий, світило в миру видиме, що просіяло всім чорноризцям смиренним розумом та послушливістю. І в інших трудах підвизався, працюючи повсякденно руками своїми. Ще ж і до пекарні часто ходив, і з веселим духом із пекарями тісто місив та хліб пік. Був бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. А всіх, кому було тяжко, учив, укріплюючи та втішаючи, ніколи не втрачати сил у праці.
Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилось води. А був тоді келарем Федір, про якого тут уже йшлося, і який багато розповів мені про цього преславного мужа. Ось той пішов і доповів блаженному Феодосію, що нема кому наносити води. Тоді блаженний хутко встав [і] почав воду носити з колодязя. І ось один з-поміж братії, побачивши, як він воду носить, і швидко пішовши, повідав кільком братам, котрі, з готовністю прибігши, наносили води аж надміру.
А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келар Федір до блаженного Феодосія, просячи: "Вели, отче, одному з братів, хто не мас роботи, аби пішов наколоти дров". А блаженний каже: "Ось я є вільним і піду!" Був тоді час обідній. Блаженний же повелів братії йти на трапезу. Сам же, взявши колуна, почав колоти дрова. І ось, поївши, вийшла братія і бачить преподобного свого ігумена, що коле дрова, І так [тяжко] трудиться! І взяв кожен свою сокиру, і стільки запасли Дров, що вистачило на багато днів. Такий бо був потяг до Бога [у] блаженного й духовного отця нашого Феодосія. Мав бо смирення істинне та покірність велику, маючи в цьому за взірець Христа, істинного Бога, що сказав: "Учіться у Мене, оскільки лагідний Я та смиренносердий". Тому, на таку науку зважаючи, змирявся, бувши, як найнижчий од усіх, і так працюючи та трудячись, першим ставав до роботи й до церкви приходив найпершим. Не раз, коли великий Никон сидів і переписував книги, вмощувався блаженний коло нього і пряв нитки для цієї справи. Такі були його смирення й простота.
І ніхто ніколи не бачив, аби він приліг на ребра свої чи воду на тіло своє вилив - мив він лише, хіба що, руки. За одяг була йому свита груба, що колола тіло, а зверху інша, і та дуже бідна, яку він одягав на себе, аби не видно було на ньому власяниці. І над цим одягом бідним численні дурні, докоряючи йому, сміялися. Блаженний же з радістю приймав їхні докори, повсякдень маючи на пам'яті слово Господнє, яким утішаючись, веселився. "Блаженні бо сете, - сказано, - коли докоряють вам і коли кажуть на вас лихі слова, наклепи зводячи на вас заради Мене. Возрадуйтеся того дня й звеселитеся, бо велика винагорода ваша на небесах". Це бо згадував блаженний і тим втішався, терплячи від усіх докори та образи.
Про повізника, що возив святого. 26. Одного дня пішов великий Феодосій задля якоїсь потреби до христолюбивого князя Ізяслава, що був [тоді] далеко від міста. Прийшов, і до вечора затримався у справі. Повелів же христолюбець доправити його до монастиря возом, аби міг він виспатися вночі. В дорозі повізник, додивившись до його одягу і прийнявши за вбогого, сказав блаженному: "Чорноризче! Ти повсякдень нічого не робиш, а я ось втомився. Не можу на коні їхати. Але хай я спочину на возі. Ти ж, мігши на коні їхати, сядь на коня". Тоді блаженний, з великим смиренням вставши, сів на коня, а той ліг на возі. І поїхав святий далі, радіючи і славлячи Бога. А коли починав дрімати, злізав з коня і йшов поряд із ним, доки не втомлювався; і тоді знову сідав на коня.
Зазоріло. Вельможі, котрі їхали до князя, здалека пізнавали блаженного та, злізши з коней, кланялися йому. Тоді сказав отроку: "Вже світає, дитино! Сідай на коня свого!" Отрок же, побачивши, як усі кланялись тому, перелякався і, затремтівши, встав та сів на коня, і так поїхали далі, [а] преподобний Феодосій сидів на возі. Усі ж бояри, зустрівши його, кланялись йому, тому, хто віз його, все більше страху прибавляючи.
Дісталися монастиря, і ось, вийшовши, вся братія поклонилась йому до землі. Тоді отрок ще більше перелякався, думаючи про себе: "Хто є цей, коли всі так кланяються йому?!" Преподобний, взявши його за руку, завів до трапезної й повелів нагодувати і напоїти досхочу. Ще й грошей йому давши, відпустив.
Про це розповів братії сам той отрок, а блаженний про те нікому не дав знати, але повсякдень навчав братію не заноситися ні в чому, але бути смиренним мнихом, вести себе, як найменший із усіх, і не величатися, а перед усіма покірливим бути. "Ходячи, - казав їм, - руки зігнуті на грудях своїх майте. І щоб ніхто не переважив вас у вашому смиренні, кланяйтесь один одному, як належить іноку. І не ходіть із келії до келії, але кожен хай молиться Богу в своїй келії". Такими та іншими багатьма словами повсякдень безперестанку повчав їх. І ще, почувши од братії, що в когось мана диявольська, кликав його, і оскільки сам був спокушуваний бісом, учив та наказував міцно протистояти диявольським підступам, не розслабляючись од мани бісівської напасті, не йти з місця того, але постом та молитвою огородитися і Бога часто закликати на переборювання злого біса. Казав також їм і так: "І зі мною бувало так спочатку. Одної бо ночі співав я в келії повсякденні псалми, і ось переді мною чорний став пес, так, що мені не можна й поклонитися. Стояв він довго переді мною, я ж, підбурюваний ним, хотів ударити його, і він став невидимим. Страх і трепет пройняв мене, так, що аж захотілося мені тікати звідтіля. Та Господь поміг мені. Ледь трохи звільнившись од жаху, почав старанно Бога молити й часті поклони бити. І так звільнився від страху того, і звідтоді не боюсь я їх, якщо і з'являються перед моїми очима". І багато ще чого говорив їм, укріпляючи їх на злих духів. І по тому відпускав їх радісних, і вони славили Бога за такі повчання доблесного наставника й учителя їхнього.
Про Ларіона. 27. А ще таке розповідав мені один з-поміж братії, на ім'я Ларіон: «Багато капостили мені в келії злі духи. Лишень лягав я на ложі своєму, як сила-силенна бісів, прийшовши і за волосся мене вхопивши, так, штовхаючи, волочили мене. Інші ж, стіну піднявши, казали: "Тягніть сюди! Стіною роздавимо його!" І таке робили мені щоночі. І не маючи [сил] далі терпіти, пішовши, повідав великому Феодосію підступи бісівські, й хотів перейти з місця того до іншої келії. Блаженний же став молити мене [не робити цього], кажучи: "Ні, брате, не ходи з місця того, аби не хвалилися тобою злі біси, що перемогли тебе й прогнали. [Адже], звідтоді почнуть [ще] більше зло творити тобі, отримавши владу над тобою. Але, молись Богу в келії своїй, і, бачачи твоє терпіння, Господь подасть тобі перемогу над ними, що не смітимуть вони і наблизитися до тебе". Я ж знову кажу йому: "Молю тебе, отче! Не можу більше перебувати у келії тій через безліч бісів". Тоді блаженний перехрестив мене й каже мені: "Іди до келії! З цього часу не наважаться тобі ніякі підступи творити лукаві біси, та й бачити їх не будеш." Я ж повірив тим [словам], поклонився святому й пішов. І тої ночі тихо в келії своїй солодко спав. Відтоді підступні біси, відігнані молитвами преподобного отця нашого Феодосія, не сміли наблизитися до місця того, і втекли швидко».
І ще той-таки чорноризець Ларіон оповідав мені [таке]. Був бо книгописцем добрим, і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив. Так одного вечора робив кожен із них своє діло, і ось увійшов економ, кажучи блаженному: "На ранок нема за що купити [ні] їжі для братії, ні іншого потрібного". Тоді блаженний говорить йому: "Зараз, як бачиш, вечір, і до ранку ще далеко. А тому іди й потерпи трохи, молячися Богу. Може Той помилує нас і потурбується про нас, як Йому буде завгодно". І, почувши це, економ вийшов. [Тоді], негайно вставши, блаженний пішов до внутрішньої келії своєї співати щоденне правило, а помолившись, повернувся і сів далі робити свою роботу. І знову прийшов економ, мовлячи те [ж] саме. І тоді відповів йому блаженний: "Чи не казав тобі: помолися Богу! Ранком же підеш у місто і візьмеш у продавців у борг, що потрібно братії. І потім, як допоможе Господь - віддамо борг. Вірним бо є сказане: "Не турбуйтесь ранком, ранок бо сам про себе турбується, [бо] Той вас не залишить Своєю Благодаттю".
Про Богопослане злато. 28. І пішов економ. І ось увійшов світлий отрок у військовому спорядженні, і, нічого не сказавши, поклонився й поклав на стіл гривню золота, і так само мовчки вийшов геть. Встав блаженний І взяв золото, і слізно помолився подумки Господу Богу. По тому, покликавши воротаря, запитав його: "Хто, - каже, - приходив до воріт цієї ночі?" Той же заприсягнувся, що як іще засвітло зачинено ворота, з тих пір не відкривав їх і ніхто не приходив до них. Тоді блаженний, покликавши економа, подав йому гривню золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасе: не маємо за що купити потрібного для братії? Іди ось і купи [все], що належить для братів. На ранок же Бог [знову] потурбується про нас". Тоді економ, усвідомивши Благодать Божу, уклякнувши, поклонився йому, благаючи пробачення у преподобного. Блаженний повчав, кажучи: "Ніколи не впадай у відчай, але кріпким будь у вірі, всі печалі свої піднось до Бога. І Той потурбується про нас, як те буде Йому завгодно. І зроби для братії сьогодні велике свято, оскільки [це] є милість Божа". Господь же [й] надалі щедро подавав йому на потребу богообраного того стада, молитвами преподобного.
Блаженний же усі ночі в безсонних молитвах провадив, молячи Бога за всіх цих із плачем та часто до землі коліна схиляючи. Неодноразово [це] чули ті, хто служив у церкві. Вони, як приспівав час утрені, хотіли від нього благословіння взяти. Один Із них тихо підкрадався і, ставши [під дверима], слухав. І чув, як той молиться і вельми плаче, й головою часто об землю б'є. Потім, трохи відступивши, починав тяжко ступати. І [той], лише зачувши, замовкав, удаючи, ніби спить. Він же стукав, і казав: "Благослови, отче!" Блаженний же мовчав, І іноді до трьох разів стукав і говорив: "Благослови, отче!", доки той, ніби прокинувшись, відповів: "Господь наш Ісус Христос та благословить тебе, чадо". І раніше від усіх опинявся у церкві. Кажуть, робив він так кожної ночі.
Про Даміана пресвітера. 29. І ще один старець був у монастирі блаженного, саном - пресвітер, на ім'я Даміан, котрий ревно наслідував життя й смирення преподобного отця Феодосія. Багато хто оповідає [про] праведне його життя й послушливість, бо корився всім 77. Найбільше ж бачили лагідність його, - як не спав він усі ночі і старанно читав святі книги, І часто молився, – ті, котрі жили з ним в одній келії. Ці ж і багато чого Іншого оповідають про того мужа. Одного разу захворів той Даміан і, відчуваючи наближення смерті, молився Богу зі сльозами, кажучи: Молитва. "Господи мій Ісусе Христе! Сподоби мене прилучитися слави святих Твоїх, і разом з ними увійти до Царствія Твого. І не відлучи мене, молю Тебе, Владико, [від] отця і наставника мого преподобного Феодосія, але разом із ним причисли мене до того світу, що приготував для праведників Твоїх". Коли він так перебував у молитві, раптом став коло його ліжка блаженний Феодосій, який припав до його грудей, і, цілуючи, сказав до нього: "Ось, о дитя, Господь послав мене звістити тобі: усе, про що молився ти, про що просив, збудеться, і до святих Його причислєний будеш, і з тими разом у Царствії Небесного Владики перебуватимеш. І коли Господь Бог повелить мені покинути цей світ і прийти до тебе - тоді вже не розлучимось, але разом будемо в світі тому". І, це сказавши, невидимим став. А той зрозумів, що було се йому видіння од Бога, бо не бачив, аби ігумен через двері увійшов, ні знову через двері вийшов, але на цьому місці з'явився і потім невидимим став. Швидко покликавши того, який прислужував йому, послав по блаженного Феодосія. Той невдовзі прийшов, і каже йому Даміан весело: "Чи буде, отче, так, як, нині прийшовши, обіцяв мені?". Блаженний же, не знаючи нічого, відказав: "Але ж, дитя, не знаю, про яку обіцянку ти говориш". Тоді розповів йому, як молився, і як явився йому преподобний. Почувши те, богодухновенний Феодосій посміхнувся крізь сльози, [і] каже: "О, чадо! Буде так, як обіцяно, бо Янгол явився в образі моєму, Я ж, грішний, як можу обіцяти славу ту, що вготована праведникам?" Але той, чувши обіцянку святого, зрадів. І як зібралась братія, перецілував усіх, і так, з миром, передав душу свою в руки Господні - янголам, що прийшли до нього. Тоді блаженний повелів ударити в било, аби зібралась і остання братія, і так, [з] великою честю та співом поховав чесне тіло його там, де ховають усю братію.
По тому помножилася братія й довелося славному отцю нашому Феодосію розширити монастир, аби поставити нові келії для численних новоприбулих, які ставали ченцями. І сам з братією працював, огороджуючи двір монастирський. І [якийсь час] не огороджений був монастир, а вони не стереглися.
Про прихід розбійників і про диво, що сталось [із ними]. 30. І ось одної дуже темної ночі прийшли на них розбійники. Казали ж, що в церкві на хорах майно монастирське заховане, а тому не пішли ні до однієї з келій, але попрямували до церкви. І раптом почули у храмі спів! Подумавши, що то братія співає навечерні молитви, пішли. Трохи переждавши у лісі, вирішили, що вже закінчилася служба. І знову прийшли до церкви. І тут почули ті ж самі голоси та бачили світло чудесне в церкві, і пахощі лилися з храму, янголи бо співали. Вони ж подумали, що [це] братія полунощницю служить, і знову одійшли, чекаючи, доки закінчиться молитва, і тоді, зайшовши, заберуть усе, що є у ній. І так багато разів приходили вони й той же янгольський голос чули. Настав час утрені, і пономар, за звичаєм виголосивши "Благослови, отче!", почав клепати [у било] до заутрені. Вони ж одійшли недалеко в ліс і, сівши, кажуть: "Що нам робити? Здається, привиди були в церкві. Але тепер, коли зберуться всі до храму, то підемо, й, двері заступивши, усіх переб'ємо і так майно їхнє візьмемо." То бо враг на таке надихав їх, бажаючи таким чином викорінити святе стадо з того місця. Але нічого не досяг, сам переможений бувши тими [ченцями, бо] Бог [їм] допомагав, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Тоді злі ті люди, трохи зачекавши, доки преподобне стадо з блаженним наставником і пастирем своїм Феодосієм зібралось до церкви І заспівали ранкові псалми, кинулись на них, немов люті звірі. [Та] лиш наблизилися, як раптом сталося диво страшне: одірвалась од землі церква і з усіма, хто був у ній, піднялась у повітря, аж не можна було до неї дострелити. Ті ж, що були у церкві з блаженним, нічого не чули й не розуміли. Вони ж, побачивши чудо й перелякавшись, у трепеті повернулися додому. І звідтоді зареклися комусь зло чинити, і навіть отаман їхній прийшов із трьома іншими до блаженного отця нашого Феодосія покаятися в тому й оповіли йому цю подію. Блаженний же, те почувши, прославив Бога, Який порятував їх од такої смерті. По тому, повчивши їх про спасіння душі, відпустив їх. Вони ж славили Бога й дякували Йому за те.
Це чудо сталося у тій же церкві Печерській. Про чудо, що сталось в церкві Печерській. 31. Одного разу також бачив [подібне чудо] і один із бояр христолюбивого князя Ізяслава. Проїжджав той колись поночі в полі за п'ятнадцять поприщ од монастиря блаженного Феодосія. І ось побачив церкву в хмарах! І, вжахнувшись, погнав разом із почтом [коней], бажаючи бачити, що то за церква. І лиш дістався до монастиря блаженного - побачив, як на його очах опустилася церква й стала на своєму місці. Він же постукав у ворота, і [коли] воротар відчинив - зайшов до блаженного й оповів про те, що сталося. І звідтоді часто приходив до нього, насичуючись від нього духовними словами, подавав йому од багатств своїх на влаштування монастиря.
Про Климента боярина. 32. Також інший боярин того ж христолюбця князя Ізяслава, йдучи одного разу з князем своїм воювати ворогів, дав подумки обітницю, замисливши: "Якщо повернуся додому здоровим, то дам Святій Богородиці у монастир блаженного Феодосія дві гривні золота та ще на іконі Святої Богородиці вінець обкую". Почалась битва, і чимало з обох боків у бою від зброї полягло. По тому ж переможені були вороги, а ці, врятувавшись, повернулися додому. Боярин же забув, що обіцяв Святій Богородиці. І [ось], за кілька днів по тому, спав він опівдні в горниці своїй, і почувся йому голос страшний, який кличе його по імені: "Клименте!". Він же підскочив і сів на ложі. І ось побачив ікону Святої Богородиці з монастиря блаженного, що стояла перед його ложем! І походив од неї голос такий: "Чому ж ти, Клименте, пообіцяв пожертвувати на Мене, але не дав [нічого]? Та нині кажу тобі: поспіши виконати обітницю свою!" Сказавши це, стала ікона невидимою для нього. Тоді Ггеуєвич Здеїстав - таке бо було раніше ім'я його - вжахнувшись, узяв обіцяне, поніс до монастиря [і] віддав блаженному Феодосію. Також і вінець на іконі Святої Богородиці наказав обкувати.
А невдовзі надумав той боярин подарувати монастирю блаженного Євангелію. І як прийшов він у монастир до великого Феодосія, маючи за пазухою Святу Євангелію, і, по молитві, хотіли вони сісти, а він ще не показав Святого Письма, каже йому блаженний: "Спершу, брате Клименте, вийми Святу Євангелію, яку масш у себе за пазухою, [і] яку обіцяв пожертвувати Святій Богородиці. І тоді сядемо". Почувши це, вжахнувся він прозорливості преподобного, ще бо нікому про те не звіщав. Тоді, вийнявши Євангелію, дав блаженному в руки, і по тому, сівши, [та] натішившись духовною бесідою, повернувся додому. І з тих пір дуже полюбив блаженного Феодосія і часто приходив до нього й велику користь мав [од бесід] із ним.
Коли хтось приходив до нього, то блаженний, по божественних настановах, пригощав їх трапезою з монастирських страв: хлібом та кашею. Не раз же і христолюбивий князь Ізяслав тим харчем вгощався і, радіючи, казав блаженному Феодосію: "Ось, як знаєш, отче, всіх благ світу цього виповнений дім мій, але ніколи не пробував такої смачної їжі, як нині тут. Мої раби постійно готують різноманітні та дорогі страви, та вони не такі смачні, як оці. Але, прошу тебе, отче, повідай мені, звідки смак такий у харчі твоєму?" Тоді богодухновенний отець наш Феодосій, бажаючи укріпити його в любові Божій, каже йому: "Якщо хочеш дізнатись про те, благий владико, послухай мене, я повім тобі. Коли бо братія монастиря цього хоче [щось] варити чи хліб пекти, чи ще якусь роботу виконувати, то мають такий звичай: перш за все йде один із них до ігумена по благословіння. По тому ж кланяється тричі до землі перед Святим Вівтарем і, запаливши від нього свічу, од неї розпалює вогонь [у печі]. І, по тому, вливаючи воду до казана, каже старшому: "Благослови, отче!" І той відказує: "Бог та благословить тебе, брате!" І так вся робота їхня з благословенням здійснюється. Твої ж слуги, - каже, - працюють сварячись і насміхаючись, і кленучи один одного, а часто й биті приставником. І так уся робота їхня з гріхом здійснюється". Почувши це, промовив христолюбець: "Воістину, отче, так є, як ти кажеш".
Про настанови святого. Слово 33. Преподобний же отець наш Феодосій, істинно виповнений Духа Святого, і Божий талант помножив, заселивши місце те безліччю чорноризців: на місці, що колись порожнім було, заснував нині славний монастир. Та не хотів ніякого прибутку збирати в ньому, але радше з вірою та надією уповав на Бога, ніж надіятися на майно. А тому не раз ходив по келіях учнів своїх і, коли щось знаходив у кого: чи що їстівне, чи одяг зверх встановленого [статутом], чи інше якесь майно, то, забравши, у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху. Таке ж говорив їм: "Недобре нам, братіє, монахами бувши і відкинувши мирське, збирати знову майно до келії своєї. Як же можемо молитву чисту приносити Богові, зберігаючи скарби в келії своїй? Чули бо, як Господь сказав про те, що "де багатства ваші, там і серця ваші будуть", і далі про тих, хто збирає [багатства]: "Божевільні! Цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а зібране - кому буде?" А тому, братіє, вдовольнімося уставним одягом та їжею, отриманою на трапезі від келаря, а в келії нічого цього не [маймо], аби з усяким завзяттям та всіма думками молитву свою чистою приносити Богу". І так, і по-іншому вмовляв їх із всіляким смиренням і зі сльозами повчав їх. [І не бував] ніколи ні несправедливим, ні гнівним, не дивився ні на кого сердито, а милосердний та тихий [був], і жалів усіх.
І коли хто зі святого стада слабнув серцем і йшов з монастиря, то блаженний задля нього бував у великій печалі та скорботі, й молився Богу, аби повернув назад заблудлу овечку його стада. І так щоденно плакав і молив Бога за нього, доки той брат приходив назад. Тоді блаженний його з радістю прийнявши, наставляв ніколи не слабнути [перед] вражими підступами, не потурати їм у собі, а триматись міцно. "Це бо, - казав, - не мужня є душа, яка може ослабнути перед печальними цими випробуваннями". Це й багато іншого сказавши і втішивши тою, одпускав з миром до своєї келії.
Про того, хто часто йшов із монастиря. 34. Був тут один брат нетерпеливий, що часто кидав монастир блаженного, і, коли черговий раз приходив, знову блаженний із радістю [його] приймав, кажучи: "Не можна лишати його так, аби помер не в монастирі: бо хоч і часто кидав він нас, але мусить кінець життя свого в монастирі цьому зустріти". І слізно молив за нього Бога, просячи для нього терпіння. І, по багатьох втечах своїх, прийшов одного разу до монастиря, просячи великого Феодосія, аби прийняв його. Той же - воістину милосердний - немов овечку заблудлу, що знайшлася, так і того з радістю прийняв та прилучив його до стада свого. Тоді чорноризець той, який, працюючи своїми руками, зібрав майна трохи (був бо кравцем одягу), і це принісши, поклав перед блаженним. А святий каже йому: "Коли хочеш довершеним іноком бути, то візьми оцей плід неслуху та вкинь до палаючої печі". Той же, палко віруючи, поніс, і, за наказом блаженного, в піч кинув. І там згоріло. Сам же звідтоді жив у монастирі тому, провівши там залишок днів, і так тут, за пророцтвом блаженного, помер у мирі з Господом.
Така була любов блаженного, і таке милосердя до учнів мав, аби жоден від стада його не відбився, але всі були вкупі. Як пастух добрий випасає [стадо], пас [їх], навчаючи і втішаючи, і словами наставляючи, душі їхні окормляв харчем невмирущим Життя Вічного, напоюючи повсякчас від джерела води. І тим же й до Божого Розуму багатьох привів, і до Царства Божого спрямував. Але ось звідсіля далі повернемося до наступної оповіді про отця нашого Феодосія.
Про брак харчів. 35. Якось прийшов келар до цього блаженного, кажучи: "Не матиму чого сьогодні дати братії їсти, бо не маю [з] чого варити". І каже йому блаженний: "Іди [й] зачекай трішки, молячи Бога. Можливо, потурбується про нас? Якщо ж ні - звариш пшеницю і, змішавши з медом, подаси на трапезі братії. Все ж, понадіймось на Бога, що в пустелі людям непокірним хліб небесний подав та дощ із перепелів. То й нам нині [ще] може харч подати". Вислухавши це, келар пішов. Блаженний же молився за них Богу непрестанно. І ось, пом'янутому вище боярину Іоану заклав Бог у душу, [і] наповнив [він] три вози припасами: хлібом, сиром, рибою, сочевицею і пшоном, а також медом, і послав блаженному в монастир. Побачивши те, блаженний прославив Бога і каже келарю: "Чи бачиш, брате Федоре? Не може Бог лишити нас, [коли] надіємося на Нього всім серцем. Але йди, зроби сьогодні братії обід багатий, це бо є милість Божа!" І так блаженний радів з братією на обіді веселощами духовними, а сам їв лише хліб сухий та овочі варені без масла, і воду пив - така бо була його звичайна їжа. І ніколи не бачили його смутним чи понурим, коли сидів на трапезі. І Благодаттю Божою світився.
Про милосердя святого Феодосія. 36. І до того ж блаженного одного разу привели зв'язаних розбійників, спійманих у одному з монастирських маєтків, коли хотіли красти. Блаженний же, побачивши їх спутаними і в такій скорботі, розжалобився та просльозився, повелів звільнити їх та дати їм їсти й пити, та по тому повчав їх довго, щоб не кривдили нікого й зла нікому не творили.
Подарував їм по тому доволі потрібного, і так, з миром, відпустив. Вони ж пішли, славлячи Бога й блаженного Феодосія. З тих пір розкаялись і нікому жодного зла не чинили, але вдовольнялися заробленим власною працею.
Таке було милосердя великого отця нашого Феодосія. Якщо бачив жебрака чи каліку, чи сумного кого, чи бідно вбраного, жалів його, і дуже тужив од того, І зі сльозами допомагав йому. І задля того заснував двір біля монастиря свого і церкву збудував в ім'я святого першомученика Стефана, і тут поселив жебраків, і сліпих, і кульгавих, і хворих. І від монастиря подавав їм усе потрібне, віддавав десяту частину всього, що було в монастирі. А ще, кожної суботи посилав віз хліба для тих, хто був у темницях і ув'язненим.
Про пресвітера, що просив вина. 37. Одного дня прийшов до преподобного Феодосія пресвітер з міста, просячи вина для служіння Святої Літургії. Блаженний негайно покликав служителя церковного і повелів налити вина у принесену посудину і дати йому. Той же одказав, говорячи: "Мало [маємо] вина, тільки на два, чи три, чи на чотири дні [служіння] Святої Літургії". Блаженний же одказав йому: "Вилий усе цьому чоловікові, а про нас Бог потурбується". Той же пішов і, порушивши повеління святого, влив йому в посудину трішечки вина, лишивши на вранішню церковну службу. Пресвітер же поніс і показав блаженному Феодосію, що так мало йому дано. І, знову покликавши пономаря, говорить йому: "Чи не казав тобі вилити все і не піклуватися про завтрашній день, бо не може Бог лишити церкву цю на ранок без Служби, але ще сьогодні подасть нам вина доволі". Тоді пішов пономар і вилив усе вино пресвітерові, і з тим відпустив його. А як увечері сиділи по вечірній трапезі, і ось, за пророцтвом блаженного, привезли три вози корчаг із вином, посланих одною жінкою, що вела господарство в домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, пономар той прославив Бога, дивуючись прореченню святого і блаженного Феодосія. Як сказав: "Сьогодні Бог подасть нам доволі вина", так І сталося.
Про непослух келарів. 38. Одного разу в день пам'яті святого великого мученика Димитрія, в який [він] за Христа смертні муки прийняв, пішов преподобний Феодосій з братією до Димитрівського монастиря . І тут принесли від когось білі хліби з відбірного борошна, які він повелів келарю подати їсти на трапезі для залишеної [в Печерському монастирі] братії. Той же не послухався його, подумки сказавши: "Ранком, коли повернеться вся братія, подам їм їсти на трапезі цей хліб, нині ж монастирський - цій". Як вирішив, так і зробив. Ранком сіли вони на трапезі, ті ж хліби порізані були. Та блаженний, поглянувши й побачивши такий хліб, покликав келаря [і] запитав: "Звідки такий хліб?" Той же відповів: "Вчора принесені, але тому не подав їх учора, що мало було братії, і вирішив сьогодні всій братії запропонувати на харч. Блаженний же каже йому: "Належало [тобі] не турбуватися про майбутній день, але зробити за моїм велінням, і нині б Господь наш, Який повсякчас про нас піклується, ще більше потурбувався та подав нам усе потрібне". [І] тут же повелів одному з братів зібрати ті скибки до коша і, понісши на ріку, висипати їх. Того ж [келаря] покарав епітимією за непослух.
Так само вчиняв і коли дізнавався, що якась страва зроблена, а благословіння перед тим не взяте, бо не хотів, аби їло святе стадо харч, що без благословіння зготований і від непослуху походить. Але, як майно враже, наказував - коли в піч палаючу класти, коли ж - у хвилі річкові кидати.
Про непослух заповіді святого. 39. По смерті блаженного отця нашого Феодосія так само сталося дещо від непослуху, і хоча не треба б тут оповідати про те, але [раз] на пам'ять прийшло - додамо [ще] слово до подібного слова. По вигнанні з монастиря преподобного нашого ігумена Стефана, прийняв ігуменство великий Никон. Прийшов час Великого Посту. І першого тижня такого утримання встановлено було преподобним отцем нашим Феодосієм для добрих подвижників, котрі потрудились того тижня, в п'ятницю вживати хліби білі з добірного борошна, та інші, спечені з медом і маслом. Наказав [Никон] келарю зробити за звичаєм, той же не послухався, [і] збрехав, кажучи, що: "Борошна не маю для випічки такого хліба!" Однак Бог не відринув праці та молитов преподобних своїх, не дав знехтувати настанови блаженного Феодосія. Бо коли по святій Літургії пішли вони до пісного обіду, то ще до його початку привезли віз саме такого хліба. Побачивши це, прославила братія Бога і святого Феодосія, дивуючись, як Бог завше піклується про них, подаючи їм усе потрібне, за молитвами преподобного отця і наставника Феодосія. А через два дні наказав келар спекти хліб для братії з того борошна, про яке раніше казав: "не маю". І коли вже, місячи тісто, заливали у нього окріп, то знайшли у тій воді жабу, що там зварилася, і тим осквернила зроблене в непослусі діло. Бог так зробив для збереження святого стада, щоби, великий подвиг здійснивши святого тижня, не їли такого хліба, але, як враже майно гадом це осквернив Бог, аби надалі стереглися. І нехай не засудить мене ніхто з вас, що це вписав сюди, перервавши оповідь. Бо зробив це, аби зрозуміли [ви]: погано нам будь у чому не слухатися наставника свого, ігумена, бо знаємо - коли щось [і] приховано від нього, то від Бога нічого не є потаємним, і Він скоро заступиться за того, кого поставив нам за старійшину й пастиря, щоб усі слухались того, і за його повелінням усе чинили. Але повернімось до попередньої оповіді про блаженного Феодосія.
Про недостачу масла дерев'яного. 40. Приспіло якось свято Успіння Пресвятої Богородиці, [і] не було дерев'яного масла, аби задля такого дня залити в лампади. Придумав пономар вичавити олії з земного насіння і, її заливши в лампади, запалити. Запитав про те блаженного Феодосія і той повелів зробити, як задумав. [Проте], коли хотів залити ту олію до лампади, то побачив мишу, що, впавши до тої [посудини], мертва плавала там. Тоді, швидко побігши, оповів блаженному, кажучи: "Дуже міцно закрив був посудину ту з олією, і не відаю, яким чином заліз туди гад той і втонув". Подумав же блаженний Феодосій, що то с Промисел Божий і, картаючи своє невір'я, говорить йому: "Належало б нам, брате, надіятися на Бога, уповаючи, що може подати нам усе корисне, чого потребуємо, а не так безвірно робити негідне. Піди й вилий олію ту на землю, а ми трохи потерпимо, молячи Бога, й Той має подати нам сьогодні дерев'яного масла з надлишком". Вечоріло, коли хтось із багатих приніс велику корчагу, повну дерев'яного масла, побачивши яку, блаженний прославив Бога, Котрий так швидко почув їхню молитву. Залили в усІ лампади, і ще більше лишилось. І так відсвяткували на ранок Світлий День Пресвятої Богородиці.
Боголюбивий же князь Ізяслав, що воістину гаряче вірував у Господа нашого Ісуса Христа і в Пречисту Матір Його, котрий потім же душу свою поклав за брата свого, за Господнім начерком, як кажуть, надзвичайно любив отця нашого Феодосія і часто приходив до нього і богодухновенними словами насичувався від нього.
Про бочку, яка наповнилась медом за словом святого. 41. Одного дня прийшов той, і, в церкві сидячи, провадили вони божественну бесіду. І як приспіла вечірня, лишився князь тут із блаженним та чесною братією на вечірньому славослов'ї. І невдовзі, Божою волею, вельми задощило. Тоді блаженний, бачачи таку негоду, покликав келаря, кажучи йому приготувати їжу на вечерю князеві. Прийшов до нього ключник, говорячи: "Панотче! Не маємо меду, аби пили князь і його почт за вечерею!" Запитав у нього блаженний: "Що, зовсім нема?" Той у відповідь: "Ой, отче, нема нітрішки, був бо, - каже, - навіть перевернув порожні посудини і боком поклав!" І знову каже йому блаженний: "Піди й подивись краще, може щось лишилося чи трохи набереться". Той же відповів: "Повір, отче, що і посуд той, де було питво, перевернув та боком поклав". Тоді блаженний, воістину сповнений Святого Духа й духовної Благодаті, говорить йому: "Ось, піди, як казав тобі, [і] в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій!".Той же, повіривши блаженному, пішов і, зайшовши до комори, побачив, як і казав отець наш Феодосій: бочка стоїть прямо і повна меду. Злякався і, побігши, розповів блаженному те, що сталось. І говорить йому блаженний: "Мовчи, чадо! Не кажи нікому про те ні слова, але піди й носи, скільки потрібно буде князеві та його почту, а ще й братії подай того, хай п'ють. Бо це Боже Благословіння є". Небавом дощ припинився, і поїхав христолюбець додому.
Таке було благословіння в монастирі тому, і на багато днів мали [меду] вдосталь.
Про вигнання бісів. 42. Одного дня прийшов з маєтку монастирського монах до блаженного отця нашого Феодосія, кажучи: "В хліві, де тримаємо худобу, живуть біси, а тому багато паскудств творять у ньому, не даючи їй їсти. Не раз молився пресвітер і водою святою кропив, проте, лишилися ті злі біси й досі мучать худобу". Тоді отець наш Феодосій озброївся на них постом та молитвою, за Господнім словом, Котрий сказав: "Цей рід не вигнати нічим, крім молитви і посту". Тому і надіявся блаженний, що зможе вигнати їх із того місця, як раніше з пекарні. Прийшовши до села, одного вечора зайшов один до хліва того, де жили біси, і, зачинивши двері, пробув тут у молитві до утрені. З того часу не з'являлися біси на місце те, і ні там, ні в селі тому капостей не творили нікому, відігнані молитвами преподобного отця нашого Феодосія, мов зброєю, од мастку того. І повернувся по тому блаженний до свого монастиря, як хоробрий богатир, перемігши злих духів, що шкодили в краю його.
Про помноження борошна за пророцтвом святого. 43. Так само одного разу прийшов до цього блаженного і преподобного отця нашого Феодосія начальник над пекарями, кажучи: "Борошна не маємо, аби спекти хліба для братії". І говорить йому блаженний: "Іди і поглянь у житницю - раптом хоч трохи борошна знайдеш там, доки Бог знову попіклується про нас". Той же, відаючи, що навіть підмів той засік, і лишилося тільки в одному кутку трохи висівок, сказав преподобному: "Правду кажу тобі, отче, оскільки сам я підмів засік той, і нема в ньому нічого, крім мізеру висівок". І мовить йому отець: "Повір мені, чадо, що може Бог із тої малості висівок наповнити нам борошном засік, як зробив тій вдові за часів Ілії, помноживши одну пригорщу борошна в безліч, щоб змогла вона прохарчуватися зі своїми дітьми протягом голодних часів, доки настав у людей достаток.Ось і нині так є, і може також і нам з малого багато сотворити. Отож, піди і поглянь, чи не буде благословіння Божого і на засіці тому". Вислухавши, пішов той. І як зайшов до будови тої, - побачив, що засік, який перше був порожнім, молитвами преподобного отця нашого Феодосія наповнився борошном, аж пересипається воно через загороду на землю! Вжахнувся, увидівши таке преславне чудо, і, повернувшись до блаженного, оповів [йому]. А святий до нього каже: "Іди, чадо, й не кажи нікому, але спечи, як належить, для братії хліба. Бо це молитвами преподобної братії нашої послав Бог милість свою на нас, подаючи нам усе необхідне, чого потребуємо".
Така була пильність до Бога блаженного, надія преподобного Феодосія, і так вірив у Господа нашого Ісуса Христа, що не покладався на земне ніскільки, і не надіявся ні на що в світі цьому, але усіма думками й усією душею прагнув до Бога, і на Того всі надії поклавши, ніколи не піклувався про завтрашній день, і постійно мав у пам'яті серця слово Господнє: "Не піклуйтеся ні про що, дивіться на птахів небесних, що не сіють, не жнуть і не збирають до житниць своїх, але Отець Небесний харчує їх. [А] наскільки ж ви кращі од них". Тому щоночі молився зі сльозами.Молитва: "Владико! Оскільки нині зібрав нас у місці цьому, і якщо завгодно є Святій Твоїй милості, аби жили ми у ньому, будь нам помічником та подателем усіх благ. Бо це в ім'я Святої Матері Твоєї збудовано дім цей. Ми ж також у Ім'я Твоє зібрані в ньому. І Ти, Господи, збережи і сохрани нас од всіляких замислів вселукавого врага й сподоби нас отримати Вічне Життя. Постійно вкладай у серця наші страх перед Тобою, аби ним успадкували благе те, що вготоване є преподобним". І так жив, щоденно повчаючи братію, і наставляючи та втішаючи, й забороняючи розслаблятись, потроху все міцнішими ставати. І так старанно пас своє стадо, піклуючись, аби якийсь підступний вовк, напавши, не розігнав божественну ту святу отару.
Про богопоказане світло. 44. [А] тепер про те, як одному чоловікові христолюбивому та богобоязливому видіння відкрилось про блаженного і преподобного отця нашого Феодосія та про пречисту його й непорочну молитву, а також і про святий той монастир, вказуючи при тому те місце, куди їм [судилося] переселитися.
Є бо невелика гірка над монастирем тим, і чоловік той проїжджав нею поночі, і раптом вжахнувся, побачивши чудо! Ніч була темною, а над монастирем блаженного сяяло чудесне світло! І, поглянувши, бачить у тому світлі преподобного Феодосія, котрий стоїть посеред монастиря перед церквою, звівши руки до неба й старанно молиться Богу. Доки він дивився і чудувався, й інше диво явилося йому: од купола церковного вийшов пломінь великий і, вигнувшись мов склепіння, перейшов на інший пагорб, і став його кінець там, де блаженний отець наш Феодосій вибрав місце для церкви, яку пізніше почав будувати, і де донині [стоїть] на тому місці монастир славний. Той же бачив цей пломінь, що, як дуга, стояв одним кінцем на куполі, а другим - на означеному місці, доки не заїхав за гору так, аж не міг уже видіти. Про все ж, що сам бачив, той розповів одному з братії монастиря блаженного, і є істинною правдою.[А] тому належить нам, услід за божественним патріархом Іаковом, казати: "Є Господь на місці цьому і святе місце це, і нема іншого подібного, але Дім це Божий і це - Врата Небесні". А, крім того, треба ще зазначити: те саме сказано і в житії святого великого Сави. Однієї ночі також Ішов він з келії своєї, читаючи молитву, і ось показався йому вогняний стовп до небес. А потім, коли дійшов до місця того, - знайшов там печеру, і тут за короткий час сотворив славний монастир. Так і тут слід думати - Бог назнаменував те місце, де невдовзі заснований наш славний монастир, що і донині молитвами його процвітає.
Така була блаженного отця нашого Феодосія молитва до Бога за своє стадо і за те місце, і таке бдіння й неспання щоночі, і так сяяв, немов світило пресвітле в тому монастирі.
І за його молитвами милостивий та благий Бог й інше чудо показав задля святого того місця.
Про спеціальну появу святих янголів. 45. Навколишні жителі, які [його бачили], потім оповідали про все, що було, братії. Одної бо ночі почулися голоси незліченних співців.
Почувши спів той, вони встали з постель своїх і, вийшовши з будинків та ставши на високому місці, дивились [у той бік], звідки чулися голоси. Сіяло бо над монастирем блаженного сяйво велике, і ось побачили багато іноків, котрі виходили зі старої церкви і прямували на означене місце, несучи перед собою ікону Святої Богородиці. За нею, співаючи, йшли усі інші, маючи кожен у руці своїй запалену свічу. На чолі всіх виступав преподобний отець їхній і наставник Феодосій. І, дійшовши до того місця, помолилися там і повернули назад. І, як ті бачили, зайшли знову, співаючи, до старої церкви. Цього ж не один, не двоє свідками були, але чимало людей. І побачене оповідали. Слід думати: це янголи явилися, а з братії ніхто цього не чув. Бог так зволив. І заховав од них цю таїну. І коли по тому прочули - прославили Бога, Який творить великі чудеса й прославляє [місце] те, і освячує його молитвами преподобного отця нашого Феодосія.
Але належить нам, це оповівши, повернутися назад, до подальшої хвалебної оповіді про блаженного, все достойне уваги істинно оповідаючи про ревність до Господа нашого Ісуса Христа.
Про сповідання святим Віри Христової перед жидами. 46. Ще й такий звичай мав блаженний: не раз, вставши поночі, таємно од усіх ходив до жидів, і з ними сперечався про Христа, корячи і докучаючи їм, і називаючи їх відступниками та беззаконними. Бажав бо за сповідання Христа вбитим бути.
Про кріпкий підвиз і піст святого. 47. І коли йшов у дні Посту до вищезгаданої печери, [а] звідти також неодноразово, поночі вставши, так, що про це ніхто не знав (і лише Бог беріг його), відходив сам до монастирського маєтку, де закривався у викопаній в таємному місці печері, і ніхто цього не знав. Перебував у ній він один до Вербного тижня. І знову поночі повертався назад до означеної печери, і звідти у п'ятницю Вербного тижня виходив до братії, аби та подумала, що тут і перебував протягом пісних днів. І так жив [він], не даючи собі спокою бдінням і молитвами всенічними, за стадо своє молячи Бога й заклинаючи Того бути їм помічником у кожному їхньому підвизі.
Щоночі обходив двір монастирський, молячись, і нею оберігаючись, мов твердою стіною, і стеріг, аби не зайшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так огородив [і] всі землі монастирські. Одного разу взято було деякими людьми, що стерегли доми свої, мужів, які творили розбій, і зв'язано, і ведено в місто до судді. І ось, за Промислом Божим, довелося їм проминуїи масток монастирський. Один із лиходіїв тих зв'язаних, показавши головою на те село, сказав: "Якось поночі прийшли до двору того, бажаючи творити розбій, і забрати все, що там є, але побачили високу стіну, так, що не могли й наблизитися до нього". Це бо Благий Бог огородив невидимо [все], що було там, молитвами праведного й преподобного того мужа. Також і Божественний Давид про це пророкував, кажучи: "ОчІ Господні на праведних, і вуха Його в молитві їхній". Постійно Владика, Сотворитель наш, прихиляє слух до тих, хто істинно призиває [Його], і почувши їхню молитву, рятує їх, а тут за бажанням та проханням усе творить тим, хто надіється на Нього.
Так преподобний і преблаженний отець наш Феодосій стадо своє пас із загальним благочестям та чистотою, і життя своє провадив у помірності та подвигах, [а] також виправляв інших.
Про мужність і твердість святого. 48. Був же в той час розбрат деякий за наукою вселукавого врага, між трьома князями, братами у плоті. Двоє бо війною пішли на одного, найстаршого їхнього брата, христолюбця князя Ізяслава. І так він вигнаний зі стольного града Києва. А вони, прийшовши до града того, посилають по блаженного отця нашого Феодосія, переконуючи прийти до них на обід та прилучитися до неправедної тої спілки. Той же, преподобний Феодосій, виповнений Духа Святого, вважаючи, що несправедливим було вигнання христолюбця, каже посланому: "Не піду на трапезу Єзавелину й не причащуся харчу того, виповненого крові та вбивства!" І іншого багато сказавши, відпустив його, мовивши: "Передаси усе це тим, хто послав тебе!"
Вони ж, хоч і почули це, але не посміли прогніватись на нього, бачачи в ньому праведника й чоловіка Божого. Але не послухалися його, а пішли на брата свого, бажаючи відігнати його з тої землі. Потім повернулися назад. І один сів на столі батька й брата свого, інший же повернувся на свої землі.
Преподобний же отець наш Феодосій, виповнившись Святого Духа, почав того викривати за те, що неправедно сотворив, незаконно сівши на столі тому: і старшого брата, який був йому за батька, прогнавши. Так невтомно викривав він його, коли послання пишучи [й] посилаючи йому, коли ж перед вельможами його, котрі приходили од нього, викривав того за неправедне вигнання брата, велячи передати [це] йому. Наостанок же написав йому дуже велику епістолію, викриваючи його і кажучи: "Голос крові брата твого волає до Бога, як Авелева до Каїна". І інших давніх гонителів та вбивць та братоненависників, [як приклад] наводячи, притчами йому все виказавши, те написав і послав до нього. Князь, прочитавши те послання, розгнівався страшно і, загарчавши немов лев, ударив ним об землю. А тому облетіла всіх звістка, що бути блаженному приреченим до ув'язнення. Братія сильно запечалилася й благала блаженного відступитись та не викривати його. Також і багато бояр, приходячи, оповідали йому про княжий гнів на нього, молили його не противитися тому. "А то, - кажуть, - ув'язнити тебе хоче". Почувши, що про ув'язнення кажуть, блаженний зрадів духом і мовить до них: "От тому й радію вельми, брати, що нічого цінного не маю в житті цьому. Чи можна змусити мене втратою майна? Чи запечалюсь, коли заберуть дітей і маєтки? Нічого такого не принесли у світ цей, але толі родилися й так само належить нам голими піти зі світу цього. Тому готовий я до ув'язнення чи до смерті!" І звідтоді почав [ще дужче] докоряти того за братоненависництво. Дуже бо бажав бути ув'язненим.
Але той, хоч і вельми розгнівався на блаженного, але не наважився жодного зла чи печалі сотворити йому, бачив бо мужа преподобного й праведного. Бо і раніше постійно заздрив братові своєму, що має у своїх землях такого світильника. Так оповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його землях, який чув це од нього самого.
Блаженний же отець наш Феодосій, умовлений братією та вельможами, а, найголовніше, зрозумівши, що ніякими словами не доб'ється успіху, облишив його й надалі не корив його за те, вирішивши про себе: краще благаннями його молити, аби повернув брата до своєї землі.
Про смирення князя Святослава перед святим. 49. Невдовзі благовірний князь, зрозумівши переміну в гніві блаженного Феодосія - що не викриває його [далі] гнівно, зрадів дуже, здавна бо бажав поговорити з ним і духовними його словами натішитись. І посилає до блаженного [запитати], чи дозволить йому прийти до свого монастиря, чи ні. Той же повелів йому прийти. Зрадівши, князь приїхав із боярами до монастиря блаженного. Великий же Феодосій із братією вийшли з церкви і за звичаєм зустріли його поклоном, як належить [зустрічати] князя. Той же поцілував блаженного. Тоді говорить йому благовірний князь: "Ось, отче, не наважувався прийти до тебе, думаючи, що в гніві своєму на мене не впустиш нас до монастиря твого". Блаженний же відповів: "Чого може, благий владико, досягти гнів наш проти твоєї влади? Але, належить нам викривати [вас] і наставляти вас на спасіння душі. І вам належить те слухати!".
І зайшли вони до церкви, і помолились. І по молитві сіли. Блаженний Феодосій почав повчати його зі Святого письма. І чимало навчив його про любов до брата свого. Той же знову багато наклепів зводив на брата свого, і задля того не хотів миритись. І, по довгій бесіді, повернувся князь додому, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем говорити. І звідтоді часто приходив до нього, духовного того харчу насичуючись більше од меду й ситі: такі бо були слова блаженного, які виходили з медоточивих його вуст. Часто ж і великий Феодосій до нього приходив, нагадуючи про Страх Божий і любов до брата.
Одного ж дня благий і богоносний отець наш Феодосій прийшов до нього, і як увійшов до зали, де сидів князь, бачить перед ним силу [людей], що розважали його: одні грали на гуслях, а інші - на музиках грали й голосили; інші - на органах. І так усі грали й веселилися, як належить перед князем. Блаженний же сидів коло нього, долу зорячи, схилився і, ледь нагнувшись, каже: "Чи буде так у той вік майбутній?!" І зразу князь зворушений був словами блаженного і просльозився трохи, [та] повелів тим перестати. Звідтоді, якщо коли і велів тим грати, [то], зачувши про прихід блаженного Феодосія, наказував їм тихо стати й мовчати. Часто ж по тому, лиш звістять йому про прихід блаженного, то, вийшовши, стрічав його, радіючи, перед дверима палацу, і вдвох заходили до покоїв. [Одного разу] весело говорить преподобному: "Ось, отче, істинно кажу тобі: якби звістили мене, що батько мій воскрес із мертвих, то [й тоді] не радів би так, як від твого приходу. І не так бо боявся й благоговів, як же перед преподобною твоєю душею". Блаженний же каже: "То коли так страшишся мене, то сотвори волю мою й поверни брата свого на стіл, який передав йому твій благовірний батько". Той же промовчав, не маючи чого відповісти на те, настільки бо враг розпалив гнівом його на свого брата, що й чути [про те] не бажав. Отець же наш Феодосій всі дні та ночі молив Бога за христолюбця князя Ізяслава та ще й в єктінії велячи того поминати, як стольного князя й найголовнішого, цього ж, котрий, як сказано, попри закон, сів на столі тому, не велів поминати в своєму монастирі. І ледь-ледь бувши умовлений братією, наказав поминати з ним і того, але найперше - христолюбця, а тоді й цього, благовірного.
Великий же Никон, бачачи такі котори між князями, пішов із двома чорноризцями на той самий острів, де був монастир сотворив. Блаженний Феодосій багато його молив, аби не розлучатися їм, доки є у плоті, і аби не йшов од нього. Проте ж той, не послухавшись його в цьому, повернувся до свого місця, як раніше було сказано.
Про поставлення Великої Церкви Печерської. 50. Ось отець наш Феодосій, виповнившись Духа Святого, почав Благодаттю Божою підвизатися, аби переселитися тому [монастиреві] на інше місце. За допомогою Святого Духа почав мурувати велику церкву в Ім'я Святої Богородиці й Пріснодіви Марії. Перша бо церква дерев'яна була і замала для братії.
На початок такої справи зібралося безліч людей, і одні показували одне місце для будівництва, інші - друге, але не було ліпшого місця від ближнього княжого поля. І ось, за устроєм Божим, їхав мимо благовірний князь Святослав і, побачивши силу народу, запитав, що роблять тут. І, дізнавшись, повернув коня й під'їхав до них. І, як від Бога подвигнутий, показав їм місце на своєму полі, повелівши тут заснувати ту церкву. І помолилися, і возвістилося святе те місце росою з неба, а по тому - сушею, і вогнем, що попалив тернину. Як сказано раніше, здійснилось те на заснуванні церкви".
І, також по молитві, той благовірний князь сам почав копати. Був же і сам блаженний Феодосій повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому [Пресвятої Богородиці]. Хоча і не завершив його во плоті бувши, але по смерті його Стефан, прийнявши ігуменство, завершив справу й монастир та храм добудував з Божою допомогою, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Туди ж переселилася братія, а на [старому] місці трохи їх зоставили, а з ними - пресвітера та диякона, аби здійснювалася там Свята Літургія.
Ось уже [я] житіє преподобного та блаженного отця нашого Феодосія від юного віку до цього часу написав, [повідавши] з великого мало. Бо хто гідний все по порядку описати добре управління цього блаженного мужа, і хто може достойно похвалити його доблесть?! Хоч старатимусь похвалити гідно справи його, але не зможу, неосвічений і нерозумний. Але скільки по силі мені, про святого оповідаю.
Не раз цього блаженного князі, бояри та єпископи хотіли спокусити, осилити в суперечці, але не змогли, і відскакували, ніби на камінь наразившись, бо був захищений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа, і в собі обитель Духа Святого сотворив. І був заступником удовам та помічником сиротам, і вбогим - надія, і, простіше кажучи, всіх, хто приходив, повчав та втішав, [а] відпускаючи, подавав бідним те, чого вони потребували, та харч. Багато хто, нерозумний, докоряв йому, але той із радістю все це приймав. Бо ж і од учнів своїх неодноразово докорів та безчестя зазнавав, але терпів, лиш молячи Бога за всіх них.
Багато хто з невігласів насміхався та збиткувався над його вбогим одягом. Він же тим не журився, але радів од приниження свого й від докорів і вельми веселився, прославляючи за те Бога. Коли бо хто, не знаючи його, бачив у такому наряді, [то] приймав не за ігумена, а за одного з бідних прислужників монастирських.
Про вибавлення вбогої вдови. 51. Ось одного дня, як ішов той блаженний до робітників, які будували церкву, зустріла його вбога вдова, ображена суддею. І каже до того блаженного: "Чорноризче, скажи мені, чи є в монастирі ігумен ваш?" Говорить їй блаженний: "Чого потребуєш од нього, бо ж він - чоловік грішний?" Одказує йому жона: "Чи грішним є - не відаю. Але знаю, що багатьох врятував од печалі й напасті. Тому і я прийшла, аби допоміг мені, обіженій неправедно суддею". Той блаженний, дізнавшись про її [горе], зжалився і каже їй: "Жоно! Йди нині додому, а коли прийде ігумен наш, я оповім йому про тебе, й він порятує тебе од печалі цієї". Вислухавши те, пішла жінка додому. Блаженний же попрямував до судді і, поговоривши про неї, звільнив її од насилля того. [І] той суддя послав повернути їй все, чим скривдив її.
Воістину цей блаженний отець наш Феодосій багатьом заступником був перед князями і суддями, боронячи їх. Ніхто бо не міг ні в чому не послухатися його, знаючи його праведність та святість. І поважали його не за красиві наряди чи коштовні шати, чи багатства великі, але за чисте житіє і світлу душу, і за численні повчання, які кипіли Святим Духом у вустах його. Шкура цапина була йому як безцінний святковий одяг, власяниця ж - як почесна царська багряниця, і, в тому ходячи, звеличився.
Про позвання до Бога святого Феодосія. 52. І, життя богоугодне проживши, дійшов кінця його, наперед провидівши день свого відшестя до Бога, і день упокоєння свого, бо смерть для праведника с спокоєм .
Тоді ж повелів зібрати братію всю: і тих, хто по маєтках, чи ще в якійсь потребі були відсутні. І всіх зізвавши, почав повчати служителів і приставників, і слуг, аби кожен виконував доручену йому службу старанно і зі страхом Божим, в покорі та любові. І так далі всіх зі сльозами повчав про спасіння душі та боговгідне життя, і про піст, і про старанність у відвідуванні церкви та стояння в ній зі страхом, про братолюбство та про покірність: не лише до старших, але й до рівних собі слід мати любов і покору. І, все це сказавши, відпустив їх. А по тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати блаженного. Той же відкрив правдиві свої вуста і почав повчати його про благочестя, і як триматися православ'я та опікуватися святими церквами. До того ж сказав: "Молюся Господу Богу і Його Всенепорочній Матері Світу за твоє благочестя і за твою державу, аби подав тобі тихе і безперешкодне правління. І ось доручаю твоєму благочестю святий сей монастир Печерський, Дім Святої Богородиці, який Сама зволила сотворити, і хай не має над ним влади ні архієпископ, ні хто інший із клириків Софійських. Хай буде підвладний лиш тобі, а по тобі - дітям твоїм, аж до останнього роду твого". А по цьому блаженного трусила пропасниця і палила люта гарячка, і зовсім без сил, лежачи на ложі, казав: "Воля Божа та буде, і яка не є Його воля щодо мене, хай збудеться! Але про одне молю [Тебе], Владико мій Ісусе Христе: милостивим будь до душі моєї, щоб не зустріло її лукавство диявольське, а щоб прийняли її янголи Твої, провели через перепони темних митарств, привівши її до Твого Милосердного Світла". І, це сказавши, замовк. Братія ж була у великій скорботі та печалі через нього. По тому три дні не міг ні говорити, ні очі відкрити, так, що багато хто вважав його мертвим, і лише дехто бачив ще душу в ньому. [Та], через три дні встав, [і], як зібралася вся братія, сказав їм: "Братіє моя і отці! Ось час життя мого вичерпався, як явив мені Господь, коли був я у печері. [Належить] мені піти зі світу цього. Ви ж подумайте між собою, кого хочете, і я поставлю вам [його] замість мене на ігумена". Почувши те, дуже засумувала братія і заплакала, і по тому, вийшовши надвір, порадились між собою і, як єдиними вустами Стефана доместика церковного ігуменом собі нарекли.
Про преставлення святого Феодосія. 53. По тому, наступного дня блаженний отець наш Феодосій, скликавши всю братію, мовить їм: "Що, діти мої, вирішили між собою? Хто достойний бути у вас ігуменом?" Вони ж усі сказали: "Стефан достойний по тобі прийняти ігуменство". Блаженний же покликав його і, благословивши, нарік Ігуменом на своє місце, тих же чимало повчив покорятися йому, і по тому відпустив їх, назвавши їм день своєї смерті: "В суботу, - каже, - по сході сонця, душа розлучиться з тілом моїм". І знову покликавши Стефана одного, навчав його, як пасти святе стадо, бо [той] більше не відходив од нього, служачи йому зі смиренням - був бо [святий] уже тяжко хворий.
І як настала субота й розвиднилось, послав блаженний скликати усю братію, і всіх по черзі духовно цілував, а вони плакали та причитали за пастирем, котрий відходив від них. Блаженний же говорив їм таке: "Діти мої любі та братія! З любов'ю всіх вас цілував, бо іду до Владики нашого Господа Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі бажали. І за отця духовного маючи, бійтеся його, і за його велінням усе творіть. Бог же, що сотворив усе Словом та Премудрістю, благословить вас і безбідно збереже од лукавого. І та збережете непорушною і твердою, до того ж, віру вашу, в одностайності, і в єдиній любові, до останнього подиху вкупі бувши. Дай [же] вам [Бог] благодать, аби працювати Йому бездоганно, належно, і бути вам із Ним у єдиному тілі і єдиним духом, у смиренні та послусі, аби були досконалими, як і Отець Ваш Небесний досконалим е! Господь же та буде з вами! Молю вас і заклинаю: у тому одязі, що я є нині, в тому і покладіть мене у печері, де перебував у пісні дні, [і] не обмивайте вбогого мого тіла, аби ніхто з людей мене не бачив. А лише ви самі поховайте в тому місці тіло моє". Почувши те з вуст святого отця, заплакала братія, і сльози текли з їхніх очей.
Про обіцянки, якими [поручився] святий перед учнями своїми. 54. Блаженний же далі втішав їх, кажучи: "Ось обіцяю вам, брати і отці: хоч тілом і йду від вас, але душею повсякчас буду з вами. І за всіх, скільки вас у монастирі цьому помре, чи ігуменом кудись відісланий буде, якщо й грішитиме, то [й] за нього перед Господом відповідатиму. А коли хто самочинно піде з місця того, то з ними справи не маю. І по тому зрозумієте завзяття моє перед Богом: коли бачитимете, що всі добра помножуються в монастирі цьому - знайте, що перебуваю я біля Владики Небесного. Коли ж побачите, що підупадає і зменшується, тоді розумійте, що далеко я од Бога і не відважуюсь молитись йому". І по тих словах відправив їх усіх геть і жодного в себе не лишив. Один же з братів, котрий завше служив йому, прокрутивши невелику дірочку, дивився у неї. І ось блаженний устав, і павши ниць на коліна, зі сльозами молив милостивого Бога про спасіння своєї душі, і усіх святих на поміч кличучи, найбільше ж - Святу Владичицю нашу Богородицю, й Іменем її молив Господа Бога Спаса нашого Ісуса Христа за стадо своє і за місце те. І по молитві, полежавши на місці тому, поглянув на небо, [і] з веселим обличчям голосно сказав: "Благословен Бог наш, якщо так є: то я не боюся, але радіючи відходжу від світу цього!". Слід думати, що казав це, побачивши якесь видіння. І по тому приготувався: ноги простяг і руки на грудях хрестоподібно склавши, передав душу свою святу в руки Божі, і прилучився до святих отців року 6582 (1074), місяця травня в 3 день, у суботу, коли, як пророкував, зійшло сонце".
Тоді вельми плакала над ним братія і, взявши його, перенесла до церкви, і за звичаєм відспівала. Зразу ж, ніби Божою волею, прибуло вірних без ліку, і сиділи вони перед воротами, чекаючи, доки винесуть блаженного. Благовірний же князь Святослав недалеко від монастиря стояв, і ось побачив стовп вогняний від землі до небес над монастирем тим. Цього ніхто інший не бачив, а тільки князь один, і по тому зрозумів, що помер блаженний, і говорить до супутників: "Ось, думаю, сьогодні блаженний Феодосій преставився". Бо перед тим був у нього і знав про тяжку його хворобу. Послав дізнатися істинно про смерть його, і оскільки так і виявилося, плакав за ним чимало.
Про поховання святого Феодосія. 55. Братія ж зачинила ворота і, згідно з волею блаженного, не впустила нікого, і сиділа коло нього, чекаючи, доки розійдуться люди, і тоді зможуть поховати блаженного за його заповітом. Було й бояр багато прийшло, але й ті за воротами стояли. І ось, за промислом Божим, затяглося хмарами небо і пішов дощ. І тоді лиш розійшлися. І зразу ж по тому припинився дощ і сонце засіяло. І так, перенісши його до вказаної печери, поклали і, замурувавши, пішли. І не їли того дня нічого.
Того року помножилися молитвами блаженного отця нашого Феодосія усі до'бра в монастирі тому, і в землі тій був достаток, і серед тварин приплід, як ніколи. І з того його учні зрозуміли й прославили Бога, згадавши слова святого отця, що такої благодаті сподобився учитель і наставник їхній.
Як можна бачити, й донині молитвами його все помножується в монастирі його. Бо всі землі захоплювані вояками. В монастирі [ж] блаженного помножується [все] молитвами отця нашого Феодосія, Істинним бо є сказане Владикою Господом: "Тих, хто славить Мене - прославлю". Як сказано в Божественному Письмі: "Праведник, коли помре, живим буде вовік, бо не торкнеться його, мука і від Господа плата його і надія його - од Вишнього". Воістину, цей преподобний отець наш Феодосій, хоч тілом і відлучився од нас, але, як сам сказав: "Духом повсякчас з вами є", [так і сталось], як про це нині оповім, що й по смерті було чудо від блаженного.
Чудо святого з боярином. 56. Один боярин був у великій немилості у князя. Багато хто, приходячи, казав йому: "Хоче ув'язнити тебе князь". Той же старанно молився Богу і святого отця нашого закликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти є святим. Настали часи [погані]. Постарайся, молячи Владику Небесного, аби врятував мене од напасті цеї". І ось, одного дня, спав він у полудень, і ось явився йому преподобний отець наш Феодосій, мовлячи: "Чого так печалишся? Чи думаєш, що я полишив вас? Хоча тілом і відлучився од вас, але духом завжди з вами є. І ось на ранок покличе тебе князь, не маючи жодного гніву на тебе. Та й надалі на посаду твою поставить тебе". Той же вельможа не увві сні бачив, але прокинувся той, побачив спину блаженного, який виходив через двері. І за сказаним сталось. Як казав тому блаженний, так і збулось. Тому той звідтоді ще більшу любов мав до монастиря блаженного Феодосія.
Чудо святого з украденим сріблом. 57. Один муж хотів іти в путь. Мав же скарбничку, повну срібла, [яку] приніс до монастиря блаженного отця нашого Феодосія і передав її на зберігання одному чорноризцеві, на ім'я Конон, який був його близьким другом. Побачивши те, один із братії, на ім'я Никола, бувши уражений бісом, вкравши [скарбничку], заховав. Конон же, зайшовши до келії своєї й поглянувши, не знайшов того, і від того запечалився, і зі сльозами молився Богу, й раз у раз закликав святого отця нашого Феодосія, аби не посоромленим бути тим, хто дав йому на зберігання.
А по тому задрімав трохи. І ось бачить увві сні блаженного Феодосія, котрий каже до нього: "Те, про що печалишся, чорноризець Никола взяв за диявольським попущенням і заховав у печері". Показав йому й місце, кажучи: "Іди, нікому не кажучи про те, і візьми своє". Той же прокинувся і, зрадівши, встав швидко і, запаливши свічу, пішов на вказане йому місце, і знайшов [усе] за словом святого отця. Взявши, поніс до келії своєї, хвалячи і славлячи Бога та угодника його, блаженного Феодосія, прославляючи.
Про хворого клирика. 58. А ще оповідають, як один із клироса святої великої соборної церкви Софійської, хворіючи вельми і недугом вогняним палений, трохи-трохи отямившись, молив Бога та святого отця нашого Феодосія про полегшення хвороби. І коли по тому заснув, – побачив блаженного Феодосія, що подає йому свою патерицю, кажучи: "Візьми це і ходи з нею". І той, взявши, почув відступ хвороби й зникнення гарячки. Так і оповідав тим, хто був там, явлення блаженного. І як одужав - пішов до монастиря блаженного й оповів братії, як зцілився від хвороби молитвами святого отця нашого Феодосія. І хто чув - прославили Бога, що дав благодать тому блаженному рабу своєму. Але ми до наступного кінця оповіді перейдемо.
Про ігуменство Стефанове. 59. По успінні блаженного отця нашого Феодосія Стефан, ігуменство прийнявши, підвизався в будівництві церкви, яку блаженний почав мурувати .
Таж, благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Феодосія, за декілька років збудована була церква й монастир зведено, і перейшла туди вся братія. На тому ж [старому] місці, як говорилося, небагатьох їх залишено, аби за звичаєм ховали помираючу братію. Так стояли поряд два монастирі. Є ж між ними двір, який збудував прп. Феодосій на притулок старцям, і було те все єдиною огорожею захищене, але різними дворами. І, до того ж, встановив отець наш Стефан, аби у старій церкві щоденно служилась служба за померлу братію.
Бог же усе давав на потребу, і так примножилося місце те Благодаттю Божою та молитвами святого нашого отця Феодосія.
Про прогнання Стефана, який потім був єпископом Володимирським. 60. Враг же, котрий ненавидить добро І повсякчас бореться з рабами Божими, І не дає їм мирно жити, але постійно своїми злими підступами постає на них, котори серед них сіючи, бо де повсякчас війна, там і велика перемога [диявольська], супостат піднімає на перемогу рать, не припиняє бо борні. Таке бо сум'яття сатана на них звів, що крамолу вони сотворили, зігнавши Стефана з ігуменства. Та так диявол розпалив їх на гнів, аж і з монастиря також вигнали. І коли про це дізналося багато бояр, які були його духовними дітьми, - передав їх йому блаженний, - засмутилися дуже, що так духовний батько їхній постраждав і вигнаний з монастиря, який прийняв од преподобного отця нашого Феодосія. Тож ті дали йому від маєтків своїх на власну потребу та на інші справи. Той же повсякчас згадуваний Стефан, якому Бог помагав, молитвами преподобного наставника його отця Феодосія, сотворив собі монастир на Клові і церкву вибудував у ім'я Святої Богородиці. І нарік місце те в ім'я образа Константинопольського Влахернського. Кожного року світле свято творив Святій Богородиці місяця липня в 2 день.
Про ігуменство Никонове. 61. По вигнанні того ченці монастиря преподобного Феодосія з загального бажання великого Никона на ігуменство собі поставили. Бо той по успінні блаженного прийшов із свого місця в монастир той. І це, вважаю, по Божій волі було те поставлення - бо був той найстаршим од усіх, і блаженний отець наш Фсодосій його руками сподобився постриження й прийняв святий та янгольський образ монашеський. Не раз пробував враг також йому перепону творити і на нього крамолу підняти, але не міг.
Проте, ми вже багато оповідей виклавши в повісті, тут закінчимо писання.
Це бо скільки [написано] вище про блаженного і великого отця нашого Феодосія, питаючи, чув од старших від мене отців, які були тоді [в монастирі] - те записав я, грішний Нестор, найменший од усіх у монастирі преподобного отця нашого Феодосія. Прийнятий же був до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений був, і монашеського одягу сподоблений, також і на дияконський сан ним зведений був, [хоч] і не був його достойний - нерозумний і невіглас. Найголовніше ж - незліченними гріхами сповнений од юних літ. Одначе, Божою волею і з любові той це зробив. Це ж, о братіє, оскільки постійно чув я [про] добре та чисте житіє преподобного і богоносного отця нашого Феодосія, - дуже радів, дякуючи тому, що потрудився так, і так жив у останні часи. Бачив же я, що не було це ніким записане. Тому печаль і скорбота душу мою сповнює. А оскільки любов'ю охоплений до святого і великого отця нашого Феодосія, спробував від грубості серця мого те, що чув, записати - із великого мало - на славу та честь Великому Богу і Спасу нашому Ісусу Христу, з ним же Отцю, слава разом із Пресвятим Духом, нині, і повсякчас, і в безкінечні віки віків. Амінь.
Серпня 14.
Слово Нестора, мниха монастиря Печерського про перенесення мощей святого преподобного отця нашого Феодосія Печерського
Слово 9.
"З похвалами [святкують] пам'яті преподобних", - каже премудрий Соломон, Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим людям, за сказаним премудрим Соломоном: "Праведник, якщо і помре - живий буде, і душа праведних в руці Божій". Прославляє бо Господь тих, хто славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа, високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях, блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.
Року 6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із наставником їхнім ігуменом - єдиновірну раду сотворили, аби перенести мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: "Воістину блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: "Це так добре і так красно, коли бути братії разом". Воістину, добра рада ваша, отці велемовні, труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати], аби не було тут промовлено: "Втрачено батька й учителя". І всі, як єдиними вустами, сказали: "Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі призовуть." І всі одноголосно один до одного казали: "Добре нам, братіє, завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав". І, порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам святого, і раку кам'яну поставили".
Приспіло бо свято пречесне Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері повелів ігумен [Іоан] до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я, грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей, за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже мені: "Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія". І прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом. Тоді каже до мене ігумен: "Не кажи [про це] нікому з братії. Тільки візьми [з собою] кого хочеш, аби тобі поміг. І, крім нього, та не дізнається жоден із братії, доки мощі святого не винесемо з печери".
Я ж приготував цього дня рогаліє, яким копати. І пізнього вечора у вівторок взяв із собою двох братів, чудових у добродійствах, з-поміж інших же [про те] не знав ніхто. І як прийшли до печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час інше спало мені на думку - що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і] почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув било -церковне до заутрені, - гукнув мені: "Брате [Несторе]! Вдарили в церковне било!" Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І [як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів: "Прокопав, брате!".
Коли ж прокопав над мощами святого - негайно охопив мене сильний жах, і почав звати: "Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене!"
В цей час сиділи без сну два мнихи в монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений був преподобний Феодосій.
І це бачили всі монахи, які до заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: "Це переносять чесні мощі преподобного Феодосія із печери".
Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.
Досточудесний же іменитий Стефан, про якого вище сказано в житії блаженного, [і] який був по ньому ігуменом, [а] потім, після того, як пішов із монастиря, побудував на Клові свій монастир, і по тому, Благословінням Божим, був єпископом города Володимира, і в той час був у своєму монастирі, - бачив уночі через поле зорю велику над печерою; подумавши, [що] переносять мощі святого Феодосія, було бо йому [про те] звіщено напередодні, пожалів дуже, що без нього переносять мощі святого, [і], сівши на коня, швидко поскакав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив ігуменом на своє місце. І, їдучи, бачили зорю велику. Проте, наблизилися до печери - і не побачили нічого, і зрозуміли, що янгольське світло то було. І коли прийшли до дверей печери, ми сиділи біля мощей святого. Я ж коли прокопав - послав до Ігумена, кажучи: "Прийди, отче, аби винесли мощі преподобного". І прийшов ігумен із двома братами.
І коли розкопали сильніше і заглянули - побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно, але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було до голови його, обличчя ж преподобного - світле, очі закриті і вуста доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі, винесли з печери.
Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський і ігумени усіх монастирів із безліччю чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали єреї, з любов'ю цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи. І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці, місяця серпня в 14 день, в четвер, о першій годині дня. І святкували світло того дня.
Літа 6616 (1108) Феоктист - ігумен [Печерський] став наставляти благовірного великого князя Святополка з молінням, аби поминали ім'я святого і преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив. Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.
Що і сотворив митрополит - повелів вписати [святого] до Синодика. Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім'я святого Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім'я святого преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і донині.
Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті цьому великий Феодосій, - ігуменство тримав і управляв Богом дорученим йому стадом - не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався - душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних [піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.
Був же один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім'я Янь. Якось прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке приймуть праведні, а грішні - муку, і про смертний час. Ще він
оповідав і про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева, вислухавши мову преподобного, мовить до нього: "Отче чесний Феодосію, хто знає, де моє тіло покладене буде?" Богодухновенний же Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: "Воістину кажу тобі: де тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш". Що І збулося через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі святого, того року й місяця преставилася Янева, на ім'я Марія, місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний покладений був 14 серпня, а ця - 16-го.
Бачите досточудесного того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря, який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх православних християн, і за землю Руську, і який, по відшесті своєму від цього життя, молиться за людей вірних і за своїх учнів, які дивляться на чесну його раку і, поминаючи вчення його й воздержання, прославляють Бога.
Я ж, грішний і недостойний раб його й учень Нестор, не знаю, як [належно] похвалити добре його житіє і воздержання, але скажу тут трохи дечого:
Радуйся, отче наш і наставниче, хто мирські безчинства відкинув і мовчання возлюбив!
Радуйся, хто Богові послужив у тиші і в монашім житті, [бо] всяке Божественне приношення ти приніс єси!
Радуйся, отче, пощенням превозвисившись і плотські насолоди зненавидівши, і мирську красу й бажання віку свого відкинувши!
Радуйся, хто йшов слідами високодумних, ревно [наслідуючи] отців, мовчанням возносячись, смиренням прикрашаючись, словам книжним радіючи!
Радуйся, хто укріпився надією на вічні блага, які і прийняв єси!
Радуйся, преподобний, хто умертвив плотське мудрування, викрив беззаконня і неспокій переміг єси!
Радуйся, хто бісівських підступів уникнув, і мережі його!
Радуйся, отче, оскільки з праведними опочив, отримавши за труди свої відплату!
Радуйся, спадкоємче [святих] отців, вчення, норов, воздержання, молитовне предстояння яких наслідував. Найревніше ж [учився у] Великого Феодосія - звичаями і житієм уподобляючись житію його і наслідуючи спосіб життя його, переходячи од діла [доброго] до трудів праведних, належні Богу молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи - кадило молитовне, фіміам запашний!
Радуйся, хто переміг мирські бажання і миродержця-князя тьми віку сього!
Радуйся, хто супротивника подолав - диявола і, його підступи перемігши, побідником явився над ворожими його стрілами і гордим помислам став супротивно!
Радуйся, хто укріпився зброєю хресною і вірою непереможною - Божою допомогою! Тож, о чесний пастирю христового стада, Феодосію богомудрий, помолися за нас І за мене, раба твого Нестора, щоб звільнитися нам од мережі вражої, і од врага-противника вбережи нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого, Якому належить честь і слава, і поклоніння з безначальним Його Отцем і з Пресвятим і благим І животворчим Духом нині, і повсякчас, і у віки вічні. Амінь.
[Оповідь св. Симона] про обкування раки преподобного отця нашого Феодосія Печерського.
Слово 10
Небавом, захотів Георгій, син Симонів, внук Африканів обкувати раку преподобного отця Феодосія. Що і сотворив. Послав бо одного із підлеглих своїх бояр, на ім'я Василія, з міста Суздаля до Богоіменитого града Києва, до Печерського монастиря обкувати раку преподобного Феодосія. І дав йому Георгій 500 гривень срібла і золота 50 гривень на обкування раки преподобного. Прийняв це все Василій і неволею рушив у путь, проклинаючи життя своє та день народження свого, і кажучи про себе: "Чого це задумав князь стільки багатства згубити?! І яку винагороду за те отримає, щоб гроб мертвого обкувати? Та, як дарма добуте, дарма й кинуте! Погано тільки мені одному, який не смів не послухатися пана свого. Заради чого дім свій полишив, і заради кого гірким цим шляхом іду? Од кого по тому честь матиму - не до князя посланий, не до іншого вельможі? Що скажу, чи як звернусь до того кам'яного гробу? І хто мені відповість? Хто не сміятиметься з моєї божевільної з'яви?" До тих, хто був із ним, говорив це, і ще більше од того. Святий же явився йому увві сні, кажучи лагідно: "О, чадо, хотів винагородити тебе за твою працю. Але, якщо не покаєшся, багато поганого тебе чекає". Василій же не перестав ремствувати. І велику біду навів на нього Господь за гріхи його: коні бо всі перемерли, а все інше [майно] - покрали. І все забрали у них злодії, крім посланого з ними скарбу. Відкрив же Василій скарб, посланий з ним на обкування раки святого, і взяв звідти п'яту частину золота й срібла та витратив на свої потреби й на коней. І не розумів, що гнів [Божий] був за огуду його.
Коли [ж] був у Чернігові, упав з коня і розбився [так], аж не міг і рукою ворухнути. Супутці ж, поклавши його до насаду, надвечір привезли до Києва. Тої ж ночі явився йому святий, кажучи: «Василію! Чи не знаєш, як сказав Господь: "Сотворіть собі друзів од Мамони неправедної, щоб коли оскудієте, прийняли вас до покою вічності". Добре бо усвідомив син мій Георгій сказане Господом: "Той, хто приймає праведника в ім'я праведниче, отримає воздаяння, як праведника". Ти ж за працю свою так увінчаний маєш бути, якої слави ніхто не отримає, і її матимеш нарівні з ним. Нині ж нічого того не отримуєш [через ремствування своє]. Але не впадай у відчай життя свого. Не зцілишся, доки не покаєшся у гріху тому. Повели, аби внесли тебе до Печерського монастиря, в церкву Святої Богородиці. І як покладуть тебе на раку мою - здоровим станеш і розтрачене тобою золото та срібло цілим знайдеш». Це ж явлено було Василію тої ночі, і не увві сні, бо увечері явився йому преподобний Феодосій. На ранок же прийшов до нього князь Георгій Володимирович з усіма боярами і, побачивши його заслаблим вельми, печалячись за ним, пішов. Василій же, віруючи видінню святого, повелів везти себе до Печерського монастиря. Коли були [вже] на березі, зайшов хтось невідомий до ігумена, говорячи: "Швидко пішовши на берег, введи Василія і поклади його на раку преподобного Феодосія. І коли віддасть скарб - викрий його перед усіма, що взяв із нього п'яту частину". Сказавши це, невидимим став. Ігумен же пошукав людину, подібну до тої, яка явилась йому. Але ніхто не бачив, аби входив чи виходив. [Тоді] пішов до Дніпра, звів Василія на гору і поклав його на раці святого. І встав [той] цілим та здоровим усім тілом. І віддав ігумену 400 гривень срібла і 40 гривень золота.
Ігумен же каже до нього: "Е, чадо! Де ще 100 гривень срібла і 10 злата?" Василій же почав каятися, виправдуючись: "Я взяв і потратив. Зачекай, отче, все тобі віддам! Хотів бо втаїти і не казати цього, думаючи приховати від Всевидячого Бога!" Тоді висипали [скарб] Із посудини, де був запечатаний, і перед усіма перерахувавши, побачили, що нема недостачі - 500 гривень срібла, а 50 злата. І всі прославили Бога та святого Феодосія. І тоді почав Василій розповідати по порядку всі явлення святого і діяння.
Назавтра князь, взявши з собою лікарів, прийшов на означене місце, бажаючи лікувати Василія, і не знайшов його. Дізнавшись же, що до Печерського монастиря відвезений був, і думаючи - помер уже, швидко поїхав у монастир, і знайшов його здоровим, ніби ніколи й не хворів. І, почувши од нього [про] чудеса, вжахнувся князь, радості духовної виповнившись, [та] прийшов поклонитись чудотворному гробу великого Феодосія. І поїхав.
Почувши про це, тисяцький Георгій Симонович, приложившись душею до Святої Богородиці і преподобного Феодосія, до великого подання додав золоту гривну, яку носив, вагою 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симонів, раб Пресвятої Владичиці Богородиці і святого Феодосія, благословення отримав од святої його руки. Колись слабував 3 літа на очі й не бачив і променя сонячного, словом же його вилікувався. Чув бо з вуст його: "Прозрій!" - і прозрів! І тому пишу послання це [аж] до останніх у роду моєму, щоб ніхто не відлучався од Дому Пресвятої Владичиці Богородиці і преподобних Антонія та Феодосія. Коли хто і до останнього убозства дійде, не маючи що дати [аби бути похованим тут - ? - І. Ж.] - нехай у маєтку церкви тої покладений буде. Скрізь бо заступає молитва Антонієва та Феодосієва.
Коли бо прийшов на Ізяслава Мстиславовича з половцями - побачив здалеку град високий; І негайно пішли [приступом] на нього. І ніхто не знав, що то за місто. Половці ж билися біля нього, і багатьох поранено було і відступили від граду того. По тому ж дізналися, що це - село святої обителі Богородиці Печерської. Града ж там ніколи не було. Також [і] ті, хто були в маєтку, не розуміли, що то було, а вийшовши зранку, побачили кровопролиття і здивувалися побаченому.
І тому пишу [це] вам, що всі ви вписані до молитви святого Феодосія. Той бо обіцяв батькові моєму Симонові молитися за нас, як за своїх чорноризців. Цю ж молитву повелів батько мій вложити в руку свою, коли покладений буде в гроб, чаючи [виконання] обіту святого. Відомо, що явився одному з богоносних отців тих, мовивши йому таке: "Кажи синові моєму Георгію, що отримав всіляке благо молитвами святого. Постарайся ж ти, чадо, добрими справами піти услід за мною".
Хто не захоче молитви і благословіння святого отця нашого Феодосія, і від того ухилиться [і не] возлюбить присягу [ту], і не прийде до нього?! Тому правнуки його любов мають до святого Димитрія, бо мають там своє місце [для поховання - ?].І якщо хто з них те полишить, в чому присягалися їхні батьки й прародителі, то своєю волею відречуться од молитви святого і благословіння, й обітниці преподобного отця Феодосія.
Похвала преподобному отцю нашому Феодосію, ігумену [монастиря] Печерського, який же є в Богоспасаємому граді Києві
Слово 11
Як прославиться праведний - звеселяться люди. Є бо день радості й веселощів, коли муж праведний і преподобний кінець життя прийме, коли закінчення трудів своїх побачить, коли, печаль облишивши, до веселощів прямує, коли, землю лишивши й усе земне, на Небеса йде; коли, людей лишивши, із янголами замешкає й Бога бачити сподобляеться. В цей бо день учитель наш, наставник же і пастир преставився у вічне життя - великий у отцях, отець Феодосій, що був світильником, трудоположником же і чудотворцем в землі Руській. Де бо є радість більша, ніж сподобитися бачити отця й учителя нашого відшестя до Господа? [Адже], прийнявши вінець нетління, там близ Престола Владичного предстоячи завше, дерзновення має молити за нас Владику. Радіє не лише син, а й раби, бачачи пана свого, який предстоїть земному цареві по багатьох трудах і перемогах над ворогами царевими. Ми ж, сини і раби панотця свого [Феодосія], радіємо й весело святкуємо, хвалячи його подвиг і перемогу над духами нечистими, і честь велику, [яку] прийняв од Господа Вседержителя, і багатьом виклопотав життя безкінечне. І хто достойно похвалить чи возвеличить земного янгола і небесного чоловіка?! Бо люди, що сиділи в темряві, і в неясній далечині побачили Світ Віри через Апостола нашого, посланого від Бога, князя Володимира: сам Бога пізнавши Святим Хрещенням, і нам Того показав, покров сліпоти із душ наших знявши, [і] світлістю Трійці Божественної осяяні були. Другий же - [Феодосій - назнаменував нам] шлях, який Христос учням показав, кажучи: "Коли хто залишить батька і матір, городи і села - сторицею отримає тут у майбутньому віці Царство Небесне".Од кого ж дізналися про цей шлях і тягар легкий Ісусів, і хто є той, хто показав взяти хрест і йти услід Христові, [якщо] тільки не цей преподобний отець наш Феодосій? Бувало й до нього, що йшли від світу й вузьким шляхом простували. Але од цього статут та устрій всіх монастирів на Русі пішли. Ніхто бо інший цілковитішого умертвлення [плоті] раніше за нього [не показав], але цей з учителем своїм блаженним Антонієм. Бо виконав притчу Господню, де сказано: "Якщо зерно пшеничне впаде в землю, [і] не помре, то одне перебуває. Коли ж умре - то плід великий сотворить". Умертвив бо себе [для] всього світу, ожив же [во] Христі, і плід великий приніс, якого зродив Духом і випас преподобністю та правдою. І помножив талант, даний йому від Бога. І чув сказане Господом: "Благий рабе, вірний! В малому був [ти] вірним, - над багатьма тебе поставлю". Про це бо каже Христос: "Багато буде серед останніх першими, а серед перших - останніми". Цей хоча [і] серед останніх родів виявився, але міццю та любов'ю до Бога, які в ньому сіяли, перевищив багатьох попередників. Бо ще в юному віці земним гидував і небесно мудрствував молодим. І з утроби материнської був чистою посудиною Святого Духа. Не полюбив слави світу цього, бідність же волею прийняв, і в усьому вподобився Господу своєму. Щедроти мимолітні ні за що мав, одного лише бажаючи: прийти б, явитися Лику Божому, один-на-один із Ним розмовляти молитвою. Від матері численні й люті рани приймав, і цим хотів відвернути його, святого отрока, злий враг наш від доброго помислу. Бачив бо окаянний спокусник, що ним має переможеним бути, і тому численні біди навів на нього.Благодать же Божа, провидячи його там, де, як сонце возсіявши на тверді небесній, променями просвітив весь світ і заслужене отримав, провидінням не обійдений, розумом сходячи стільки днів до кращого, за Апостолом "минуле забуваючи і до наступного звертаючись". Народившись послушливим, але більше слухаючися Божого повеління, зрозумівши мудрістю Духа Святого, що піклування про земне є перепоною для виконання Божественних заповідей, все відринув, утік, подумки про себе кажучи: "Краще матір опечалити на недовгий час, доки дасть їй Господь розуму суєтне відкинути, ніж Царство Господнє втратити." До града Києва прийшов, вождя шукаючи й управителя, аби вказав йому необлудно шлях Божий. І, чимало шукавши, знайшов. Бо Господь не облишить тих, хто бажає корисного. Мужа бо чудесного знайшов, щонайдостойнішого, думками високорозумного та пророцтва даром відміченого, на ім'я Антоній. До нього прийшов блаженний Феодосій, молодий за віком, за розумом же - старий. Все наказане йому вчителем пильно виконував, і до наказаного [ще] додавав [трудів], і був, за Йовом кажучи: "Око сліпим і нога -кульгавим", апостольське слово постійно в серці тримаючи, що каже: "Один за одного тягарі несіть, і так здійсните закон Христів". Сий же блаженний не одного чи двох поніс тягар, але всій братії служив та усім полегкість творив собою.Багато з них спокій прийняли подвигом його. А Бог допомагав йому і міць тілесну подавав. Таке творив повсякденно, і ніколи збору церковного не відлучився, і правила келейного ніколи не занехаяв, за статутом отецьким, який написали для тих, хто з великою старанністю приходить до доброї праці і благого послуху. Тому Господь превозніс його. На них же працював, як останній найгірший із усіх, і всім за слугу був. Тому й пастирем, і отцем, і учителем поставлений був. [Коли] Варлаама виведено князем, і деінде влаштовано, Феодосій довго не хотів [приймати владу], [але] не міг не послухатись учителя свого Антонія й, зрозумівши, що Божий промисел се, згодився неволею. І став [ще] більше працювати, прагнучи, хоч і про тілесні потреби багато піклується [задля братії], більше душевним належати. І говорив [сам] до себе святий Феодосій: «Доклади до праці працю, і до подвигів подвиги, [бо] як явитися своєму Владиці, стада його добре не випасши, чи як сказати: "Ось я, і діти, що їх дав мені, Боже"?!». Тому ж щоночі без сну перебував, іноді на молитві предстоячи, іноді ж по келіях ходячи і братію до молитви піднімаючи. І в старійшинстві цей доброго починання не втратив, іноді воду носячи, іноді дрова рубаючи, і так усій братії собою приклад подаючи. І коли надходив Великий Піст, тоді воїн Христів Феодосій, всім земним гидуючи, від зібрання відлучившись, ішов від братії, і в печері сам затворявся.І там усю Чотиридесятницю перебував і сам на сам молитвою розмовляв [з Богом]. Хто ж виповість труди [його] й тягарі, і ридання слізні, і піст кріпкий, і боротьбу з лукавими духами?! І коли наближався Світлий День Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, тоді преподобний приходив, ніби Мойсей із гори Синайської, душею сяючи сильніше од лиця Мойсейового. І впродовж усіх літ уставленого собі не переступив. Тоді й одкровення Божого сподобився, й про смерть свою дізнався, коли від сього світу до безкінечного повелено було йому перейти. Не потаїв від друзів та учнів своїх того, що до Бога йде і Бога вмолити обіцяє за Дім Пречистої Божої Матері, й за стадо дітей своїх [духовних], аж до Пришестя Господа Бога нашого. Як же обіцяв, так і зробив. Оскільки великих сподобився дарів від Бога, таку й милість Господню подас нам щоденно і щорічно, приходячи і відвідуючи, заступаючи та охороняючи, зберігаючи стадо своє від ворогів душ наших. Хто бо коли, попросивши корисного до Спасіння коло раки святого, не отримав того, на що надіявся? Чи хто, призвавши з вірою ім'я його святе, не був увільнений од рани душевної, або [від] хвороби тілесної не зцілився? Він нам апостол і проповідник, він нам пастир і вчитель, він нам вождь і правитель, він нам стіна й огорожа! Похвала наша велика і дерзновення наше до Бога!
Сьогодні нам, братіє, належить духовно радіти та веселитися, і благим прикраситися, і святкувати радісно, маючи завше перед очима раку преподобного отця нашого Феодосія, в якій у цей день покладене було багатостраждальне і святе тіло, що випускає промені чудес в усі кінці Руської землі. Ця рака прийняла скарб некрадимий, посудину Святого Духа, знаряддя Божественне, чесне тіло отця нашого й учителя. На неї дивлячись, ніби самого бачимо, бо, хоча й у гробі покладений був святий, але духом завжди з нами і бачить [нас]. Якщо за заповіддю його живемо і повелінь його дотримуємося, то радіє і милостиво наближається до нас, береже і захищає, як дітей возлюблених. Коли ж перестанемо піклуватися про своє Спасіння, і слова повчань його не бережемо, то самі допомогу його втрачаємо. Але, о святий отче Феодосію! Сам доповни недоліки наші своїми добродійствами! Без твоєї бо допомоги не можемо щось благе сотворити!
В день преставлення твого, в любові собір зібравши, звемо до тебе:
Радуйся, просвіто Руської землі! Бо, як зірниця на заході з'явився, від сходу просіявши, всю Руську землю просвітив!
Радуйся, взірце й образу шляху правдивого, вождю і правителю, і наставниче монашеському життю!
Радуйся, начальнику і поборнику, помічнику і посібнику тим, хто хоче спастися!
Радуйся, котрий помножив стадо словесних овець в Домі Божої Матері, як ніхто з тих, хто до тебе чи після тебе в землі нашій жив!
Радуйся, насадителю винограду Христового, гілля якого простяглося до моря, а парості його - до рік. Нема бо ні країни такої, ні місця, де б не було лози винограду твого!
Радуйся, котрий одкровення Божого сподобився, будівнику Дому Пречистої Матері, якого сотворив і величчю прикрасив, і в дарунок Богородиці приніс!
Радуйся, котрий примножив талант Господу своєму; котрий десять талантів прийняв, а тисячу ними набув!
Радуйся, пашо Христова, що наситила до надлишку словесних овець, її ж попробували й чужоземні вівці, в Домі Божої Матері закрившись, і разом з вірними твоїми чадами зібравшись!
Радуйся, джерело чисте, з якого напившись, полки монахів тишу Божественну прийняли і легко шлях вузький пройшли, і вселилися біля витоків вод вишніх!
Радуйся, пастирю й учителю, котрий зберіг стадо від вовка мислячого бездоганно, без шкоди, і до Начальника Пастирів Христа привів!
Радуйся, стовпе вогненний, світліший, ніж той, що був за Мойсея! Той бо просвітлював тілесно, цей же духовно просвітив новий Ізраїль, провів пустелею життя пустого, і амалика мисленного променями духа настрахавши, у Землю Обітованну ввів, більше того, - кажу, - в райські луки, де учні твої насолоджуються!
Радуйся, земний янголе і небесний чоловіче, рабе і слуго Пречистої Божої Матері! Іншого бо не знайшла будівничого, крім тебе, для Дому Свого, який возлюбила і обіцяла милувати благодаттю дарів, як воно і було!
Радуйся, отче Феодосію, наша похвало і наша розкіш! Лавра твоя хвалиться тобою, і в [усіх] кінцях Всесвіту славиться назва її! Народи дивуються отцям, що були в ній: як просіяли, ніби зірки, на тверді небесній, раби на Заповідях Божих, чудотворцями показали себе і пророцтв від Бога сподобилися, прозріння дар від святого Духа прийняли, і слова Божественного були навчителі.
Приходили царі, поклонялися князі, покорилися вельможі і здригнулись сильні; вжахнулися іномовні, бачачи людей небесних, котрі землею ходили і до Престолу Господнього в Дім Божої Матері збиралися, пісню янгольську співаючи безпрестанно, і з янголами вкупі ішли до Жертовника Господнього. Одні бо, як відомо, бачили вид янгольський; інші ж подумки і духовно з ними розмовляли й знали духом, коли Божих янголів прихід буває; інші - чуттєво духів лукавих проганяли і страшними їм себе показали. Такі є парості твого винограду, таке є гілля твого кореня, такі є стовпи твоєї будови, такі є чада, тобою породжені, такі є отці твоєї Лаври. Бо, отче, належить бути таким учням од такого учителя, бо, воістину ріка Святого Духа витікала з вуст твоїх, що назнаменував сам Христос, Син Божий, коли говорив, навчаючи іудея: "Хто вірує в Мене - витечуть із нутра його ріки води живої". Це ж казав про Духа, якого хочуть прийняти ті, хто вірить у Нього. Тією рікою безупинною невпинно напоює дітей своїх у віки вічні. Ту ріку виливши, Апостоли привели всі народи до Бога, ту ріку пивши, мученики не важили тілами своїми, але віддали їх на рани і на муки різні. Цю ріку пивши, отці лишали міста і села, багатство і сім'ї, та селилися у горах, і в гротах, і в печерах земляних. Сію ріку пивши, учні твої відкинули земне, але всі думки мали на небесах і сприйняли бажане, й переселилися у Світло Божественне, до зібрання безплотних. їх наслідуючи, прибилися ми в Дім Божої Матері, під твою опіку й милість, поклавши всю надію нашу на Пречисту Діву Богородицю, і на тебе, преблаженний отче Феодосію! Коли й не досягнемо, [аби] пройти шляхом попередніх твоїх учнів, але згадаємо сказане святими твоїми вустами: "Коли хто закінчить життя своє в Домі Пречистої Матері Божої, та під моєю опікою, то, хоча й не досяг чомусь до подвигів [святих], я це доповню, і Бога вмолю за них". [А] тому, на ті слова надіючись, молебно закликаємо тебе: сам знасш, преподобний, хоча ми й мовчимо, що дні наші зникали в суєті світу цього і, трохи задумавшись, прийняли [ми] ярмо Христове, і прийшли в Дім Пречистої Владичиці нашої Богородиці і в огорожу святу Твою. Не віддай же нас ворогам душ наших. Бо озброїлися на нас і полонять нас повсякчасно, і різними думками вражають серця наші, і відводять нас од Божого розуміння, і змушують нас любити мимолітне і тлінне, і до кінця занурюють нас до глибин гріховних. Але тебе, кормче, знайшли. Направ нас до притулку тихого й бурю мисленну втиш, і вмоли за нас загального Владику, аби подав нам мову і слово, думку і діяння, [аби] всіх Заповідей Його дотримуватися. Якщо ж бо від шляху [праведного] Заповідей Господніх і ухилимося - ні статуту, тобою заповіданого, через лінь не дотримуватимемося, то, єдине заради віри нашої в Пречисту Діву і в тебе, отче святий Феодосію, та прилучено [нас буде Господом] до зібрання дітей Своїх, що бездоганно ходили шляхами правди, і зроби, аби не відлучено нас [було] від бачення світлоподібного Того Лику, коли візьме нас звідсіля. Доки ж ми живі є - відвідуй нас, і збережи од всяких підступів ворожих та справ, які відволікають від Бога, але за молитвою подай нам житіє чисте й Боговгідне, підніми розум наш, що через лінь упав до землі, бадьорість подай і стражу внутрішню, й віддання старих гріхів. Бо [хоча] недбалість розуму нашого помножилася, але тебе маємо - посібника і помічника, котрий [постійно - ? - І. Ж.] в Лаврі твоїй перебуває. Надіємося тобою вільними перед Богом явитися, а не власністю ворогів видимих і невидимих. Сам бо до своїх учнів казав, коли було повелено тобі Богом іти звідти: "Знайте, чада! Якщо по відшесті моєму до Господа почне місце сіє помножуватися мнихами та і всіма потребами багатіти, від того зрозумієте, що дерзновення маю від Бога [і] прийнята Ним моя молитва". Ми ж, отче преподобний, заздалегідь знали по рівноангельському житію, по страстотерпному подвигу, що ще перед відходом своїм дерзновення мав перед Вседержителем Богом. А тим більше, по відході. Але, пророче показав, що схоче Пречиста Богородиця місце сіє - твою святу Лавру - возвеличити, і зростити славою та величчю. Це назнаменуючи, безперестану бажаєш молитися за кошару святу твою. Та так і звершилася істинна твоя і нехибна обіцянка, і по преставленні твоєму ні захоплено, ні сплюндровано місце твоє, але рік від року росло і розбудовувалося. Коли ж помножилися гріхи наші, і звершилися беззаконня наші, і огидні діла наші Бога прогнівили, тоді задля гріхів наших, Божим попущенням, сплюндровано доми Божественні і монастирі розорені були, і міста спалені, і села спустошені народом незнаним, народом немилостивим, народом, наруги виповненим, який ні Бога не боїться, ні людинолюбства не має. Тому, в рабстві їхньому перебуваючи, в нещастях тяжких і томлінні лютому, припадаємо до тебе, молячись: здійми руки твої за нас до Владичиці Діви і Пречистої Богородиці, аби пом'янула свої давні милості до кошари цієї, відданої їй у власність, і подала нам послаблення журби гіркої, і відігнала ворогів лукавих, хулителів нашої православної віри, й зробила необоримою церкву свою святу, яку Сама зволила збудувати Собі за житло, і помножила стадо кошари твоєї, і допомагає, як і раніше, оберігаючи та утверджуючи, заступаючи та охороняючи від ворогів видимих і невидимих, аби вільними ставши, духом і тілом богоугодно пожили [ми] у світі цьому тимчасовому, не бувши власністю нічиєю, крім Пречистої Богородиці, як і раніше отці наші з тобою, преподобний Феодосію. Знаючи твоє легкосердя, наважився простерти мову свою на твоє восхвалення, аби [хоч І] не достойну хвалу тобі принести, але надіючись успіху для себе набути від тебе, отче, і послаблення гріхів своїх на наступне збереження. Бо прославили тебе Небесні Сили і прийняли тебе Апостоли, і взяли до себе Пророки, обняли тебе мученики, радіють із тобою святителі, зустріли тебе зібрання чорноризців, возвеличила тебе й Сама Цариця Пречистая, Мати Господня, і превознесла, і знаним зробила від кінця Всесвіту до кінця Землі, вірний рабе Господній! Я ж як можу належно похвалити тебе, осквернені вуста маючи й нечисту мову?! Але не маю чого принести тобі в день преставлення твого, [крім] цієї малої похвали, ніби смердючий маленький потік до широт морських вливається, і хоча море не наповнить, але од смороду очиститься. [А] тому, чесний голово, святий отче, преподобний Феодосію, не прогнівайся на мене, грішного, але помолись за мене, раба твого, аби не засудив мене Господь наш Ісус Христос у день Пришестя Свого.
Йому ж слава належить із Безначальним Його Отцем і з Пресвятим, і Благим і Животворчим Духом, нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь].
Про святих блажених перших чорноризців Печерських, які в Домі Пречистої Божої Матері в божественних добродійствах просіяли, в пості й неусипних молитвах і в дарі пророцтва, в святому монастирі Печерському.
Слово 12
Можна було, брати, воістину предивно чудо бачити. Зібрав бо Господь таких чорноризців у обителі Матері Своєї, що як пресвітлі світила в Руській землі сіяли: одні бо були постники, інші - [сильні] на бдіння, інші ж - на поклони, [ще] інші ж - на голод протягом дня чи через два дні; другі їли [тільки] хліб із водою, інші ж - овочі варені, ще інші - сирі. І всі в любові перебували: менші корилися старшим, не сміючи перед ними [й] говорити, але все [робили] з покірністю і послухом великим. Також і старші любили менших, навчаючи їх та втішаючи, ніби дітей своїх любимих. І якщо котрий брат впадав у якийсь гріх, втішали його, а його епітимію розділяли на трьох або чотирьох, задля великої любові. Такою була божественна любов серед тої святої братії, воздержання ж і смирення. І якщо якийсь брат ішов з монастиря - вся братія тим печалилась і посилала по нього, закликаючи брата, аби повернувся до монастиря. І коли приходив брат, пішовши до ігумена, кланялись за брата і молили ігумена, [і] негайно ж приймали брата з радістю [назад] до монастиря. Такі бо були тоді чорноризці: постники і воздержники. З них назву декілька мужів дивовижних.
Перший - Даміан пресвітер. Був таким постником, що крім хліба і води нічого не їв до дня смерті своєї. І якщо колись приносив хто дітей хворих якоюсь недугою в монастир до преподобного Феодосія, той велів цьому Даміану молитву творити над хворим. І [той] негайно молився, маслом святим помазував, і отримували зцілення ті, хто приходили до нього. Одного разу розхворівся цей блаженний Даміан і, помирати зібравшись, лежав у немочі, і прийшов до нього янгол в образі Феодосієвому, обіцяючи йому Царство Небесне за труди його. Потім же прийшов до нього великий Феодосій з братією, і сиділи у нього. Він же знемагав. Поглянувши ж на ігумена, каже: "Не забувай, отче, що мені обіцяв цієї ночі". Зрозумів же великий Феодосій, що [той] видіння бачив, і каже йому: "Брате Даміане! [Все], що тобі обіцяв, те тобі буде". Він же закрив очі свої і передав душу в руки Божі. Ігумен же і вся братія чесно поховала тіло його.
Також був і другий брат, на ім'я Єримія, який пам'ятав Хрещення Руської землі. І цьому був даний дар від Бога: провидів бо майбутнє. І коли кого бачив у думках своїх, то викривав його таємно, і наставляв берегтися від диявола. І коли який брат замислював піти з монастиря, він же, також, прийшовши до нього, викривав його думку і втішав брата. І якщо кому що говорив добре чи погане - збувалося слово старче.
Був же інший старець, на ім'я Матфей. Був прозорливий. Одного разу, стоячи в церкві на місці своєму, звів очі і поглянув на братію, яка стояла по обидва боки, співаючи. І бачить біса, що в образі ляха обходить [церкву], і в полі носить квіти, які називаються реп'яхами. Бере одну квітку і кидас на кого хоче. І якщо до кого з братій, які стоять, прилипне квітка, то [той], трохи постоявши і ослабнувши розумом, [та] яку-небудь причину собі придумавши, виходить із церкви і йде спати, й не повертається до молитви. Коли ж кидає на другого із тих, хто стоять, і не прилипає до нього квітка - міцно стоїть на службі, доки відспівають утреню, і тоді йде до келії своєї.
Мав звичай старець: по відспівуванні утрені, [коли] братія розходилася по келіях своїх, цей блаженний старець останнім виходив із церкви. Одного разу йшов він і сів під билом, бажаючи відпочити: була бо келія його далеко від церкви. І ось бачить [видіння], ніби натовп великий іде від воріт. І звів очі свої і побачив одного біса, який сидів на свині й величався, і інших навкруг нього безліч ішло. І каже їм старець: "Куди йдете?" І відповідає біс, який сидить на свині: "По Михаля, по Тобольковича". Старець же перехрестився І пішов до своєї келії. І коли розсвіло, зрозумів старець видіння, і каже учневі своєму: "Іди, запитай, чи є Михаль у келії?" І каже йому [учень]: "Нині вийшов по заутрені за огорожу монастирську". Старець же повідав бачене видіння ігуменові й старшій братії. І покликав ігумен брата і утвердив його.
За цього преподобного Матфея блаженний ігумен Феодосій преставився, і був Стефан ігуменом замість нього, і по ньому Никон. А цей старець іще жив. І інші численні видіння провидівши, почив старець у доброму сповіданні Господа, в Печерському святому монастирі.
Про блаженного Нифонта, єпископа Новгородського, який у святому монастирі Печерському в божественному одкровенні бачив святого Феодосія.
Слово 13
Блаженний Нифонт був чорноризцем Печерського монастиря, [і] тих святих отців життя ревно [наслідував]. І за численні його добродійства поставлений був єпископом до Новгорода. Мав велику віру та любов до Пресвятої Богородиці й до преподобних отців Печерських Антонія і Феодосія.
Почувши, що іде в Русію митрополит від вселенського патріарха, негайно радості духовної виповнившись, подумав про себе, що дві [справи] здійснить: в Домі Пречистої побуває та преподобним поклониться; і від святителя благословіння прийме. І задля того прийшов до міста Києва року 6664 (1156). І перебував [тут] він, чекаючи приходу митрополита. Було бо йому достеменно відомо, що вийшов з Царгорода митрополит.
Тоді бо Клим митрополичий стіл святительський зайняв без патріаршого благословіння Царгорода. Цього блаженного єпископа змушував Клим служити з собою. Він же говорив йому: "Оскільки не прийняв [ти] - благословіння від святого вселенського патріарха Царгородського, то не хочу служити з тобою, ні поминати тебе в святій Службі, але поминаю святого патріарха Царгородського". Клим же вельми змушував його, намовляючи на нього князя Ізяслава та своїх посібників, і не міг йому ніякого зла сотворити. Патріарх же Царгородський, чувши про нього, прислав до нього послання, хвалячи велич його розуму й міць і прирівнюючи його до попередніх святих, які твердо у православ'ї стояли. Він же патріарше послання прочитав і ще міцніше утвердився [в своїх поглядах]. Любов же мав із князем Святославом з Ольговичем, бо перше Святослав сидів у Новгороді.
Небавом, коли був цей блаженний єпископ Нифонт у святому Печерському монастирі, велику віру маючи до преподобних, як [про] те раніше казано було, настигла його хвороба. [І] дивне видіння оповів. «За три дні до хвороби своєї прийшов я, - каже, - від заутрені й, [бажаючи] трохи відпочити, задрімав. І ось [увві сні] опинився у церкві Печерській на Святошиному місці, і багато зі сльозами молився Пречистій Богородиці, аби бачити святого преподобного отця Феодосія. І зібралося чимало братії до церкви, і підійшов до мене один брат, і каже мені: "Чи хочеш бачити святого отця нашого Феодосія?". Я ж відповів: "Дуже бажаю! Якщо можливе це є - покажи мені його". І, взявши мене, повів до Вівтаря і там показав мені святого отця Феодосія.
Я ж побачив преподобного і з радістю підійшов, упав до ніг його і поклонився йому до землі. Він же підняв мене і поблагословив. І, обнявши мене руками своїми, почав з любов'ю цілувати мене, і каже мені: "Добре, що прийшов, брате і сину Нифонте! З цього часу будеш із нами нерозлучний". І тримав преподобний у руці своїй свиток. Я ж попросив його, і він дав мені [його]. І, розгорнувши, прочитав. Було в ньому на початку написано: "Це я і діти, які дав мені Бог". І тут прокинувся, і нині знаю, що ця хвороба є милістю Божою».
Хворів же він 13 днів і помер з миром місяця квітня в 8 [день] Пасхального тижня. І покладений був чесно в печері Феодосієвій. До любимого прийшов, як обіцяв йому Феодосій преподобний. Разом Владиці Христу предстоячи, насолоджуються невимовними тими небесними красотами, і за нас моляться, за чад своїх.
Такі чудесні мужі в тому святому Печерському монастирі були, що багато з них Апостолам причасниками стали і престолів їхніх намісники, як наступне слово в посланні цьому точно явить нам.
Послання смиренного єпископа Симона Володимирського і Суздальського до Полікарпа, чорноризця Печерського.
Слово 14
Брате! Сядь мовчки, подумай І кажи до себе: О, убогий іноче! Чи не лишив [ти] світ і батьків во плоті заради Господа? Якщо ж і тут, прийшовши задля Спасіння, не духовне твориш, то для чого чернецького імені набув?
Не звільнять бо тебе від муки чорні ризи. Знай: поважаний тут від князів і від бояр, і од усіх друзів своїх, бо говорять: "Блаженний є, що зненавидів світ цей і славу цю, і, до того [ж], не піклується земним, а небесного бажає". Ти ж [натомість] не чернецьки живеш. Дуже соромно мені за тебе. [Що], коли ті, які поважають нас тут, випередять нас у Царствії Небеснім і спокій отримають, ми ж закричимо, гірко мучені? І хто помилує тебе, який сам себе погубив? Збудись, брате, і попіклуйся подумки про свою душу: працюй Господові зі страхом і з усякою смиренномудрістю. [Адже ти] сьогодні смиренний - ранком лютий і злий, трохи мовчання - і знову наруга на ігумена та на його служителів! Не будь облудний виною тілесною, збору церковного не відлучайся: бо як же дощ ростить сім'я, так і церква кличе душу на добрі справи. Все бо, що здійсниш у келії - ніщо є [перед тим]: якщо Псалтир читаєш чи двадцять псалмів співаєш, то [й це] не уподобиться єдиному соборному "Господи, помилуй!". Те, брате, зрозумій, що верховний Апостол Петро, сам [від] церкви Бога Живого, коли арештований був Іродом і посаджений у темницю, то чи не церковні молитви звільнили його від рук Іродових? І Давид бо молиться, кажучи: "Одного прошу у Господа, [лиш] того шукаю, аби жити в Дому Господньому всі дні життя мого, та побачу красу Господню і відвідую церкви святі Його". Сам бо Господь каже: "Дім мій - домом молитви наречеться". "Де бо, - каже, - два чи три зібрані в Моє Ім'я, тут Єсмо посеред них". Коли ж таке зібрання - більше ста братій збереться, то ще більше вір, що тут є Бог наш. І на тому божественному вогні їхній обід готується, якого я бажаю одну крупинку більше від усього обіду, який переді мною. Свідок мені є Господь у тому, що ніякого б не пробував харчу, крім шматка хліба і сочива, приготованого для святої тої братії. Ти ж, брате, сьогодні не похваливши тих, хто присутній на трапезі, а ранком на повара і брата, що прислужує, лаєшся, і цим старшому підлоту твориш, а тому виявляється, що їси кізяк, як [про те] в Отечнику написано: колись бо один старець бачив, як ті, котрі лають їжу - послід їдять, а ті, хто хвалять - мед їдять, як же провидів той старець різницю в харчах. Ти ж коли їси чи п'єш - благохвали Бога, бо кінець собі творить той, хто лає, за Апостолом: "Що бо не їсте чи п'єте - все во славу Божу Творите".
Терпи ж, брате, І наругу. Хто терпітиме до кінця - той спасеться. Такий бо легко спасеться. Якщо бо і випаде тобі розізлитися, і, прийшовши, хтось звістить тобі, що "той-то насміхається над тобою злісно", кажи тому, хто звістив тобі: "Якщо укорив мене, але брат мені е - достоєн я є того. Не сам бо те творить, але враг диявол спонукав його до того, аби ми посварилися. Господь же та прожене лукавого, брата ж та помилує". Кажеш же: "в обличчя мене лаяв перед усіма!" [Але] не сумуй від того, чадо, ні швидко навертайся на гнів, але поклонись брату до землі, кажучи: "Прости мене, брате". І виправ [наперед] у собі гріх. І так переможеш усю силу вражу. Коли ж насмішкам противитимешся - найбільш собі погане зробиш. Чи ти більший од Давида царя? Його ж Семей лаяв в обличчя, [і] один із слуг царевих, не терплячи сорому царевого, "іду, - каже, - зніму голову його, за що [бо] пес мертвий проклинає пана мого царя?". Але що відповів йому Давид? "О, сину Сарушів, не заважай йому проклинати Давида, аби бачив Господь смирення мос і воздав мені благим за прокльони його". Подумай, чадо, і більше того: як Господь наш змирив Себе, бувши слухняним Своєму Отцю до смерті; лаяний - не перечив, чуючи: "біса [в собі] маєш!", по обличчю вдарений і битий, і обпльований - не гнівався, але за тих, хто Його розпинав, молився. Так і нас навчив: "Моліться бо, – каже, – за ворогів ваших і добро творіть ненависникам вашим і благословіть тих, хто проклинає вас".
Достатньо з тебе буде, брате, твоєю дводушністю сотвореного діла. Тому ж тобі плакатися належить, оскільки залишив був святий чесний монастир Печерський святих отців Антонія та Феодосія Печерських і святих отців чорноризців, які з ними, й хотів ігуменити у святих безміздних Козьми і Даміана. Але нині добре зробив, облишивши таке пусте починання, і не підставив плечі врагу своєму, бо враже бажання погубити тебе [тим] хоче. Хіба не знаєш, що дерево, не часто полите, але пересаджуване, скоро засохне? І ти, [коли] від послуху отчого відлучився та братій своїх - невдовзі мав загинути. Овечка бо, перебуваючи у стаді, неушкодженою лишається, а пішовши, невдовзі загибає і вовком з'їдається. Належить бо тобі наперед подумати: чому захотів піти від святого і чесного І спасенного того місця Печерського, в якому ж прекрасно є кожному, хто хоче спастися? Думаю, брате, що Бог сотворив це, не терплячи гордості твоєї: скинув тебе, як перше сатану з силами відступників, оскільки не захотів [ти] служити святому мужу, своєму пану, а нашому брату, архимандриту Акіндину Печерському. Печерський бо монастир - море є, і не держить у собі гнилого, але викидає геть. А коли описав мені неприємність свою - горе тобі: погубив єси душу свою! Питаю ж тебе: чим хочеш спастися? Якщо і постник є чи тверезий у всьому, і бідний, і без сну пребуваєш, а наруги не терпиш - не побачиш Спасіння! Але радіє за тебе нині ігумен та вся братія, і ми ж, чувши про тебе, всі втішаємося за тебе і про набуття тебе, оскільки гинув [уже] і знайшовся.
Попущено і ще [раз] твоїй волі бути, а не ігуменовій: захотів [ти] знову ігуменити - у святого Димитрія, хоча не змушував тебе [до того] ні князь, ні я, а це так спокусився. Зрозумій, брате, що невгідне Богу твоє старійшинство, і тому дарував тобі Господь послаблення зору. Але ти не стримався, коли належало казати: "Благо мені, оскільки змирив мене єси, аби навчився оправданням Твоїм". Зрозумів бо, що ти - санолюбець, і слави шукаєш від людей, а не від Бога. Чи не віриш, окаянче, написаному: "Ніхто не візьме честі сам, а [тільки] званий від Бога". Якщо ж Апостолу не віриш, то й до Христа не матимеш віри. Чому від людей сану бажаєш, а не від Бога, тим [же], хто від Бога [поставлений] не хочеш коритися і мислиш звисока? Адже в давнину подібні з Небес скинуті були! "Чи я ж бо, - кажеш, - не достойний довіри такого сану, чи гірший є [від] економа цього чи його брата, який по ньому?" Сам, не отримавши бажаного, метаєшся, хочеш часто переходити з келії в келію, і зтравлюєш брата з братом, говорячи непотрібне. "Чому вважають, – кажеш, – цей ігумен і цей економ, що лише тут [можна] Богу вгодити, й у іншому місці неможливо спастися, а нами чому не піклуються?" Це диявольське починання, це - найгірше з поганого [для тебе].
Якщо ж і сам якогось успіху матимеш, так, що стати тобі [доведеться] на вищий щабель, то не забувай смиренної мудрості, аби, коли доведеться спуститись [із того] щабля - знайшов шлях свій смиренний, не впавши у різні нещастя. Пише ж мені княгиня Ростиславова Верхуслава, бажаючи тебе поставити єпископом чи до Новгорода на Антонієве місце, чи до Смоленська на Лазареве місце, чи до Юрієва на Олексієве місце. "І якщо [доведеться], я, - каже, - і до 1000 срібних потрачу задля тебе та Полікарпа". І сказав їй: "Донько моя, Настасіє! Не боговгідну справу хочеш сотворити. Але аби перебував у монастирі безвихідно, з чистою совістю, в послусі Ігумену й усій братії, тверезим бувши в усьому, то не тільки в святительський одяг одягнутий, але й Вищого Царства достойний був би". Ти ж, брате, єпископства захотів? Доброго діла хочеш, але послухай Павла, який говорив до Тимофія, і мав на увазі пошану. Чи ти що з того зробив, яким єпископу належиться бути? Але, якби ти був достойний такого сану, то не пустив би тебе від себе, а своїми руками співпрестольником тебе собі поставив був на обидві спископії, Володимирську і Суздальську, як хотів князь Георгій. Але я йому заборонив, бачачи твою малодушність. І якщо мене не послухаєшся - якої-небудь влади захочеш, чи на єпископство, чи на ігуменство спокусишся - буде тобі прокляття, а не благословіння. І до того ж, не увійдеш у святе й чесне місце, в якому постригся. Як посудина непотребна будеш викинутий геть і плакатимешся довго безуспішно по тому. Не то бо є звершення, брате, аби славленим бути усіма, але щоб жити [належно] і чистим себе зберегти.
З того, брате, Печерського монастиря Пречистої Богородиці багато єпископів поставлено було, як і від Самого Христа Бога Нашого Апостоли в увесь Всесвіт послані були, і як світила освітили всю Руську землю Святим Хрещенням. Перший - Леонтій, спископ Ростовський, великий святитель, якого Бог прославив нетлінням, і це був перший престольник. Його ж невірні, багато помучивши, убили, це - третій громадянин Руського світу, [котрий] із тими варягами увінчаний Христом, ради Якого постраждав.
[Про] Іларіона ж, митрополита, й сам читав у житії святого Антонія, як від того пострижений був і так священства сподобився.
По них же [були]: Никола і Єфрем - [у] Переяславі; Ісайя - [у] Ростові; Герман - [у] Новгороді; Стефан - [у] Володимирі; Нифонт - [у] Новгороді; Марин - [у] Юрієві; Мина - [у] Полоцьку, Никола - [у] Тмутаракані; Феоктист -[у] Чернігові; Лаврентій - [у] Турові; Лука - [у] Білгороді; Єфрем - [у] Суздалі. І коли хочеш [про] всіх дізнатися, почитай старий Літописець Ростовський, с бо [там] усіх більше 30, а з тими, що по тому і до нас грішних [жили], гадаю, близько 50.
Зрозумій же, брате, яка слава і честь монастиря того, і посоромся, і покайся: обери тихе і спокійне життя, до якого Господь призвав тебе. Я би радо залишив свою єпископію і працював на ігумена в тому святому Печерському монастирі. І те кажу тобі, брате, не сам себе величаючи, але [правду] тобі звіщаючи. Святительства нашого владу сам знаєш. Хто не знає мене, грішного єпископа Симона, цієї соборної церкви, краси Володимирської, і іншої Суздальської церкви [будівника], які сам сотворив? Скільки є міст і сіл [у моїй єпархії], і десятину збирають по всій землі тій - і тим усім володіє наша низість. І це усе б лишив, хоча знаєш, яке велике бажання духовне охоплює мене, і молюся Господу, аби подав мені благий час на управління. Але знає Господь таємне. Істинно говорю тобі, що всю цю славу і честь небавом, як за грязюку мав [би]. І аби мені сміттям зметеним бути в Печерському монастирі і топталися по мені люди, або одним бути з убогих перед воротами чесної тої Лаври, і стати прохачем, - то краще [було] б мені тимчасової цієї честі. Один день у Домі Божої Матері ліпший од тисячі літ [прожитих в Інших місцях], і в ньому хотів би бути більше, ніж жити мені в поселеннях грішних. Істинно говорю тобі, брате Полікарпе: де чув про чудеса дивовижніші од чудес у тому святому монастирі Печерському? Чи є блаженніші [од] цих отців, які в кінці Всесвіту просіяли, подібно до променів сонячних? Про них же достовірно повідаю тобі цим писанням, до того ж, для тебе написаним. І ось тобі, брате, скажу, задля чого моя пильність і віра до святого Антонія і Феодосія.
Оповідь Симона, єпископа Володимирського і Суздальського, про святих чорноризців Печерських: чому належить мати щирість та любов до преподобних Антонія і Феодосія, отців Печерських.
Слово 15
Почув річ предивну від блаженних тих старців, які, кажуть, чули від свідків тих того чуда, яке сталося за ігуменства Пименового в Печерському святому монастирі. Був муж один досконалий у всякому добродійстві, на ім'я Онисифор, пресвітер саном. І прозорливості дару сподобився від Бога, аби бачити у кожній людині гріх. Багато діянь його оповідають, але тут одне оповім.
Був у того блаженного Онисифора син духовний, чорноризець один, друг по любові [Христовій], який не істинно наслідував життя того святого: постником облудно вважався і за любителя чистоти себе видавав, таємно ж їв і пив, і нечисто жив. [І] так провадив літа свої. Це ж втаїлося від духовного того мужа, і ніхто з братії того не взнав. Одного ж дня, здоровим бувши, раптово помер. І не міг жоден до тіла його наблизитися через сморід, який ішов від нього. Охопив же всіх страх, і ледве його винесли [Із келії], і не могли відспівати через сморід. Поклали його окремо і, ставши віддалік, спів звичайний здійснили. Деякі ж, затиснувши ніздрі свої [та] внісши його до печери, поклали [там]. І настільки засмердівся, що і безсловесні тікали від тої печери.
Часто ж і крик чувся [звідти] гіркий, ніби хтось мучив того.
І явився святий Антоній пресвітеру Онисифору, грізно кажучи: "Чому таке сотворив єси? Такого поганого і нечистото, і беззаконного, і многогрішного тут поклав, якого ще ніколи не клали, аж осквернив святе місце сіє." Збудившись від видіння [Онисифор] укляк на колінах, молячись Богу, [і] кажучи: "Господи, для чого приховав од мене справи людини цієї?" І прийшов янгол, мовлячи йому: "На показ усім, хто грішить і не касться було це, аби, побачивши, покаялися". І, це сказавши, невидимим став. Тоді пресвітер, пішовши, звістив про все ігумена Пимена.
І знову наступної ночі теж побачив: "Викинь його, - каже [Антоній], - швидко геть на поживу псам, не достойний бо перебувати тут". Пресвітер же знову до молитви повернувся, і був до нього голос: "Якщо хочеш - допоможи йому!"
Порадившись із ігуменом, [вирішила братія], аби неволею привели когось, винесли того геть і кинули у воду. Волею бо ніхто не міг [і] наблизитися до гори, де була печера.
Знову ж явився їм святий Антоній, кажучи: "Змилуємося над душею брата нього, оскільки не можу порушити обітниці своєї, якою вам обіцяв, що всякий, покладений тут, помилуваний буде, якщо і грішним є. Отці [ж], котрі є зі мною в печері, не гірші од [тих], котрі до Закону і по Законі вгодили Богу. Молився бо я Господу Богу моєму і Пречистій Його Матері, аби жоден із цього монастиря засуджений не був до мук. Господь же каже мені, як чув я голос Його: "Я є [Той], Хто говорив Аврааму: задля двадцяти праведників не погублю града цього, - то наскільки [швидше] ж задля тебе і тих, які є з тобою, помилую і спасу грішника: якщо тут помре - у спокої буде". Це почувши від святого, Онисифор все бачене й чуте звістив ігумену і всій братії, з-поміж якої я знайшов одного, який оповів мені цю річ про тих перших чорноризців. Пимен же ігумен, дуже спантеличеним бувши з приводу страшної цієї справи, зі сльозами молив Бога про спасіння душі братової. І було йому явлення певне від Бога, і так [було] сказано: "Оскільки тут чимало грішних покладено було, [і] всі прощені були задля святих печерників, котрі вгодили Мені, то й цього окаянного душу помилував [Я] задля Антонія та Феодосія, рабів Моїх, і задля молитв святих чорноризців, які [є] з ними. І це знаменням буде: сморід бо зміниться на пахощі".
І, це все почувши, виповнився ігумен радістю, скликав усю братію, оповів їм видіння й пішов із ними до печери побачити того [брата]. І почули всі пахощі від тіла його, поганого ж смороду та криків не було чути. Всі, насолодившись пахощами, прославили Бога і святих угідників його Антонія та Феодосія за спасіння братове.
І тому я, грішний єпископ Симон, тужу і печалюсь, і плачу, аби також покладеним бути в божественній тій землі і малу радість прийняти мені, [не дивлячись] на численні мої гріхи, задля молитв святих отців.
Про Ісуса Христа, Господа нашого, Йому ж слава нині [і повсякчас, і у віки вічні. Амінь].
Про блаженого Євстратія Постника.
Слово 16
Один чоловік прийшов із Києва в печеру, бажаючи бути чорноризцем. Роздав же все майно своє убогим, трохи лишивши ближнім своїм, аби по ньому роздавали. Був же цей чорноризець, Євстратій - постник і послушливий до всіх. Той же блаженний з іншими християнами полонений був і проданий якомусь жидовину з іншими багатьма. Учив і молив полонених [і], навчаючи, говорив [їм]: "Брати! Оскільки вас хрещено і в Бога віруєте - не будемо відступниками своєї обітниці, [даної] в святому Хрещенні. Христос бо нас викупив од прокляття і родив водою, і Духом, синами і спадкоємцями нас зробив. Якщо [нині] помремо - задля Господа, якщо житимемо - світу служитимемо [малочасному]; якщо за Христа помремо - смертю життя купимо, і Той життя вічне дасть нам". Був бо цей Євстратій полонений безбожними Агарянами і проданий жидовину. Невдовзі померли [всі полонені] від голоду і станули від спраги: одні - по трьох днях, інші - по чотирьох днях, інші ж - по семи днях, Міцні ж - по 10 днях. Померли всі од голоду та спраги. Було ж їх числом 50: монастирських робітників 30, [і] з Києва - 20.
Як минуло 14 днів - лишився живим [тільки] один мних [Євстратій], бо був постником з молодих літ. Жидовин, побачивши, що цей монах є причиною втрати його золота, яке віддав за полонених, вчинив на ньому пасху свою. Коли настав день Воскресіння Христового, наругу сотворив святому Євстратію: за писаним у Євангелії, що сотворено з Господом нашим Ісусом Христом і [як] познущалися з Нього, так і цього блаженного розіп'яв на хресті. І [той] дякував Богові за це, і живий був [ще] 15 днів. Жиди ж кажуть йому: «Нині наситись законним харчем, і живий будеш. Бо Мойсей, Закон прийнявши від Бога, нам дав. І в книгах сказано було: "Проклятий всякий, хто висить на дереві"». Мних же каже: «Великої благодаті сподобив мене Бог - сьогодні постраждати. І каже мені, немов [тому] розбійнику: "Сьогодні с зі мною в раю", Сам бо знищив прокляття Закону і ввів Благословіння. Про нього ж каже Мойсей: "Побачите життя ваше, яке висить прямо перед очима вашими"; Давид же: "прип'яли руки мої і ноги"; і далі: "розділили ризи мої між собою, і за одяг метали жереб". Про цей день говорить: "Цього дня, якого сотворить Господь, возрадуємось і звеселимось у Ньому"; ти ж і жиди, які з тобою, сьогодні заплачете і заридаєте, коли доведеться давати відповідь перед Богом за кров мою та всіх християн. Бо суботи ваші ненавидить Господь і перетворить свята ваші в жалобу, коли вбитий буде начальник вашого беззаконня». Почувши, як розіп'ятий цей лає його, і взявши спис, жидовин убив його, і так передав [блаженний Євстратій] душу свою Господові. І було видно душу преподобного на колісниці вогненній, і коні вогняні; і голос був, який говорив грецькою: "Се добрий небесного граду громадянин!" І задля цього Протостратором зветься в поминанні нашому.
І тут, негайно ж, того дня був [наказ] від царя на жидів, аби вигнали всіх жидів, майно їхнє забравши, а старійшин їхніх [нехай] переб'ють. Була бо [тоді] така річ. Один із жидів, багатий та хоробрий вельми, хрестився, і задля того прийняв його цар, невдовзі зробивши епархом. Той же, отримавши посаду, таємно відрікся від Христа і Його Віри та дав волю жидам по всіх землях Грецького царства, аби купували християн у рабство собі. Викритий же був нечестивий цей епарх і убитий був, за словами блаженного Євстратія, і у жидів корсунських маєтки відібрали. А того, який зробив [таке] з блаженним, повісили: "повернеться хвороба на голову його, і на голову його неправда спаде".
Тіло ж святого в море вкинуте було, де безліч чудес сотворилось. Шукані були вірними святі його мощі, і не знайдені - не захотів бо святий од людей слави, але від Бога 11. Окаянні ж жиди, побачивши [те] чудо страшне, хрестилися.
Про смиренного і багатотерпеливого Никона чорноризця.
Слово 17
Інший же мних, на ім’я Никон, перебував у полоні закований. І прийшов дехто із Києва викупити його. Цей же не хотів того, [хоча] був з-поміж великих граду. Той же христолюбець, викупивши багатьох полонених, повернувся [додому]. Почувши ж [про те], родичі святого з великими статками пішли викупити його. Мних же каже до них: "Не розтрачуйте дарма майна вашого. Коли б хотів Господь вільним мене мати, не віддав би мене в руки беззаконним цим і найлукавішим на землі. Той каже: "Я віддаю священиків у полон. Чи благе отримавши од Бога, не стерпим зла?" Ці ж, коривши його, пішли, несучи з собою велике багатство [назад]. Половці ж, бачивши, що лишилися без бажаного, почали вельми немилосердно мучити мниха. Протягом 3-ох років повсякдень був принижений і в'язаний, вогнем печений, ножами різаний, заковані мав руки і ноги; на сонці перебуваючи, палений [ним]; від голоду та спраги помирав, іноді бо через день, коли - через два дні, чи протягом 3-ох днів нічого не їв. Зимою ж на снігу і на холоді лишався. І дякував Богові за все те, й молився безперестанку. Це ж усе творили йому окаянні половці, аби дав за себе великий викуп. Він же говорив до них: "Христос вибавить мене без викупу з рук ваших. Уже бо звістку [про те] отримав. Явився бо мені брат мій, якого продали жидам на розп'яття. І ті бо засудяться з тим, хто говорив: "Візьми, візьми, розіпни його, кров його на нас і на чадах наших", Ви ж, окаянні, з Юдою мучені будете ввік, як запроданці нечестиві й беззаконники. Так бо каже мені святий Герасим: "Третього дня маєш у монастирі бути, задля молитов святих Антонія та Феодосія і святих чорноризців, які з ними." Половчин, почувши [те], подумав: тікати хоче, і підрізав йому гомілки, аби не втік. І стерегли його кріпко.
Третього ж дня, [коли] всі сиділи навколо нього у всеозброєнні, о 6ій годині раптом невидимим став, і почули голос, який говорив: "Хваліте Господа з Небес!" І так до церкви Печерської Пресвятої Богородиці перенесений був невидимо в той час, коли почали канон співати. Вся ж братія зійшлася до нього, і запитали його, як сюди прийшов. Він же спершу хотів притаїти преславне те чудо. Побачивши ж на ньому кайдани тяжкі і рани невигоєні, і [що] все тіло зогнило ранами, і самого окованого, і ще кров капала від підрізання гомілок - не повірили [його поясненням]. По тому ж розповів їм правду, і не давав зняти кайдани з рук та ніг. Ігумен же каже: "Брате! Якби хотів Господь в біді тебе мати - не вибавив би тебе звідти. Нині ж покорися волі нашій". Зняли з нього [кайдани] і викували [з них дещо] для вівтаря.
По багатьох днях прийшов той половчин, який тримав [у полоні] блаженного цього, до Києва, задля миру, і зайшов до монастиря Печерського. Побачив же старця, описав ігумену та братії все про нього. І, до того ж, не повернувся назад, а хрестився із родичами своїми і став монахом. І тут життя своє закінчивши у покаянні, слугуючи полоненому своєму, покладений в своєму притворі.
Багато й інших діянь того блаженного Никона оповідають, про які нині не час писати, але ось єдине тобі оповім. Коли бо був у полоні блаженний сей - розхворілись одного разу полоненні від голоду та утисків. Заповів їм блаженний не їсти нічого від поганих, сам же, бувши в кайданах, молитвою всіх зцілив і втекти дав невидимо.
По тому той половчин, бувши при смерті, заповів жінкам своїм і дітям, аби цього мниха розіп'яли над ним. Цей же блаженний помолився і зцілив його: провидів [бо] його майбутнє покаяння, себе ж вибавив од гіркої смерті. Цей ж Никон "Сухим" названий у Поминанні нашому: витік кров ю і зогнив від ран, і висохнув.
До Полікарпа. Як зможу, брате, описати святих мужів, які були в чесному тому і блаженному монастирі Печерському?! Задля їхнього добродійного життя і погани хрестилися та стали монахами. Як задля того блаженного, раніше описаного Христового мученика Герасима, жиди хрестилися, задля цього страстотерпця Никона половці стали чорноризцями. Багато ж і більше од цього чув [ти] від мене, грішного єпископа Симона, найгіршого з єпископів, недостойного підніжжя під ногами тих святих чорноризців, їх же, вважаю, І весь світ не достойний, і нема такого письменника, який описати [належно] може ті чудеса. До тих бо каже Господь: "Так та просвітиться світло ваше перед людьми, аби бачили добрі ваші діла і прославили Отця нашого Небесного". Чому ж занехаяли наші обіцянки і змінили життя, із такої висоти до глибини житейської впавши? Начальників і наставників маємо, рівних безплотним, [бо є] першими молитовниками та просителями до Творця. Подібні бо є янголам і мученицькими пов'язані вінцями.
Про святого священномученика Кукшу та преподобного Пимена Постника.
Слово 18
Як проминути волею цього блаженного і священномученика, того ж монастиря Печерського чорноризця Кукшу, про якого всі знають, як бісів прогнав і в'ятичів хрестив, і дощ із неба викликав, і озеро висушив, і багато [Інших] чудес сотворив. І по багатьох муках йому з учнем його відсічені були голови.
З ними і Пимен, блаженний постник, в один день помер, прорікши своє відходження до Господа за два роки. І іншого багато прорік, недужих зцілив. І посеред церкви велегласно промовив: "Брат наш Кукша перед світанком убитий був". І, те сказавши, преставився в один день з тими святими.
Для Полікарпа додаток: [Надалі] не буду докладно оповідати про святих, Якщо недостатня тобі моя бесіда, яку чув із вуст моїх, то і написане не впевнить тебе. Якщо ж цьому не віруєш, то [навіть] якщо із мертвих хто воскресне - не повіриш.
Про святого Афанасія Затвірника, який помер і знову на другий день ожив, і перебував [серед живих] літ 12.
Слово 19.
Сталося і таке в тому ж святому монастирі. Брат один, котрий жив святим і боговгідним житієм, на ім'я Афанасій, хворівши довго, помер. Два ж брата обтерли тіло його мертве й пішли, обмотавши його, як і належить мертвого. Випадково зайшли [ще] деякі, побачили, що той помер, і пішли. Пробув же мертвий весь день не похований, бо був дуже убогим і не мав нічого від світу цього, а тому зневажений був: багатим бо всякий старається прислужитися і за життя, і по смерті, аби успадкувати щось.
Поночі ж явився хтось ігуменові, говорячи: "Чоловік Божий сей два дні не похований, а ти веселишся". І дізнавшись про це, ігумен ранком з усією братією прийшов до померлого і знайшов його, [коли той] сидів і плакав! Вжахнулися [всі], побачивши його ожилим, і запитали його: "Як ожив і що бачив"? Цей же не відповів нічого, крім: "Спасайтеся!" Вони ж молили його, бажаючи почути [хоч] щось від нього, "аби і ми, - кажуть, - мали від того користь". Він же мовить до них: "Якщо вам скажу - не повірите мені". Братія ж присяглась йому, що "збережемо [в пам'яті] все, сказане нам." Він же каже їм: "Слухайтеся в усьому ігумена і кайтеся повсякчас, і молітеся Господу Ісусу Христу та Пречистій Його Матері, й преподобним Антонію та Феодосію, аби закінчити життя своє тут і сподобитися зі святими отцями похованими бути в печері. Ці три речі - найголовніші з усіх речей, якщо хто [звичайно] зуміє все [це] зробити, як належить - лиш не зазнавайтеся! І більше не питайте мене, але молю вас, пробачте мені". Пішов же до печери і, загородивши за собою двері, пробув [там], не кажучи нікому нічого, дванадцять років. Коли ж мав померти, зібрав усю братію, те ж саме їм говорячи, що і спочатку - про послух і про покаяння, кажучи: "Блажен є той, кого тут покладено буде". І це мовивши, почив з миром у Господі.
Був один брат, який багато років хворів на гомілки, і принесений був до нього. Обійняв же тіло блаженного і зцілився відтоді. І аж до смерті своєї ніколи не хворів на ноги, ні на що інше. Ім'я цього зціленого - Вавіла, і той оповів братії таке: "Лежав я, - каже, - і кричав від болю. І раптом увійшов цей блаженний і говорить мені: "Прийди -зцілю тебе". Я ж хотів того запитати, коли і як сюди прийшов, він же негайно невидимим став".
І відтоді зрозуміли всі, що вгодив Господові [преподобний Афанасій]. Ніколи бо не виходив [із печери] і не бачив сонця 12 років, і плакатися не переставав день і ніч, ївши [тільки] трохи хліба і води мало пивши, й то через день.
І це чув від того Вавіли, зціленого ним.
Якщо кому недостовірним здається цей запис - хай почитає житія святих отців наших Антонія і Феодосія, начальника руських монахів, і завдяки цьому повірить. Якщо й тоді не змінить [думки] - ніхто в тому не винен - належить бо збутися притчі, сказаній Господом: піде сіятель сіяти сім'я своє, і впаде при шляхові, і друге - в тернині", де печалями житейськими подавляється. Про них же пророк каже: "потовщилися серця людей цих, вухами погано чують"; другий же: "Господи, хто вірує слухові нашому?"
До Полікарпа. Ти ж, брате і сину, цих не наслідуй, не задля них бо пишу це, але щоб тебе набути. Раду ж тобі даю: благочестям утвердись у святому тому монастирі Печерському, не бажай влади - ні ігуменства, ні єпископства, і достатньо для твого Спасіння закінчити життя своє в ньому. Знаєш сам, що можу оповісти з усіх книг подібне, однаково мені і тобі корисне. Але хочу про те, що здійснилося в тому божественному і святому монастирі Печерському і від багатьох почуте, дещо з численного оповісти.
Про преподобного Святошу, князя Чернігівського.
Слово 20.
Цей блаженний і благовірний князь Святоша, на ім'я Николай, син Давидів, внук Святославів, подумавши, що облудним е життя це суєтне, і що все тутешнє мимо тече й мимо проходить, майбутня ж Благодать безкінечна [та] вічна є; і Царство Небесне, яке вготував Бог тим, хто Його люблять - безкінечне, - залишив княжіння, честь і славу, і владу, і все те ні за що мавши, прийшов до Печерського монастиря і став монахом року 6614 (1106), 17 лютого.
Про його добродійне життя та послух знають всі тутешні чорноризці. Перебував бо при поварні З літа, працюючи на братію, і своїми руками дерево колов для варіння каші. Багато разів і з берега на своїх плечах носив дрова. І ледве відвернули його брати Ізяслав та Володимир від такого діла. Цей же істинний послушник вимолив, аби ще один рік при поварні попрацювати на братію. І таким [був] цей досвідченим і довершеним у всьому.
І по цьому приставили його до воріт монастирських, і тут пробув 3 роки, не відходячи нікуди, крім церкви. І з тих пір повелено було йому служити при трапезі. І лише ігуменовою волею та всієї братії змушений був келії собі набути, що ним збудована, [й] донині зветься Святошиною, [як] і город, який своїми руками насадив.
Оповідають же про нього і таке: за всі літа чернецтва його ніколи ніхто не бачив без роботи, але завжди мав [святий] рукоділля в руках своїх, і одягом, заробленим цим рукоділлям, вдовольнявся. В устах же постійно мав молитву їсусову непрестанну: "Господи Ісусе Христе, сину Божий, помилуй мене!". Не брав у рот нічого стороннього, але лише монастирською їжею харчувася. Хоча й багато мав, але те все на потребу подорожнім та жебракам подавав, і на влаштування церкви. Є [в монастирі] книги його численні й до сьогодні.
Коли ще був на княжінні блаженний князь Святоша, мав лікаря освіченого вельми, сирійця, на ім'я Петро, який супроводжував його до монастиря. Побачивши ж його повну бідність, [як] у поварні і біля воріт сидів, Петро покинув його [і] оселився в Києві, лікуючи людей. Приходячи ж часто до блаженного, [і] бачачи його в тяжкому злостражданні і безмірному пості, умовляв його, кажучи: "Княже! Треба тобі турбуватися про своє здоров'я, аби не згубив плоть свою безмірною працею і воздержанням. Бо якщо коли занеможеш - не зможеш знести накладеного на себе ярма, якого захотів Бога ради. Не хоче бо Бог через силу поста чи праці, але тільки серця чистого і запечаленого [гріхами]. Не звик ти до того тягаря, який маєш, працюючи, немов невільник. Але благочестиві твої брати - Ізяслав і Володимир - вельми коряться твоєю бідністю, що [ти] від такої слави та честі до останнього убозства дійшов, аби морити тіло своє і захворіти від недоброякісного харчу. Дивуюсь нутрощам твоїм, які колись обтяжені були смачною їжею, нині ж, сирі овочі та сухий хліб отримуючи, терплять. Гляди, бо колись, впавши в недугу і не маючи міці, швидко життя втратиш. Я ж не зможу тобі допомогти, й заповіси плач невтішним братам своїм. Це [ж] бо й бояри, які колись служили тобі, [та] думали при тобі великими стати і славними, нині втратили твою любов: бажань великі будинки збудувавши, сидять у них у великому сумі. Ти ж не маєш де голови прихилити, на смітнику цьому сидячи, і вважають тебе божевільним. Який бо князь так робив: чи блаженний батько твій Давид, чи дід твій Святослав, чи хто з бояр так робив, чи такого шляху бажав, крім Варлаама, який був тут ігуменом? І коли мене не послухаєшся - перед Судом суд приймеш". Це ж і багато [іншого] казав йому, навчений його братами, іноді в поварні з ним сидячи, іноді ж - біля воріт. І відповідав блаженний: "Брате Петре! Багато думав, і вирішив не пощадити плоті своєї, аби на майбутнє не повставати на боротьбу з самим собою, аби, зігнута тяжкою працею, змирилась сила, бо, - каже, - брате Петре, в немощі належить перебувати. Ніщо бо страждання нинішнього часу перед майбутньою славою, якої маємо досягти. Дякую ж Господові, оскільки звільнив мене від мирського рабства і зробив мене слугою рабів своїх, блаженних цих чорноризців. Брати ж мої хай прислухаються до себе, кожен бо в свій час понесе [свій хрест - ?]. І доволі їм моєї влади. Це ж все задля Христа лишив: жінку і дітей, дім і владу, і братів, і друзів, рабів і маєтки. А тому надіюсь успадкувати життя вічне. Збіднів же - задля Бога, аби Його набути. І ти, коли лікуєш, чи не велиш чуратися їжі? Мені ж померти за Христа - набуток, а як на смітнику сидіти - з Йовом це роблю, царствуючи. Якщо жоден князь цього не сотворив до мене - першопроходцем та буду для них: що, коли хтось буде ревним до цього, і піде услід Йому і мені? Надалі ж здумайте самі: ти і ті, хто підучив тебе."
І коли розхворювався цей блаженний, лікар, дізнавшись про те, готував зілля, потрібне для лікування на кожен недуг, коли було чи вогняне палення чи тепло жовчне. Проте до його приходу видужував князь, ніяк не даючи себе лікувати. І так бувало не раз.
Одного разу той Петро розхворівся, [і] послав до нього Святоша, кажучи; "Якщо не питимеш зілля - скоро видужаєш. Коли ж мене не послухаєшся - багато страждатимеш". Той же, вченим себе вважаючи і від хвороби звільнитися бажаючи, мало життя не втратив, настойок випивши. Молитвою ж святого зцілився. Коли ж знову розхворівся, послав святий сказати йому; "За 3 дні видужаєш, якщо не лікуватимешся". Послухався його сирієць, [і] за З дні видужав, за словом блаженного.
Якось покликав його святий, [і] говорить йому: "Пострижися, [бо], - каже, - по трьох місяцях відходжу від світу цього". Це ж казав, назнаменуючи йому смерть. Сиріянин же не зрозумів того, що мало з ним статися, [а тому] упав до ніг його цей Петро, і зі сльозами говорить: "Ой леле, пане мій і добродійнику мій, і дороге моє життя! Хто зглянеться на чужоземство моє і нагодує багатьох нужденних, і хто заступиться за обіжених, хто помилує жебрущих? Чи не казав тобі, о княже, що заповісти маєш плач невтішний братам своїм? Чи не ти мене словом Божим зцілив і силою, якою є твоя молитва? Куди нині відходиш, пастирю добрий? Опиши мені, рабу своєму, хворобу смертну, І якщо я [її] не вилікую, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не мовчки піди від мене, але яви мені, пане, звідки знаєш [про смерть], аби дав життя своє за тебе. Якщо ж звістив тобі Господь про те - моли Його, аби я помер за тебе. Якщо ж лишаєш мене, то де сяду поплакати за своєю втратою - на смітнику цьому, чи у воротах сих, де [нині] перебуваєш? Що можу отримати у спадок із твого майна? Сам ти голий є, і, померши, у цьому залатаному рубищі покладений будеш. Даруй мені твою молитву, як же в давнину Ілія Єлиссові милість, аби збудив глибину сердечну і пішов у місця райські під покровом Дому Божого. Знає і звірина, [де] по заході сонця зібратися, і на ложах своїх лягти, і птиця знаходить собі дім, і горлиця - гніздо собі, де кладе пташенят своїх. Ти ж 6 років у монастирі, а місця свого не набув".Блаженний же каже до нього: "Краще надіятися на Господа, ніж надіятися на людину: знає бо Господь, як прохарчувати всі створіння, може спасати бідних і заступатися [за всіх]. Брати ж мої хай не плачуться за мною, але плачуться за собою й дітьми своїми. Лікування ж за життя не потребував, мертві ж життя [знову] не можуть побачити, ні лікарі не можуть воскрешати". Пішов з ним до печери, викопав місце для поховання свого І каже сирійцеві: "Хто з нас більше уподобав гроб цей?". Сирієць же каже: "[Не] знаю, чого хто хоче, але ти живи ще, а мене тут поклади". Блаженний же каже: "Буде тобі, як ти хочеш". І так, постригшись, [сирієць] 3 місяці провадив день і ніч у плачі непрестанному. Блаженний же, втішаючи його, говорив: "Брате Петре, якщо хочеш, візьму тебе з собою". Той же з плачем каже до нього: "Хочу, аби мене пустив [наперед] і я за тебе помру, ти ж молися за мене". І каже до нього блаженний: "[Що ж], наважся, чадо! Готовий будь: на 3-ій бо день одійдеш [до Бога]!"
І так [сирієць], причастившись Божественних і Животворчих Таїн безсмертних, ліг на ліжку і, приготувавшись до смерті, простягти ноги, [і] передав душу в руки Господні.
Блаженний же князь Святоша по тому прожив 30 літ, не виходячи з монастиря, доки преставився у вічне життя. І в день преставлення його мало не все місто зібралося. І, про це дізнавшись, браг його прислав з проханням до ігумена, говорячи: "Прошу собі на благословіння хреста з його парамана, і підголовник, і кладки його, на яких поклони бив". Ігумен же дав йому, кажучи: "По вірі твоїй [та], буде тобі". Цей же, отримавши [бажане], шанував [його], і дав ігумену 3 гривни золота, аби не дарма взяти знамення братове.
Цей же Ізяслав одного разу розхворівся, і всі вже бачили його при смерті, і не чаяли [його одужання], і сиділи при ньому жона його й діти, і всі бояри. Він же, трохи припіднявшись, попросив води із Печерського колодязя, і далі онімів. Пославши ж, взяли води.Дав же ігумен і власяницю Святошину, брата його, обтерши нею гроб святого Феодосія, аби одягли його в неї. Перш, ніж увійшов той, хто ніс, промовив князь: "Вийдіть швидко перед град назустріч преподобним Феодосію та Николі!" Зайшов посланий з водою та власяницею, і закричав князь: "Никола! Никола Святоша!" І дали йому пити, і одягли його у власяницю, і негайно виздоровів. І всі прославили Бога та угодників його. Ту ж власяницю [князь] одягав на себе, коли хворів, і так уздоровлювався. Сам же до брата їхати хотів, але був утриманий тодішніми єпископами.
Цю власяницю одягав у кожній битві й неураженим лишався. Согрішив же він колись, і не смів взяти її на себе, і так убитий був у бою. І заповів, аби в ній похованим бути.
Багато й інших справ того мужа, блаженного князя Святоші оповідають, про що і донині знають тутешні чорноризці.
До Полікарпа. І знову звертаюся до тебе.Що ти подібного зробив? Чи багатство лишив? Але не мав його. Чи славу? Але не набув її, але з убозства до слави прийшов. Подумай про цього князя: такого, як він ніхто в Русі не сотворив. Волею бо ніхто не пішов у чернецтво. Воістину цей - вищий од усіх князів Руських. Як же порівняти твої докори з його власяницею? Ти бо до наготи покликаний - і ось одягом красивим прикрашаєшся, і задля цього роздягнутий маєш бути від нетлінного одягу, і оскільки не маєш шлюбного одягу, тобто смирення, засудженим будеш. Але, ось що пише блаженний Іоан в Лествиці: "Жидовин жадає харчу, аби святкувати за законом". Ти ж, їм уподобившись, піклуєшся про пиття та наїдки, і цим ославляєш себе. Послухай блаженного Євагрія: "мних, якщо согрішить, свята на землі не матиме". Не розгодовуй тіла свого, аби не вселився в тебе супостат, не почни [підвизу] вище своїх сил: коли не зможеш [так продовжити] - докори на себе приймеш. Будь послідовником святих отців, аби не було забрано у тебе Божественну ту славу. Якщо не досягнеш із довершеними вінчаним бути, постарайся бути похваленим із тими, хто вгодив.Вчора прийшов був у чернецтво і вже обіт даєш, і перш, ніж навчишся [монашеству] - на єпископство хочеш; і видаєш себе за міцного законодавця, і перш, ніж сам смирення [набудеш], усіх змирити хочеш, мудрствуєш звисока, з гордістю повеліваючи, супротивно відповідаючи. Це все звичне в устах твоїх, оскільки думаєш про земне, а не про небесне, про плотське, а не про духовне; про бажання, а не про воздержання; про багатство, а не про бідність. Від світла відійшов, і в пітьму вдав себе єси, життя відринув і муку собі вічну вготував і, взявши зброю на ворога, її в своє серце встромив. Збудись, брате, і подумай уважно про своє життя, не сходячи думкою і розумом зі святого місця того.
Але ось, брате, повім [тобі] подібне, для твоєї пильності, про Єразма чорноризця.
Про Єразма чорноризця, котрий розтратив майно своє на святі ікони й тим Спасіння набув.
Слово 21
Був у тому ж Печерському монастирі чорноризець на ім'я Єразм. Мав багатство велике, і все, що мав, на церковні потреби витратив, і ікони численні обкував, які й донині є у вас над Вівтарем. І цей, збіднівши вельми і зневажений бувши всіма [задля бідності], у відчай себе кинув, [вважаючи], що не мати йому воздаяння за розтрачене багатство, оскільки на церкву, а не на милостиню віддане. Таку [думку] диявол йому вклав у серце. Почав неналежно жити, безчинно, у загальній недбалості дні свої проводячи.
[Одного разу] розхворівся дуже і, врешті, пробув німий та незрячий 8 днів, і лише трохи дихання в грудях маючи. На 8-й же день прийшла до нього вся братія і, бачачи тяжке вмирання, дивуючись, говорила: "Горе, горе душі брата цього, оскільки в ліностІ і у всілякому гріху жив, а нині дещо бачить і кидається, не мігши вийти".
Цей же Єразм встав, ніби ніколи не хворів, і, сидячи, каже їм: "Брати і отці! Послухайте! Воістину так є. Як ви знаєте, грішник я, і не каявся донині. І ось сьогодні явилися мені святі Антоній та Феодосій, говорячи: "Молилися [ми] Богові, і дарував тобі Господь час на покаяння". І ось побачив Святу Богородицю, Котра мала на руках Сина Свого Христа Бога нашого, і всіх святих із Нею. І говорить мені [Богородиця]: "Єразме! Оскільки ти прикрасив церкву Мою й іконами возвеличив, і Я тебе прославлю в Царстві Сина Мого, убогих бо завше маю з собою. Але встань і покайся, і прийми великий янгольський образ, і на 3-ій день візьму тебе, що полюбив красу Дому Мого, чистого, до Себе". І, це сказавши братїї, почав [Єразм] сповідувати гріхи свої, які вчинив, перед усіма, не соромлячись, радіючи в Господі. І пострижений був у схиму, і на 3-ій день до Господа одійшов у доброму сповіданні.
Це чув від тих блаженних старців - свідків святих і самовидців.
До Полікарпа. Та це знаючи, брате, не думай: "Даремно розтратив те, що мав", оскільки все перед Богом пораховано є, аж до мідяка. Жди від Бога милості задля твоєї праці. Двоє дверей зробив у тій святій Великій Церкві Святої Богородиці Печерської, і Та відкриє тобі двері милості Своєї, бо єреї вигукують про таких завше в церкві тій; "Господи, освяти любящаа благолЂпіє Дому Твоєго, и тыя прослави Божественною силою Твоєю". Згадай же і того патрикія, який хрест повелів скувати із чистого золота. Йому ж поревнував юнак і трохи свого золота приклав, [і] спадкоємцем став усього майна його. Ти ж, якщо витратиш те, що маєш, на славу Божію та Пречистої Його Матері - не погубиш воздаяння свого, але кажи з Давидом: "Докладу до всякої похвали Твоєї", аби до тебе говорив Господь: "Тих, хто прославляє Мене - прославлю". Оскільки сам мені казав: "Краще усе, що маю, те все на церковні потреби витрачу, аби не було дарма взяте під час війни, чи злодіями, чи вогнем". Я ж похвалив добре бажання твоє. "Обіцяйте, - сказано, і воздадіть". Краще бо ж не обіцяти, ніж, обіцявши, не віддати. Якщо ж щось таке станеться [з тобою] коли: чи війною, чи злодіями [доведеться] окраденим бути, аж ніяк не лайся, ні смутися, але благохвали Бога за те, з Йовом кажучи: "Господь дав, Господь взяв".
І ось тобі, до того, розповім про Арефу чорноризця.
Про Арефу чорноризця, котрому злодіями вкрадене майно милостинею стало, і задля цього спасся.
Слово 22.
Був у тому Печерському монастирі чорноризець на ім'я Арефа, родом полочанин. Велике багатство мав у келії своїй і ніколи ж не подав убогому ні жодної дати, ні хліба, і таким був скупим та немилосердним, що й сам себе голодом заморив. Одної ж ночі прийшли злодії і покрали все майно його. Цей же Арефа від страшної скорботи за золотом хотів сам себе погубити. І стягнення великі наклав на невинних, і багатьох мучив без правди. Ми ж усі молили його припинити слідство. Він же нікого не слухав. Ста'рці ж блаженні ті, втішаючи його, говорили: "Брате! Переклади на Бога печаль свою, і Той тебе прогодує". Цей же жорстокими словами всім докоряв.
Невдовзі впав у недугу люту, і вже при смерті бувши, навіть тоді не припинив ремствування й лайки. Але Господь, Який хоче всіх спасти, показав йому янгольське пришестя й бісівський полк. І почав звати: "Господи, помилуй! Господи, согрішив! Твоє є, не жалію за тим!" Вилікувавшись від хвороби, розповів нам видіння. «Коли, -каже, - прийшли янголи, увійшли ж і біси, і почали судитися за вкрадене багатство, і говорили: "Якщо не похвалив, а полаяв - наш є, і нам переданий був", Янголи ж говорили до мене: "О, окаянний чоловіче! Якби ти дякував Богові за те, це б тобі було зараховано, як Йову. Якщо бо хто милостиню творить - велике [діло] перед Богом є, але своєю волею здійснене. А [за майно], взяте насиллям, якщо дякувати Богу, більшим є од милостині: хотів бо диявол на огуду навернути людину, таке зробивши. Той же Богові все віддав, і задля цього більше від милостині є - з подякою". Янголи це мовили до мене, і я закричав: "Господи, помилуй! Господи, прости! Господи, согрішив! Господи, Твоє є, не жалію за ним!" І тут негайно біси шезли, а янголи зраділи, і вписали мені в милостиню втрачене срібло».
Ми ж, не почувши, прославили Бога, Який звістив нам це. Розсудили блаженні ті старці, і кажуть: "Воістину достойно і праведно за все дякувати Бога". Ми ж того [Арефу] повсякдень бачили, як славив та хвалив Бога, і дивувалися зміні його поглядів та характеру: що раніше ніхто не міг його відвернути від лайки, нині ж повсякчас
Йововим вигуком кличе: "Господь дав, Господь взяв. Як Господеві завгодно, так і буде. Буде ім'я Господнє благословенно у віки [віків]". Якби не бачив янгольського видіння і не чув тих слів - ніколи б не перестав, ремствувати. І ми повірили правдивості цієї справи.
Та, аби [тобі] цього було мало, то чи не було того старця, [описаного] в патерику, який молиися Богові, аби прийшли на нього розбійники і все його [майно] взяли. Почутий був, і все, що мав, до рук їхніх віддав.
До Полікарпа. Ось уже, брате, різними повчаннями повчав тебе. Таж, проси у Господа Бога, аби тут життя своє скінчив у покаянні і послусі ігуменові своєму Акіндіну. Ці 3 речі більшими од усіх добродійств є, як свідчив Афанасій Затвірник. І ось тобі ще одне дивовижне чудо повім, яке сам бачив. Це бо здійснилося в тому святому монастирі Печерському.
Про двох братів: про Тита попа і Євагрія диякона, які ворогували між собою.
Слово 23.
Було двоє духовних братів: Свагрій - диякон, Тит же - піп. Мали любов велику і нелицемірну між собою, так, аж усі дивувались однодумству їхньому та безмірній любові. Диявол же, котрий ненавидить добро, котрий завше рикає, немов лев, шукаючи кого проковтнути, сотворив між ними ворожнечу. І таку ненависть вклав їм [у серця], що і в обличчя один одного не хотіли бачити. Неодноразово братія молила їх: хай помиряться між собою. Вони ж і чути не хотіли. Коли ж стояв Євагрій у церкві, [і] йшов Тит із кадилом - відходив Євагрій від ладану. Коли ж не відходив, то проминав його Тит, не покадивши. І перебували багато часу в мороці гріховному. Тит бо служив непрощєний, Євагрій же причащався, гніваючись. На це озброїв їх враг.
Одного разу Ідей Тит розхворівся вельми й уже не чаючи видужати, лежачи, почав плакатися за своєю втратою. І послав із молінням до диякона, кажучи: "Прости мене, брате, Бога ради, що гнівався на тебе". Цей же жорстокими словами проклинав його. Старці ж ті, бачачи, що Тит помирає, потягли Євагрія насильно, аби попрощався з братом. Хворий же, побачивши брата, трохи припіднявшись, впав ниць під ноги його, зі сльозами говорячи: "Прости мене, отче, і благослови!" Той же, немилостивий і лютий, відмовився перед всіма нами, сказавши: "Ніколи з ним не помирюся - ні в цьому віці, ні в майбутньому"; вирвався з рук ста'рців тих, і раптом упав. І хотіли ми підняти його, і побачили, що він помер. І не могли йому ні рук простягнути, ні вуста звести, ніби давно вже був мертвим. Хворий же швидко встав, ніби ніколи не хворів. Ми ж вжахнулися раптовій смерті того й швидкому зціленню цього, і багато плакавши, поховали Євагрія, [як був]: відкриті мав вуста й очі, і руки розкинуті. Запитали ж Тита, як це сотворилося. Тит же оповів нам: "Бачив, - каже, - янголів, котрі відступили від мене і плакалися за душею моєю. Біси ж раділи через гнів мій. І тоді почав молити брата, аби простив мене. Коли ж його привели до мене, побачив янгола немилостивого, який тримав полум'яний спис, і коли не простив мене, ударив його, і впав [він] мертвим. Мені ж подав [янгол] руку, і підняв мене".
Ми ж, це почувши, побоялися Бога, Котрий сказав: "прощайте - і проститься вам". Каже бо Господь: "всяк, хто гнівається на брата свого бездумно, повинен бути засудженим". Єфрем же: "Якщо кому доведеться у ворожнечі померти - невмолимий суд отримають". Коли ж цей [навіть - ?] задля Антонія і Феодосія радості не здобуде - погано чоловіку тому, такою вадою переможеному.
До Полікарпа. Від неї ж і ти, брате, стережися, не дай місця [в серці своєму] гнівливому бісу, бо хто йому у владу віддасться, той його рабом стане.
Але, швидко упавши навколішки, поклонися тому, хто ворогує з тобою, аби не бути відданим янголу немилостивому, аби і тебе зберіг Господь від всякого гніву. Той бо каже: "Та не зайде сонце у гніві вашому". Тому слава з Отцем І зі Святим Духом нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь].
Друге послання - до архимандрита Печерського Акіндіна - про святих і блажених чорноризців печерських, братів наших. Написане Полікарпом, чорноризцем того ж Печерського монастиря.
Слово 24.
Бог сприяє і Слово утверджує твоє благодумання, пречесний архимандрите всієї Русі, панотче мій Акіндіне. Подай же мені благоприйняття свого слуху, аби в нього виголосив житія чудесних і блаженних мужів, діяння і знамення, які були в святому цьому монастирі Печерському, [і] про які чув від єпископа Симона Володимирського та Суздальського, брата твого, колишнього чорноризця того ж Печерського монастиря, котрий оповів мені, грішному, про святого й великого Антонія, який був першоначальником руських мнихів, та про святого Феодосія, і про життя святих та преподобних отців, [що були] по них, [і] померли в Домі Пречистої Божої Матері. Та почує твоя благорозумність моє молодорозум'я та недосконалість мислення, Запитав мене колись, велячи мені розповісти про діяння тих чорноризців. [Проте], знаєш мою невченість і не найліпший розум, чому завжди, щось оповідаючи, зі страхом мовлю до тебе-то як можу ясно оповісти сотворені ними знамення та чудеса преславні? І [тому тільки] трохи дечого оповів тобі [тоді] з тих преславних чудес, а більшість забув зі страху, соромлячись твого благочестя [або] недобре розповів. [Отже], вирішив писанням звістити тобі про святу блаженну братію нашу, аби й наступні чорноризці дізналися [про] Благодать Божу, яка була на святому сьому місці, і прославили Отця Небесного, Котрий показав такі світильники в Руській землі, у Печерському святому монастирі.
Про Никиту Затвірника, який потім був єпископом [у] Новгороді.
Слово 25.
Був у дні преподобного ігумена Никона брат один, на ім'я Никита. Цей, бажаючи уславитися серед людей, [і] діло велике не задля Бога замисливши, почав просити ігумена, аби піти в затвор. Ігумен же забороняв йому, говорячи: "О, чадо! Нема тобі користі, [аби] без діла сидіти, оскільки юним є. Краще буде, якщо перебуватимеш серед братії і працюватимеш на неї. [Так] не втратиш відплати своєї. Сам бачив брата нашого, святого Ісакія Печерника, як спокушений [Той] був бісами. [Так і загинув би - ?], коли б не велика Благодать Божа врятувала його задля молитов преподобних отців Антонія та Феодосія, які й донині чудеса численні творять". Никита ж говорить: "Ніколи не спокушуся такими речами. Прошу ж у Господа Бога, аби подав [мені] дар чудотворіння". Відповідаючи, Никон каже: "Вище сили прохання твоє! Стережися, брате, аби, вознісшись, не впав. Велить тобі наше смирення служити святій братії, задля якої увінчаний маєш бути за послух твій". Никита ж не послухався сказаного ігуменом, а як захотів, так і сотворив - замурував за собою двері [печерної келії] і там перебував, не виходячи. Невдовзі ж спокушений був дияволом. Під час молитви чув голос, який молився з ним і пахощі невимовні, і цим спокусився, мовлячи про себе: "Коли б це не був янгол - не молився б зі мною, ні пахощів Святого Духа не було б". І почав старанно молитися Богові, говорячи: "Господи! Явись мені сам чуттєво, аби бачив тебе". Тоді голос був до нього; "Не явлюся тобі, аби, вознісшись, не упав, оскільки юним є". Затвірник же зі сльозами каже: "Ніколи, Господи, не спокушуся! Навчений бо був ігуменом моїм не слухатися спокус диявольських. Все ж повелене тобою - сотворю," І тоді душогуб-змій отримав владу над ним. І каже: "Неможливо людині во плоті бачити мене, та ось посилаю янгола мого, аби перебував із тобою, і ти будеш волю його творити". І негайно став перед ним біс в образі янгола. Мних, упавши [на коліна] поклонився йому, як янголу. І каже йому біс: "Ти не молися, а читай книги, і цим набудеш спілкування з Богом, [і] з них подаси слово корисне тим, хто приходитиме до тебе. Я ж постійно буду молити про твоє спасіння Творця свого". Спокусившись, мних [відтоді] ніколи не молився, але приділяв увагу [лише] читанню й повчанню, біса ж бачив, котрий безперестанку молився за нього, і рядів янголу, що творив молитву за нього. Розмовляв із тими, хто приходив до нього, про корисне для душі, і почав пророкувати, і була про нього слава велика, оскільки всі дивувалися, що збуваються його слова. Посилає ж Никита до князя Ізяслава, говорячи: "Сьогодні убитий був Гліб Святославич у Заволоччі. Швидко шли сина свого Святополка на стіл Новгородський". І як сказав, так і було: невдовзі дізналися про смерть Глібову. Відтоді уславився затвірник, як пророк. Вельми слухалися його князі та бояри. Біс бо майбутнього не знає. Але що сам зробив і навчив поганих людей: чи убити, чи вкрасти, те звіщав [Никиті]. Коли ж приходили до затворника, бажаючи слова підтримки почути від нього, біс же - облудний янгол, – оповідав йому все, що сталося з ними. Той же пророкував - і збувалося. Не міг же ніхто зрівнятися з ним [у знанні] книг Старого Закону, весь бо напам'ять знав: Буття і Вихід, Левіти, Числа, Судії, Царства і всі Пророцтва по порядку. І всі книги жидівські знав добре. Євангелія ж і Апостола, які в Благодаті надані нам, святі книги, на утвердження наше і виправлення, – цих ніколи не хотів бачити, НІ чути, ні читати, ні [про те] нікому не давав розмовляти з собою. І тому зрозуміли всі, що спокушений врагом. І не стерпіли преподобні ті отці: Никон-ігумен, Іоан, який по ньому був ігуменом, Пимен Постник, Ісайя, який був спископом города Ростова, Матфей Прозорливець, Ісакій святий Печерник, Агапіт Лікар, Григорій Чудотворець, Никола, який [по тому?] був єпископом Тмутаракані, Нестор, який написав Літописець, Григорій, творець канонів, Феоктист, який був єпископом Чернігівським, Онисифор прозорливий. Всі ці богоносці прийшли до спокушеного і, помолившись Богові, вигнали біса з нього, і відтоді не бачив його.
Вивели його геть [і з печери] і запитали про Старий Закон, бажаючи щось почути від нього. Цей же клявся, що ніколи не читав книг: раніше знав напам'ять жидівські книги, нині ж жодного слова не пам'ятав і, простіше кажучи, жодного слова не знав. Ці ж преблаженні отці ледве навчили його грамоті. І звідтоді піддав себе воздержанню і послуху, й чистому та смиренному життю, так, що добродійництвом перевищив усіх. Його ж пізніше поставили єпископом до Новгорода - за велике його добродійство, де багато чудес сотворив: одного разу, як посуха була, помолившись Богу, дощ з неба звів; і пожежу в городі загасив. І нині зі святими вшановують його, святого і блаженного Никиту.
Про Лаврентія Затвірника.
Слово 26.
По цьому інший брат, на ім'я Лаврентій, захотів у затвор піти, святі ж отці категорично не дозволяли де зробити. Сей же Лаврентій пішов до святого Димитрія в Ізяславів монастир і затворився. І задля кріпкого житія дарував йому Господь благодать зцілення.
І до нього приведено було якогось біснуватого чоловіка з Києва, [біса з] якого затвірник не міг вигнати, адже був біс лютий вельми, [так], аж дерево, яке тяжко нести десяти мужам, він один, взявши, закинув. Перебував той [чоловік] довгий час незціленим. І повелів затвірник вести його до Печерського монастиря. Тоді біснуватий почав кричати: "До кого посилаєш мене?! Я бо не смію наближатися до печери задля святих, покладених в ній. В монастирі ж тридцяти лише боюся, з іншими ж борюся". Вели його, тягнучи. Оскільки [знали, що] ніколи не був у Печерському монастирі і нікого не знав у ньому, запитали його: "Котрих боїшся?" Біснуватий же назвав усіх по імені: "Ці 30, – каже, – словом єдиним виженуть мене." Було бо тоді усіх чорноризців у печері 100 і 80. І кажуть біснуватому: "Ми хочемо в печері зачинити тебе!" Біснуватий же каже: "Яка користь мені з мертвими боротися? Ці бо нині більшу силу мають за своїх чорноризців молитися до Бога і за тих, хто приходить до них. Але коли хочете борню мою бачити - ведіть мене до монастиря". І почав говорити жидівською [мовою], і потім латинською, також - грецькою і, коротко кажучи, всіма мовами, яких ніколи не чув, [так], аж боялися зміни мов та різних голосів навіть ті, котрі вели його задля зцілення. І перш, ніж зайшов до монастиря, зцілився і добре почав розуміти.
Прийшов ігумен з усією братією, і не знав ігумена зцілений, ані жодного з тих 30, яких назвав тоді, біснуючись. Запитали ж його ті, хто [його] привів: "Хто тебе зцілив?" Цей же, дивлячись на ікону Богородичну чудотворну, каже: "З нею зустріли нас, - [і] по імені [назвав] 30 святих отців, - і так зцілився". Імена ж усіх знав, самих же нікого з тих старців не знав. І так всі разом славу воздали Богові та Пречистій Його Матері й блаженним угодникам Його.
І задля того вписав те, панотче Акіндіне, аби не вкрилися темрявою невідання дивовижні чудеса блаженних тих і преподобних отців наших: знамення й чудотворіння і дії, аби й інші дізналися про святе життя браті; нашої, що було таких мужів одночасно аж до 30, котрі могли словом виганяти бісів. До печери ж, - як казав [той], - не сміли й наблизитися біснуваті, задля покладених у ній святих отців Антонія й Феодосія, й інших святих чорноризців, імена яких вписані в книги житійні. Блаженний, хто з тими сподобиться покладений бути! Блаженний і спасенний, який з тими сподобиться вписаним бути! З ними ж і мене Господь та сподобить милости в День Судний молитвами твоїми. Амінь.
Про святого блаженного Агапіта, безкоштовного лікаря.
Слово 27.
Був дехто з Києва, [який] постригся під іменем Агапіта за блаженного отця нашого Антонія, і який наслідував життя його янгольське, бувши очевидцем зробленого ним. Бо як же той, великий, ховаючи святість свою, хворих зціляв своєю їжею, [а] ті вважали, що [їм] лікарське зілля подавали, і так уздоровлювалися молитвою його; так і цей блаженний Агапіт, ревно наслідуючи святого того старця, допомагав хворим. І коли хто з братії хворів - залишав келію свою - не було бо нічого, що можна було б вкрасти в келії його, – приходив до хворого брата і служив йому - піднімаючи і допомагаючи йому, і на своїх руках носячи, і давав йому свого харчу - варених овочів, – і так уздоровлювався хворий молитвою його. Якщо ж тривала його недуга - так Бог благоволив, аби віру і молитву раба свого помножити - цей же блаженний Агапіт перебував [біля нього] невідступно, молячи за нього Бога безперервно, [аж] доки Господь здоров'я подавав хворому задля його молитв. І через те прозваний був Лікарем, бо дарував йому Господь дар зцілення. І прочули про нього у місті, що [є] якийсь у монастирі лікар, [і] багато хворих приходили до нього і уздоровлювалися.
Був же за часів цього блаженного чоловік один, вірменин за походженням та вірою, умів же лікувати, як ніхто до нього: якщо тільки бачив хворого - дізнавався й говорив йому, що вмре, нарікши йому день і час - ніколи не виходило проти його слів; і цього вже ніяк не лікував. Один із таких хворих - із перших у князя Всеволода - був принесений до Печерського монастиря. Його ж Вірменин у відчай ввів, прорікши йому через вісім днів смерть. Блаженний же Агапіт дав йому овочів, які сам їв, і уздоровив його. І рознеслась слава про нього по всій землі тій. Вірменин же уражений був стрілою заздрості й почав капостити блаженному. І одного засудженого до смерті послав до монастиря, повелівши дати тому отруйного зілля, аби перед тим споживши, упав мертвим. Блаженний же, побачивши цього помираючого, дав йому монастирського харчу і уздоровив його молитвою своєю, і від смерті вибавив засудженого до смерті. І відтоді піднявся проти нього іновірний той Вірменин. І навчив проти святого Агапіта одновірців своїх - дати йому випити смертоносного зілля, бажаючи його цим зіллям уморити. Блаженний же пив без шкоди, ніякого зла не мавши. Уміє бо Господь благочестивих від смерті звільнити: "Якщо, – каже, – отруйне щось, вип'ють - ніщо їм не зашкодить, на недужих руки возложать, і здорові [ті] будуть".
В той же час розхворівся князь Володимир Всеволодович Мономах, і служив йому Вірменин, лікуючи його, і нічого не міг зробити, але [тільки] сильнішою стала недуга. І [той], уже при смерті [бувши], послав прохання до Іоана, ігумена Печерського, аби наказав Агапіту прийти до нього, бо княжив тоді в Чернігові. Ігумен же, покликавши Агапіта, велить йому йти до Чернігова. І відповів блаженний: "Якщо до князя йду, то до всіх маю ходити. Не буде мені [добра] задля слави людської вийти за монастирські ворота і відступитися обіту свого. Адже обіцяв перед Богом: бути мені в монастирі і до останнього подиху. Якщо ж вигониш мене - піду в іншу землю. Потім повернуся, коли все це минеться." Не виходив бо ніколи з монастиря. Посланець князя, побачивши, що не хоче йти, молив мниха, аби хоча б ліків дав. Змушений ігуменом, дав йому овочів зі свого харчу для хворого. І коли князь спожив овочі - зразу видужав. Прийшов же Володимир до Києва і зайшов до Печерського монастиря, бажаючи вшанувати мниха й побачити, хто є той, котрий дарував йому ліки й здоров'я з Богом, бо ніколи його не бачив; думав цього майном обдарувати. Агапіт же, не бажаючи вшанованим бути, заховався. Князь же принесене йому золото віддав ігуменові. Потім же послав Володимир до блаженного Агапіта одного з бояр своїх із великими дарами. Посланий боярин знайшов його в келії і, принісши, поклав перед ним дарунки. І відповів [той]: "О, чадо! Ніколи ні від кого нічого не взяв - то чи нині погублю свою відплату задля золота, якого не вимагаю ні від кого?" І відповів боярин: "Отче! Знає той, хто послав мене, що не вимагаєш цього, але задля мене втіши сина свого [духовного], якого в Бозі уздоровив. Прийми це і віддай жебракам". І відповів старець: "З радістю це прийму задля тебе, оскільки любий ти мені. Кажи ж тому, хто тебе послав: "Все, що мав [ти] - чуже було: ти ж відходив [на той світ, і] не міг нічого взяти з собою. Нині ж роздай все, що маєш, нужденним, оскільки задля того вибавив тебе Господь від смерті. Я бо нічим тобі не допоміг би [без Нього]. І не смій не послухатись мене, аби від того не постраждав". І взяв Агапіт принесене золото, винісши з келії, кинув. Сам же зачинився. І вийшов боярин, [і] побачивши кинутим принесене [золото] та подарунки, і взявши все, віддав ігуменові Іоану, й оповів князеві все про старця. І зрозуміли всі, що рабом божим є.Князь же не посмів не послухатися старця, і все майно своє роздав жебракам, за словом блаженного.
По цьому розхворівся цей чорноризець - Агапіт - і прийшов до нього вищеназваний Вірменин відвідати його, і почав сперечатися з ним про мистецтво лікування, говорячи, яким зіллям лікується яка недуга. І відповів блаженний: "Яким Господь подасть здоров'я". І зрозумів же Вірменин, що геть ненавчений він є [лікуванню]. І говорить до своїх: "Не знає цей нічого". І, взявши його за руку, каже: "На третій день цей помре. Це ж істина є, і непомильне слово моє. Якщо ж не збудеться - і я буду мнихом". Блаженний же з гнівом мовить йому: "Чи такий є спосіб твого лікування: смерть мені провіщаєш, а допомогти не можеш? Якщо є досвідченим, то дай мені життя. Коли ж цим не володієш, то для чого мені дозблюєш, засуджуючи померти в третій день? Мені ж звістив Господь, [що маю] померти на третій місяць. Говорить же йому Вірменин: "Коли це вже зрозумів, то уже ніяк не переживеш третього дня", був бо [святий] розхворівся [так] сильно, [що] не міг навіть рухатися. І тут принесли якогось хворого з Києва. Встав же Агапіт, ніби не хворів, взяв овочі, які сам їв, показав лікареві, кажучи: "Це с ліки! Розумій і бач!" Побачивши, лікар говорить мниху: "Це не наші ліки, але думаю, що це з Олександрії приносять". Посміявся блаженний невігластву його, дав зілля хворому і того уздоровив. Мовить же до лікаря: "Чадо! їж, не гнівайся, оскільки убогі семи, не маємо чим пригостити тебе". Вірменин же каже йому: "Нині, отче, 4 дні постимося ми цього місяця". Запитав же його блаженний: "Хто ти і якої віри є?" Лікар же каже до нього: "Чи ти не чув про мене, що вірменином є?" Блаженний же каже до нього: "То як смів увійти і осквернити келію мою і триматися за грішну мою руку?! Вийди від мене, іновірний і нечестивий!" Вірменин пішов, осоромлений.
Блаженний же Агапіт прожив [ще] З місяці, [і] трохи похворівши, до Господа відійшов. По смерті ж його прийшов Вірменин до монастиря, і говорить ігуменові: «З цього часу і я буду чорноризцем, і облишу вірменську віру, істинно увірую в Господа Ісуса Христа. Явився бо мені блаженний Агапіт, говорячи: "Обіцяв прийняти монашеський образ, і якщо збрешеш - загинеш з життям і душею". А отже - вірую! Але якби цей блаженний хотів довгий час жити тут, Бог не преставив [би] його від світу цього. Якщо ж і прийняв його Господь, то Вічне Життя дарував йому. І думаю, що своєю волею пішов від нас, Небесного Царства бажаючи, [а] міг і ще жити з нами. Я знав: і 3-х днів не пережити йому. І задля того доклав собі 3 місяці, і коли б казав [не] 3 місяці, то і 3 літа прожив би. Але хоча і помер цей, але вселився в Обитель Небесну, і перебуваючи у Вічному Житті, й там живим є». Так цей Вірменин постригся в Печерському монастирі, і тут життя своє закінчив у доброму сповіданні.
Таке і більше того було зроблено тими святими чорноризцями, чиє добродійне житіє згадав. Дивуюся, як замовчані були великі справи святих отців наших Антонія і Феодосія? Та якщо таке світило згасло від нашого недбальства, то як від нього промені возсіяють?! Цих маю на увазі преподобних отців і братію нашу! Але, як каже Господь, "жоден пророк не прийнятий у Батьківщині своїй". Як би описати тобі, чесний архимандрите, панотче Акіндіне, вищеназваних святих і преподобних отців чудотворіння, інших же - справи, других же - кріпке воздержання, [ще] інших - послушливість, інших - прозріння - та всі знамення і чудеса ці посвідчу з вірою, [чувши] від твого чорноризця, а від мого пана, єпископа Симона. Іншим бо здасться неймовірним сказане, задля величини справ, причина ж невіри - мене знають, грішного Полікарпа. Але якщо повелить твоє преподобство написати - їхній розум сприйме і до пам'яті принесе. Якщо ж не потрібно [це їм] буде - наступним по нас задля [їхньої] користі залишимо, як блаженний Нестор в літописці написав про блаженних отців: Даміана, Єримію і Матвія, і Ісакія. В житії ж святого Антонія всі житія їхні вписані є, хоча і коротко сказані. Але сильніше від раніше названих чорноризців ясно кажу, не таємно, як і раніше: "Якщо бо я промовчу, від мене до кінця забуті будуть і не пом'януться [їхні] імена, як і до сьогодні [є]". Це ж говориться в 15 літо твого ігуменства, що не було поминання [їхнього] протягом 100 і 60 років. Нині ж, задля твоєї любові, потаємне почуте було, і пам'ять тих, хто любить Бога, повсякчас вшанована і хвалена. Ті, котрі Йому вгодили, від Нього увінчані. Мені ж такими прикраситися - велич є, і цим надіюсь прикрити погані свої справи: як тільки згадаю почуте - і творю, і думаю, як мені набути [допомоги] чудотворності їхньої. "Як бо, - каже Господь, - радІсть буває на Небі за єдиного грішника, що кається, то наскільки сильніше за стількох праведних, котрі жили життям небесним, янголи веселяться". І тих слави належить їм спадкоємцями бути. Адже тут про плоть не думали, а, немов безплотні, земне все відкинули, і все житейське ні за що маючи, аби [лише] одного Христа набути, Того бо одного возлюбили і [до] любові Його прив'язалися, і Тому волю всю свою віддали, аби від Нього любов прийняти. І Той дарував їм на землі належне праці їхньої віддання - талан чудотворіння. В майбутньому ж невимовною славою прославить. Без Святого бо Духа нічого людині не дасться на землі, якщо не буде дано йому звище. Тому і я, грішний Полікарп, твоїй волі корячись, державний Акіндіне, це тобі написав. Але і ще трохи оповім про блаженного і преподобного отця нашого Григорія Чудотворця.
Про святого Григорія Чудотворця.
Слово 28.
Сей блаженний Григорій прийшов до святого отця нашого Феодосія в Печерський монастир, і ним навчений був життя чернечого, безкорисливості, смирення, послушливості та інших добродійств. Найбільше ж вдався до молитви, і задля цього отримав перемогу над бісами, які, і далеко бувши, кричали: "О, Григорію! Вигониш нас молитвою своєю!" Мав бо блаженний звичай по кожному молитвослов'ї запретительні творити молитви. Не терпів же старий враг того прогнання, [і] не мігши нічим іншим перепону його життю створити, навчив поганих людей, аби обікрали його. Не мав бо [святий] нічого іншого, крім книг. Одної ночі прийшли злодії і стерегли старця, аби, коли вийде на утреню, пішовши, взяти все його [майно]. Зачувши прихід їхній - завше бо кожної ночі не спав, але співав і молився безпрестанно посеред келії своєї - Григорій помолився і за цих, котрі прийшли красти: "Боже, дай же сон рабам Твоїм, оскільки натомилися, даремно врагу догоджаючи". І спали 5 днів і 5 ночей, доки блаженний, покликавши братію, розбудив їх, говорячи; "Доки дарма стерегтимете, обікрасти мене бажаючи? Йдіть уже по домівках". Встали, І не могли йти, бо знемогли від голоду. Блаженний же дав їм їсти і відпустив їх. Дізнавшись про це, міський воєвода повелів мучити злодіїв тих. Зажурився ж цей Григорій, що заради нього [катуванню] піддані, і, пішовши, віддав книги воєводі, злодіїв же викупив. Інші ж книги продав і роздав [гроші] убогим, кажучи так: «Аби ніколи в біду не впали ті, котрі захочуть обікрасти мене. Говорить бо Господь: "Не зберігайте собі скарбів на землі, де злодії підкопують і крадуть; зберігайте собі скарби на Небесах, де ні тля не нищить, ні злодії [не] крадуть. Де бо майно ваше, там і серня ваші"». Злодії ж ті, задля чуда, яке сталось із ними, не повернулись по тому до своїх попередніх справ, але, прийшовши до Печерського монастиря, вдалися до роботи на братію.
Мав же блаженний маленький городик, де овочі сіяв і дерева плодові [виростив]. І на це також прийшли злодії, і коли, взявши зв'язки [овочів], хотіли піти, – не змогли. І стояли два дні непорушні й обтяжені зв'язками, і почали кричати: "Панотче Григорію, пусти нас! Уже покаялись у гріхах своїх, і надалі не робитимемо таких речей!" Почувши те, чорноризці прийшли і, захопивши їх, не могли звести їх із місця того. І запитали у них: "Коли сюди прийшли?" Злодії ж кажуть: "Два дні і дві ночі стоїмо тут". Мнихи ж кажуть:
"Ми постійно ходили [тут], і не бачили вас". Злодії ж говорять: "[Ми] бачили нас тут і молили вас зі сльозами, аби відпустив нас [Григорій]. [І] тільки вже [геть] знемігши, почали кричати. Нині ж попросіть старця, аби відпустив нас". Григорій же, прийшовши, каже їм: "Оскільки в неробстві перебували все життя ваше, крадучи чужу працю, а самі не бажали трудитися, нині стійте тут без діла всі наступні роки, до кінця життя свого". Вони ж зі сльозами запевняли старця, то по цьому ніколи не сотворять такого гріха. Старець же пожалів їх і каже: "То коли хочете працювати і працею своєю інших харчувати, то вже відпущу вас". Злодії ж поклялися: "Ніколи не переступимо наказу твого". Григорій же каже: "Благословен Бог! Відтепер працюватимете на святу братію, І від своєї праці на їхню потребу приноситимете". І так відпустив їх. Злодії ж закінчили життя своє в Печерському монастирі, город доглядаючи; думаю, їхні нащадки і донині тут є.
Одного ж разу знову прийшли троє якихось, бажаючи спокусити цього блаженного, І двоє з них просили святого, брехливо кажучи: "Оцей другом нашим є, і засуджений на смерть. Молимо ж тебе: постарайся вибавити його, дай же йому чим викупитися від смерті". Григорій же заплакав від жалості, провидів бо про того, що приспів кінець життя його. І каже: "Горе чоловікові цьому, оскільки приспів день погибелі його". Вони ж кажуть: "Ти, отче, якщо даси щось, то він не помре". Це ж говорили, бажаючи у нього взяти та поділити. Григорій же відказав: "Навіть якщо дам, сей [однак] помре". І запитав їх: до якої смерті засуджений? Вони ж відповідають: "На дереві повішений має бути". Блаженний же каже їм: "Тяжко засуджено його, завтра бо цей повіситься". І знову пішов до погреба, де молитву творив, аби не чув розум нічого земного, ні очі не бачили нічого суєтного, – і, винісши звідтіля останні книги, дав їм, кажучи: "Якщо не потрібні будуть - повернете мені". Вони ж, взявши книги, почали сміятися, мовлячи: "Продавши це, розділимо між собою". Побачивши ж дерева плодовиті, кажуть між собою: "Прийдемо поночі й заберемо плоди його". Як настала ніч, прийшли ці трос і зачинили монаха в погребі, де [той] молився. Один же, про якого казали, що на дереві повіситься, заліз нагору, почав рвати яблука і взявся за гілку; вона ж відломилась, а ці два, злякавшись, утекли, цей же, падаючи, зачепився одягом за іншу гілляку, і, не маючи допомоги, вдавився коміром.
Григорій зачинений був і не прийшов до братії в церкву. Вийшовши з церкви, всі [пішли до його келії] й побачили мертву людину, що висіла. І вжахнулися. Пошукали ж Григорія! знайшли його в погребі зачиненого, Вийшовши звідтіля, блаженний повелів зняти мертвого і до друзів його говорить: "Збувся ваш задум. Бог бо непомильний! Якби були мене не зачинили, то я, прийшовши, зняв би його з дерева, і [він би] не помер. Оскільки враг навчив вас плекати суєтне брехнею, то втратили своє милосердя [у Господа]". Почувши, як збулися слова його, ті, що його обілили, прийшовши, впали до ніг його, просячи пробачення. Григорій же засудив їх на роботу Печерському монастирю, аби на нього працюючи, свій хліб їли і достатньо їм буде, [аби] інших прохарчували своєю працею. І так закінчили життя своє, із дітьми своїми працюючи в Печерському монастирі на рабів Пресвятої Богородиці та учнів святого отця нашого Феодосія.
Належить же і те оповісти про нього, як випала блаженному мука смертна. Пригода монастирська сталася: падінням тварини осквернена була посудина, і тому преподобний Григорій зійшов до Дніпра по воду. У той же час приспів князь Ростислав Всеволодович, бажаючи йти до Печерського монастиря задля молитви і благословіння, бо збирався [виступити] проти воїнів половецьких з братом своїм Володимиром 4. Побачили ж дружинники його старця цього, почали глумитися над ним, говорячи слова сороміцькі. Мних же, знаючи, що всі [вони] при смерті сущі, почав казати: "О, чада! Коли б треба жалітися і численних молитов прагнути від усіх, тоді ж ви ще більше зло творите, яке Богові невгідне є. Але плачтеся над своєю погибеллю і кайтеся у своїх гріхах, аби, в усякому разі, радість сприйняти в Страшний День, уже бо вас настиг Суд, оскільки всі ви у воді помрете із князем вашим". Князь же, страху Божого не маючи, не взяв до серця слів преподобного, прийнявши за пустослів'я пророцтво про нього, і каже: "Чи мені зичиш смерті від води, тому, хто вміє плавати?" І тоді, розгнівавшись, князь повелів зв'язати йому руки і ноги, й камінь на шию повісити, та вкинути у воду. І так утоплений був. Шукала ж його братія два дні і не знайшла. В третій же день прийшли до келії його, бажаючи взяти спадок його, і ось мертвий знайшовся в келії - зв'язаний, і камінь на шиї його, одяг же його ще був мокрим. Обличчя ж було світле, ніби живе. І не знайшли, хто приніс його. Та й келія замкнена була. Але слава за нього Господу Богу, Котрий творить дивовижні чудеса задля своїх угідників! Братія ж, винісши тіло його, поклала в печері належно, і довгі літа [воно] перебуває ціле й нетлінне.
Ростислав же, не відчуваючи вини в гріху, зі злості не пішов у монастир, і не захотів благословіння, а уникнув його; возлюбив прокляття, і прийшов до них. Володимир же прибув до монастиря задля молитви. І як були вони біля Треполя, і полки зійшлися, побігли князі наші від лиця супротивних. Володимир же переїхав ріку, задля молитов святих та благословіння. Ростислав же утопився з усіма своїми воїнами, за пророцтвом блаженного Григорія. Сказано [бо]: "Яким же судом судите - судитися [і] вам [ним], якою мірою мірите - мірятимуть і вас". Зрозумійте, ті, хто злісно обіжають інших], притчу, сказану Господом у Святому Євангелії [про] суддю немилостивого і вдову обіжену, яка до нього приходила часто і докоряла йому, говорячи: "Захисти мене від ворога мого". Говорю бо вам, що скоро відплатить Господь за рабів своїх. Той бо каже: "Мені помста - і я відомщу". [Ще] говорить Господь: "Не обідьте жодного із цих малих, оскільки янголи їхні повсякчас бачать Лик Отця Мого Небесного". "Оскільки праведний Господь і правду полюбив, праведні побачать Лик Його". Що бо людина посіє - те і пожне. Така гордим відплата, їм же Господь противиться, смиренним же дає Благодать". Слава Йому з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і у віки віків. Амінь.
Про багатотерпеливого Іоана Затвірника.
Слово 29.
Схожість за видом і стражданням мають народжені на землі першим чоловіком, бо, побачивши красоту фрукта, не утримався і Бога не послухався, і страдницьке життя отримав. Бо коли створений був, не мав вади в собі, адже Божим творінням є: Господь бо Бог наш, взявши земний порох, руками пречистими, бездоганними, сотворив людину благою і прикрашеною [добродійствами], але та, як грязюка, земне люблячи, до спокуси потяглася і спокуси її змінили, і охоплений звідтоді рід людський пристрастями, і до інших спокус схилився, і боремося повсякдень із [ними]. З тих один я переможений, рабом їхнім с. Збентежена ними душа моя, і пристрасно до них доторкаюся, і неослабне бажання маю до вчинення гріха, і в тому нема мені подібних на всій землі задля великих гріхів моїх, в яких і донині перебуваю. Але [жив] той один, який [єдиний] із усіх набув Істини, себе відібравши [у спокус] до Божої Волі, і Того Заповідей бездоганно дотримавшись, у чистоті зберіг тіло своє та душу поза всякою скверною плотською та душевною. Маю на увазі Іоана преподобного, котрий затворив себе в одному тісному місці печери і перебував у великому воздержанні літ 30, великим постом печалячи та катуючи тіло своє, і вериги тяжкі на всьому тілі своєму носячи. До нього один із братів часто приходив, мучений діями диявольськими хтивістю плотською. І цей молив блаженного Іоана просити Бога за нього, аби Господь подав йому послаблення пристрасті та пригасив бажання плотське. І це, часто приходячи, говорив. Блаженний Іоан сказав тому: "Брате, будь мужнім і кріпись, іди шляхом Господнім і постарайся триматися путі Його, і Той не залишить тебе в руках диявольських і не віддасть нас у полон зубів їхніх". І відповів брат затвірнику: "Повір мені, отче, якщо не подаси мені послаблення, то не заспокоюсь, із місця на місце переходячи". Блаженний же Іоан каже до нього: «Чому хочеш себе віддати на поживу врагу й уподобляєшся мужу, котрий стоїть біля провалля, та коли ворог його прийде раптово - скине його додолу, і буде падіння його лютим, аж не зможе він встати. Якщо ж тут перебуватимеш, у святому і блаженному монастирі цьому, вподобишся мужу, котрий стоїть далеко від провалля, і ворог, хоча й трудиться, тягнучи тебе в нього, не зможе [того зробити], доки Господь виведе тебе задля терпіння твого із рову пристрастей, і від тягарю брудного, й поставить на кам'яні ноги твої. Але послухай мене, чадо, оповім тобі те, що сталося зі мною за моєї молодості. Багато бо страждав, мучений на блуд і не знаю, чого [тільки не] робив задля свого Спасіння: [навіть] два дні чи три перебував без їжі. І так 3 роки провів, неодноразово ж і весь тиждень нічого не ївши, і без сну перебував щоночі, і спрагою великою морив себе, і вериги тяжкі на собі носив. І пробув у такому тяжкому стражданні до трьох літ, але не отримав спокою. І пішов до печери, де лежить святий отець наш Антоній, і тут молився, і перебував день і ніч біля гробу його, молячись. І почув, як він говорить до мене: "Іоане! Іоане! Належить тобі тут затворитися, і темрявою та мовчанням борня знищиться, і Господь допоможе тобі молитвами преподобних Своїх". Я ж, брате, з того часу тут поселився, в тісне і скорботне це місце, і є мені це [за житло] 30-е літо. [І] лиш недавно спокою набув. Все ж життя своє з пристрастями боровся, з думками тілесними, і жорстко жив, лишень підтримуючи своє життя їжею. І потім, не знаючи, що сотворити, [бо] не міг терпіти борні плотської, задумав голим жити, холодом і залізом вимучений; і вериги тяжкі накласти на тіло своє, які звідтоді й донині на мені. І [ще й] іншу річ корисну сотворив. Викопав бо яму, що до плечей доходила, [і] коли підійшов час Святого Посту, заліз у [ту] яму і своїми руками засипався порохом, аби мати вільними тільки руки та голову, і так, стиснутий тяжко, пробув весь Піст, не мігши ворухнути ні жодним суглобом - але й так бажання плоті та розпалення тіла не припинилися. А до того ж враг-диявол страх на мене наводив, бажаючи мене звідтіля відігнати. І відчув його злодійство: ноги бо мої в ямі із дна розгорілися, аж жили корчилися та кістки тріщали. Уже полум'я діставало до утроби моєї, і члени мої згоріли. Я ж забув лютий той біль і зрадів душею, що вони мною чисті збережеш від такої скверни, і краще захотів згоріти у вогні задля Господа, ніж вийти мені із ями тої. І ось побачив змія страшного і лютого дуже, [який] мене всього зжерти хотів і дихав полум'ям та іскрами, обпалюючи мене. І це протягом багатьох днії творив мені, бажаючи мене прогнати. Як настала ніч Воскресіння Христового, раптом напав на мене лютий той змій, і голову мою і руки мої в рот свій ухопив, І обпалив мене всього, з [також] волосся на голові та на боро ді, як же бачиш мене нині. Я ж уже біля гортані був, і закричав із глибин серця мого. Молитва. "Господи Боже Спасе мій! Чому мене залишив?! Помилуй мене, Владико, оскільки Ти єси один чоловіколюбець. Спаси мене грішного, Єдиний Боже безгрішний! Звільни мене від скверни беззаконня мого, аби не заплутався в мережах ворожих навіки-віків. Звільни мене з вуст врагз цього, який, немов лев, рикаючи, ходить, бажаючи мене проковтнути. Підніми силу Твою і прийди мене порятувати! Сяйни блискавкою Твоєю і прожени [змія], аби зник від Лику Твого".
І як закінчив молитву, негайно сяйнула блискавка і лютий той змій зник від мене, і з того часу не бачив його й донині. І звідтоді світло божественне возсіяло, як сонце, і почув голос, який говорив до мене: "Іоане, Іоане! Допомога тобі була. В усьому ж Іншому подумай сам, аби гірше тобі не було. і [не] постраждав тяжко в майбутньому віці". Я ж, поклонившись, сказав: "Господи, чому залишив мене, тяжко мученого?" І відповів мені, говорячи: "По силі терпіння твого навів [зло] на тебе, аби випалений був, мов золото. Не попускає бо Бог через силу напасті людині, аби не знемогла, але, немов пан, рабам міцним і сильним тяжкі та великі справи доручає; немічним же і слабким - малі й легкі справи задумує. Тож зрозумій: при борні пристрасній, задля якої ти молився, за себе помолися мерцю, котрий є навпроти тебе, аби полегшив борню блудну. Цей бо більше від Йосифа сотворив і може допомагати тим, хто, бідний, мучиться такою пристрастю". Я ж, не знаючи його імені, почав кликати: "Панотче, помилуй мене!" Пізніше ж дізнався, що то був Мойсей, угорець родом.
І зійшло на мене світло невимовне, в якому нині перебуваю, і не потребую свічі ні вночі, ні вдень, а також і всі достойні насичуються таким світлом, приходячи до мене, і бачать явно таку втіху, що наяву ніч освітилася задля надії того світла. Ми ж розум погубили плотолюбством, І пристрасть напускає на нас, роблячи праведне, Христос, [бо без того] ніколи нам плоду [доброго] не сотворити. Але, брате, я тобі це говорю: "Помолися цьому преподобному Мойсеєві, і той допоможе тобі"». І, взявши одну кістку від мощей цього святого, подав йому, кажучи: "Приклади до тіла свого." І тут негайно припинилася жага, і члени його омертвіли, і звідтоді не було йому гиді. Разом же подякували Богу, Котрий прославляє святих Своїх: якщо за життя йому вгодили, цих і по смерті даром зцілення збагатив І вінцями нетлінними прикрасив, і Царствія Свого сподобив. Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом, нині і повсякчас і на [віки-віків. Амінь].
Про преподобного Мойсея Угрина.
Слово 30.
Відомо про цього блаженного Мойсея Угрина, що був [він] улюбленцем святого Бориса. Був бо за походженням угорець, брат Георгія, на якого святий Борис одягнув гривну золоту, і якого убили зі святим Борисом на Альті й голову його відрізали задля [тої] золотої гривни. Цей бо Мойсей, один бувши вибавлений від гіркої смерті й гіркого заколення уникнувши, прийшов до Предслави, сестри Ярославової, і перебував тут. І в ТІ дні не можна було піти нікуди, і молився той, міцний душею, доки прийшов благочестивий князь наш Ярослав, не стерпівши тепла душевного до братів своїх, на беззаконного, і переміг безбожного, гордого і окаянного Святополка. Цей бо втік у Ляхи та прийшов назад із Болеславом, і вигнав Ярослава, а сам сів у Києві. І Болеслав, повертаючись до Ляхів, взяв із собою обох сестер Ярославових, і забрав же й бояр його, [а] з ними ж - і цього блаженного Мойсея повів, закованого по руках і ногах кайданами тяжкими, [і] його добре стерегли, бо був сильний тілом і гарний з обличчя.
Побачила його жона одна з-поміж знатних, красива та юна, що мала вдосталь багатства й велику владу. І та, взявши до серця вроду побаченого [бранця], була вражена в серце жагою, бо захотіла цього преподобного. І почала спокусливими словами умовляти його, мовлячи: "О, чоловіче! Дарма такі муки приймаєш. Маючи розум, ним би можна звільнитися від цих кайданів та страждань". Каже до неї Мойсей: "Бог так зволив". Жона ж до нього: "Якщо мені покоришся, я тебе вибавлю й знатним зроблю в усій Ляській землі, і пануватимеш наді мною й усією землею моєю". Зрозумів же блаженний бажання її гидотне, та й каже до неї: "То який муж, взявши жону й покорившись їй, добре зробив? Адам, коли першоствореній жоні покорився, із раю вигнаний був. Самсон, силою усіх переважаючи, і воїнів перемігши, наостанок жоною був відданий Іноплеменним. І Соломон, премудрості глибину взнавши, жоні підкорившись, ідолам поклонився. Й Ірод, великі перемоги здійснивши, пізніше рабом став [жінки], [та] Іоану Предтечі голову відсік. То як я, вільним бувши, зроблю себе рабом жінки, якої від народження не спізнав?" Вона ж каже: "Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро'тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов'ю, аби сердечне полум'я, яке палить мене, вгасло - не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добром, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш]". Блаженний же Мойсей каже до неї: "Добре знаєш, що не сотворю волі твоєї, ні влади твоєї, ні багатства не хочу, але ліпшою від усього цього є чистота душевна, а ще більше - тілесна. Не тяжко мені було погубити 5 років, які мені Господь дарував терпіти у путах цих. Задля цих моїх невинних мук надіюся бути вибавленим од вічних мук". Тоді жона, бачачи, що втратила таку красу, отримала іншу раду від диявола, подумавши так: "Якщо викуплю його, якось і неволею покориться мені". Посилає ж до хазяїна його, аби взяв у неї скільки хоче, а Мойсея віддав їй. Той же, бачачи добрий час для набуття багатства, взяв у неї аж до 1000, Мойсея ж віддав їй. І великою неволею безсоромно потягли його на недобре діло. Коли ж [та полька] волю набула над ним - повеліла йому бути при собі й звільнила його від кайданів, і в багатоцінні ризи його одягла, і смачною їжею його годувала, і силувала любити її, до своєї хтивості змушуючи. Цей же преподобний, бачивши шаленство жони тої, [ще] більше навернувся до молитви й посту, ївши [пісне] в неспанні, і зволивши краще сухий хліб [вживати] Бога ради й воду з чистотою, ніж багатоцінний харч та вино зі скверною. І не лише зняв із себе нижню сорочку, як Йосиф, але й увесь одяг [ошатний - ?] із себе зняв, і уникнув гріха, і нізащо мав життя світу цього. І таку лють [цим] викликав у жони, що [захотіла] вморити його голодом. Бог же, [Який] не лишає рабів своїх, котрі вірять Йому, одного з рабів жони тої до милосердя навернув, і [той] таємно подавав йому їжу. Інші ж, його умовляючи, говорили: «Брате Мойсею! Що не дає тобі женитися? Ще бо юним є, а вона - вдова; була з мужем один рік. І вродливіша від інших жінок, багатство має незліченне й владу велику в Ляхах. І коли б вона захотіла за якогось князя, то [і той] би нею не погребував. Ти ж полоненим є та невільником жони цієї, а паном її не хочеш бути? Якщо ж говориш: "Не можу переступити Заповіді Христові", то чи не каже Христос у Євангелії: "Задля цього залишить чоловік батька свого і матір та приліпиться до жони своєї, і будуть обоє єдиною плоттю, уже бо не є двома, але плоттю єдиною". Апостол же: "раніше [належить] женитися, ніж народжуватися", вдовицям же велить до другого шлюбу йти. Ти ж, не маючи обіту чернечого, але вільний від того, для чого жорстоким і гірким мукам себе піддаєш, чи чого стережешся? Якщо ж тобі доведеться померти в біді сій, то яку похвалу матимеш? Хто ж від перших [людей] і до сьогодні цурається жінок, крім чернеців? Авраам чи Ісак, чи Іаков? Йосиф же, в малому перемігши, однак жоною переможений був, Ти ж нині, якщо життя [не] втратиш, однак жоні належатимеш. І хто не посміється твоєму безумству? Краще тобі покоритися жоні цій і вільним стати, й паном бути над усім». Він же говорить їм: "Гей, брати і добрі мої друзі, добро мені радите! Розумію, що краще від шептання зміїного, котре в Раю Єва [чула], пропонуєте мені. Радите мені покоритися жоні цій, але ніяк вашої ради не прийму. Якщо мені доведеться і померти в неволі цій та в гірких муках - всіляку надіюсь від Бога милість набути. Хоча всі праведники спаслися з жонами, я ж один грішник є - не можу з жоною спасатися. Але якби Йосиф покорився жоні Петерфіїній, то не царствував би по тому: бачив бо Бог терпіння його й дарував йому царство. Тому в усіх родах хвалений є, як цнотливий, хоча й дітей прижив. Я ж не Єгипетського царства хочу набути й мати владу, чи великим бути в Ляхах, і з честю з'явитися в Руській землі, - але заради Вищого Царства цього не роблю. Якщо ж живим звільнюсь із рук жони цієї, то чернецем буду. Що ж бо в Євангелії Христос каже: "Кожен, хто залишить батька свого, і матір, і жону, і дітей, і дім, той є моїм учнем". Христа ж більше слухати чи вас? Апостол говорить: "Хто оженився - піклується, як вгодити жоні, а хто не женився - піклується, як угодити Богу". Питаю ж вас: кому належить більше рабом бути - Христу чи жоні? Пишеться бо: "Раби, слухайте панів своїх у благому, а не у поганому". Зрозумійте ж ви, які володієте мною, що ніколи не спокусить мене краса жіноча, ні відлучить мене від любові Христової!"
Це почувши, жона, думку лукаву в серці своєму придумавши, садить його на коня, і з багатьма слугами велить водити його по містах та селах, які належать їй, говорячи йому: "Це все - твоє є, якщо забажаєш. Твори, що хочеш, із цим". Говорить же і до людей: "Це - пан ваш, а мій чоловік, тож усі стрічні кланяйтеся йому". Було бо багато служило їй рабів та рабинь. Посміявся блаженний безумству жони й каже їй: "Дарма трудишся - не можеш бо мене спокусити тлінними речами світу цього, ні применшити мого духовного багатства. Зрозумій [це] і не трудися даремно". Жона ж каже йому: "Чи не знаєш, що проданий мені є? І хто звільнить тебе від рук моїх? Живого тебе ніколи не відпущу: по багатьох муках умертвлю тебе". Він же без страху відповідає їй: "Не боюся сказаного мені, але той, хто продав мене тобі, більший гріх має. Я ж від сьогодні, за Божим повелінням, буду мнихом".
В ті дні прийшов один чернець зі Святої Гори, саном ієрей. Бог наставив його, і прийшов до блаженного, і одягнув його в янгольський образ, та чимало повчив його про чистоту, як не показати плечей своїх врагу і від тої гидотної жони вивільнитися. І, це сказавши, пішов від нього. Шукали його [по тому], але не знайшли. Тоді ж жона, відчаявшись у своїй надії, рани тяжкі наклала на Мойсея: роздягши, повеліла бити його палками, аж земля набухла кров'ю. І, б'ючи, говорили йому: "Покорися пані своїй і здійсни волю її. Якщо ж не послухаєшся, то на частини розірвемо тіло твоє: не думай бо, що уникнеш цих мук, але, по багатьох гірких стражданнях, віддаси душу свою. Але помилуй сам себе і відкинь це ганчір'я, і одягнися в безцінні шати, і звільнися від мук, які чекають на тебе, доки не доторкнулися до плоті твоєї". І сказав Мойсей: "Брати! Повелене вам творити - творіте негайно. Мені ж неможливо відректися чернецтва й любові Божої. Ніякі тортури: ні вогонь, ні меч, ні рани не можуть мене відлучити від Бога та цього великого янгольського образу. А ця безсоромна і божевільна жона показала безсоромність, не лише не побоявшись Бога, але й на людський сором не зважила, безсоромно змушуючи [мене] до осквернення й блуду. Ні покорюся їй, окаянній, ні волю її не здійсню".
Велику печаль мала жона, як би себе відомстити за сором. [І ось], посилає до князя Болеслава, таке говорячи: "Сам знаєш, що чоловік мій убитий був на війні, [ходивши] з тобою, ти ж дав мені волю, аби, кого захочу взяла за чоловіка. Я ж полюбила одного гарного юнака з-поміж твоїх полонених і, викупивши, взяла його в дім свій, давши за нього золота багато, і все, що було в домі моєму: золото й срібло, і владу подарувала йому. Він же це все ні за що має. Багаторазово ж і ранами та голодом мучила його. І не достатньо було йому. 5 років закований був у того, хто полонив його, і ось шосте літо перебуває у мене, І чимало катований був мною через непослух, що сам на себе накликав жорстокосердістю своєю. Нині ж пострижений [в чернецтво] якимось чорноризцем.Ти ж, що повелиш із ним сотворити, те сотворю". Той же повелів їй приїхати до себе й Мойсея привезти з собою. Жона ж прийшла до Болеслава і Мойсея привела з собою, Побачивши преподобного, Болеслав чимало напучував його взяти жону. І не вмовив. І каже до нього: "Хто настільки нечутливий, як ти, котрий такі блага та честь втратив, і віддав себе на гіркі ці муки?! Віднині знай: [вибір] життя та смерті належить тобі - або, волю пані своєї здійснивши, отримаєш від нас честь і велику владу, або, не послухавшись, по багатьох тортурах смерть приймеш". Говорить же й до жони: "Ніхто із куплених тобою полонених не вільний, але, як пані раба, роби, що хочеш, аби й інші не насмілилися не слухатися панів своїх. І відповів Мойсей: «Що бо говорить Господь: "Яка ж користь людині, якщо і всього світу набуде, чи що дасть за зраду душі своєї?". Ти ж, що мені обіцяєш славу й честь, яку сам скоро втратиш, і домовина тебе прийме без майна. І ця гидотна жона негідно вбита буде». Так же і було за пророцтвом преподобного. Жона ж, отримавши на нього владу більшу, безсоромно спонукала його на гріх. Одного разу повеліла його насильно покласти на ложї своєму з собою, цілуючи й обнімаючи, але не могла його цісю спокусою навернути на бажане. Каже ж до неї блаженний: "Даремна праця твоя. Не думай бо, що я - божевільний, чи не можу цього діла зробити. Але задля страху Божого тобою гидую, як нечистою". І, це почувши, жона повеліла йому по сто ран завдавати щодня, наостанок же повеліла йому таємні члени відрізати, говорячи: "Не пощажу його добрóт, аби не наситилися інші його красою".Мойсей же лежав, немов мертвий, од втрати крові й ледь дихав.
Болеслав же, посоромившись знатності жони й любові давньої, потакавши їй, почав гоніння велике на чорноризців та вигнав усіх зі своїх земель. Бог же скоро відомстив за рабів своїх. Одної бо ночі Болеслав раптово помер, і були заворушення великі по всій Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів своїх, і боярів своїх, як же в "Літописці" описано. Тоді ж і сію жону убили. Преподобний же Мойсей, зцілившись від ран, прийшов до Святої Богородиці в Печерський святий монастир, несучи на собі мученицькі рани і вінець сповідання, як переможець хоробрий Христів. Господь же дарував йому силу на пристрасті. Один бо брат, борений бувши блудом, прийшов, молячи цього преподобного допомогти йому: "і якщо мені, - мовить, - що накажеш - буду цього обіту дотримуватися до смерті". Блаженний же наставив його: "Та ніколи не промовиш слова жодній жоні за життя свого".Той же обіцяв із любов'ю. Святий же мав патерицю в руці своїй, бо не міг ходити від тих ран. І цим ударив його в лоно, і негайно омертвіли члени його, і звідтоді не було гиді брату, Це [все] про Мойсея вписано є в житії святого отця нашого Антонія, був бо прийшов блаженний за днів святого Антонія і помер у Господі, в доброму сповіданні, пробувши в монастирі літ 10, а в полоні постраждавши - в кайданах 5 літ, 6-е літо - за чистоту, Пом'януте ж і вигнання ченців у Ляхах, задля постриження преподобного, який [бажав] вдатися Богові, Котрого возлюбив. Це ж вписано до житія святого отця нашого Феодосія. Коли вигнаний був святий отець наш Антоній князем Ізяславом через Варлаама та Єфрема, княгиня його, ляшкою бувши, перестерегла його, кажучи: "Ні думай, ні роби цього. Таке бо сталося колись в землі нашій: з певної причини вигнані були чорноризці за межі землі нашої, і багато зла було в Ляхах". Задля цього і Мойсея це сталося, як же вище написав. І, що дізнався, те написав про Мойсея Угрина та Іоана Затворника, що судив їм Господь у славу Свою, прославляючи їх задля їхнього терпіння, і дарами чудотворіння збагатив. І Тому слава нині і [повсякчас, і навіки-віків. Амінь].
Про Прохора чорноризця, которий, з молитвою, із трави, що називається лободою, пік хліб, і з попелу сіль [робив].
Слово 31.
Чоловіколюбець Бог на всі часи і літа провидить [долю] роду людського та користь дарує творінням Своїм згідно зі Своїм бажанням. Чекаючи нашого покаяння, наводить на нас: іноді - голод, Іноді ж війни - за неуправство нинішнього властителя. Цим бо навертає Владика наше людське недбальство на добродійство, [змушує] пам'ятати справи негідні, бо, хто робить погані й негідні справи - задля наших гріхів віддані будуть поганим та немилостивим властителям.Але й ті не уникнуть суду: суд бо без милости [належить] немилостивому.
Було бо [це] в дні княжіння Святополкового в Києві. Багато насильства людям вчинив Святополк - доми бо знатні до ноги без вини викорінивши, майно численне відняв. Задля цього попустив Господь поганим силу мати над ним, і були битви численні з половцями, а до того ж і котора була в ті часи, голод сильний і бідність велика в усій Руській землі.
У ті дні прийшов якийсь чоловік зі Смоленська до ігумена Іоана, бажаючи стати монахом, якого і постриг [ігумен], Прохором його назвавши. Цей же, ставши чорноризцем, віддав себе в послух і воздержання безмірне, так, що й хліб у себе відібрав. Збирав лободу і, своїми руками розтираючи, хліб собі робив. І цим харчувався. І такого [харчу] готував на рік, і наступного літа теж заготовляв, так, що достатньо йому було [і] без хліба протягом усього життя свого. І, бачачи терпіння його та велике воздержання, Господь перетворив йому гіркоту ту в солодощі, і по печалі була йому радість, за сказаним: "Увечері буде плач, а ранком - радість". І задля того прозваний був Лебедником, бо ніколи хліба не попробував, крім проскури, ні овочів ніяких, ні напоїв, але тільки лободу та воду, як про те й вище сказано. Цей же не печалився ніколи, але завжди радісно служив Господові. І не боявся ніколи наближення війни, оскільки було житіє його, як одного із птахів - не набув бо ні маєтків, ні житниць, де зберігав добро своє. Цей [уже] не скаже, як багатий: "Душе, маєш багато доброго, що лежить на багато літ: їж, пий, веселися!". Іншого бо не мав, крім лободи, але й це готував тільки на наступний рік, кажучи до себе: "Чоловіче! Цієї ночі душу твою заберуть від тебе янголи, а заготовлена лобода кому буде?". І цей на ділі виконував Господом речене слово: "Погляньте на птахів небесних, що ні сіють, ні жнуть, ні до житниці збирають, але Отець Ваш Небесний харчує їх". Це ревно роблячи, сей преподобний Прохор легко обходив місця, де росла лобода, та звідтіля на своїх плечах, як на крилах, [її] в монастир приносячи, собі на їжу готував: на незораній землі несіяний харч був для нього. Голод же великий настав і голодна смерть чигала на всіх людей, блаженний же справи своєї дотримувався, збираючи лободу. Його побачив якийсь чоловік, як збирав лободу, [і] почав і той збирати лободу: для себе і своїх домашніх, аби тим прохарчуватися в голодний час. Цей же блаженний більше помножив [збирання] лободи на харч, і більшу працю собі творив у ті дні, збираючи таке зілля, як же і раніше казав, і своїми руками розтираючи, робив хліб та роздавав бідним і тим, що від голоду знемагали. Багато тоді до нього приходили в голодний час - він же всім роздавав, і всім солодким здавався [той хліб], ніби з медом був, і дехто не так хотів хліба, як від рук цього блаженного сотворений із дивовижного зілля скуштувати. Кому бо давав з благословінням, то світлим і чистим здавався, і солодкий був хліб; коли ж хто брав потай, відчував, що хліб, – як полин. Один бо з братів таємно вкрав хліба, [аби] без того повеління з'їсти, І не міг їсти, оскільки став у руках його, як полин, і гірким здавався у надміру. І так ставалося багато разів. Соромився ж, [і] від сорому не міг повідати блаженному про свій гріх. Голодним же буріли, і не мігши терпіти потреби природної, бачачи смерть перед очима своїми, прийшов до Іоана-ігумена, оповідаючи те, що сталося, [і] пробачення просячи за свій гріх. Ігумен же, не повіривши сказаному, повелів іншому братові це сотворити: потай хліба взяти, аби достеменно зрозуміти, чи справді так є. І принесений був хліб, і вийшло так само, як і оповідав брат, який украв. І не міг ніхто скуштувати його через гіркоту. Коли ж цей [хліб] ще був у руках його, послав ігумен попросити хліба. "Та з його рук, – каже, – візьміть, а йдучи від нього, і другий хліб украдіть". Ці ж принесли. Вкрадений хліб перед ними змінився і був, немов земля, гіркий, як і перший; а хліб, взятий із рук його, – був світлим і ніби мед. І, як відбулося це чудо, прославився цей муж повсюди, і багатьох прогодував голодних, і багатьом на користь був.
Коли Святополк з Давидом битву почали за Василькову сліпоту, якого осліпив Святополк, послухавши Давида Ігоревича, – з Володарем і самим Васильком, і не пустили купців із Галича, ні лодій із Перемишля - не було солі по всій Руській землі. Такі неуправства були, до того ж і грабунок беззаконний, як і пророк каже: "З'їдають людей своїх замість хліба, Господа не закликаючи". І можна було бачити тодішніх людей у великій печалі, і знемогли [вони] від голоду та війни - і не мали ні пшениці, ні навіть солі, аби чимось нестачу перебути. Блаженний же Прохір тоді, маючи [вже] келію свою, і зібравши безліч попелу з усіх келій, [так], що не знав про те ніхто, роздавав це тим, хто приходив, і всім була чиста сіль, молитвами його. І скільки роздавав, стільки помножувалося. І нічого не брав [за те], але дарма всім подавав - скільки хто хотів. І не лише монастиреві доволі було, але й миряни до нього приходили, досхочу беручи потрібне сім'ям своїм. І видимо занепадало Торжище, монастир же був повний тими, хто приходив по сіль, І цьому позаздрили продавці солі, [оскільки] не вдалося отримати бажаного. Думали собі в ті дні багатства великого набути на солі. На їхній [превеликий] жаль, що дорого продавалося - по дві голови за куну, нині ж - по 10 [збували], і ніхто не брав. І усі продавці солі, зібравшись, прийшли до Святополка і натравили на мниха, кажучи: "Прохір, чернець Печерський, забрав у нас багатство велике - дає сіль безборонно всім, хто до нього приходить, ми ж збідніли". Князь же, бажаючи їм догодити, інше про себе намислив: аби існуючий заколот серед них пригасити, собі ж багатства набути. Цей задум маючи в голові своїй, обговорив зі своїми радниками велику ціну солі, яку, взявши у мниха, сам продавати буде. Тоді заколотникам тим обіцяв, говорячи: "Задля вас пограблю чернеця", а сам маючи на думці набуття багатства. Цим же бажаючи трохи вгодити їм, [натомість] же велику перепону їм творячи. Заздрість бо не дає [себе] пересилити, аби корисне [будь-кому] сотворити. Посилає ж князь, аби взяли сіль усю у мниха. Привезена ж була сіль. І прийшов князь із тими заколотниками, які намовили [його] на блаженного, бажаючи бачити її. І всі побачили очима своїми попіл! Довго ж дивувалися: "Що, кажуть, – це буде?" І не знали, що думати. Бажаючи ж достеменно побачити, що буде [з] цією справою, [князь], проте ж, повелів його зберегти до 3-х днів, аби зрозуміти істину. Одному ж повеліли скуштувати, і виявився попіл на вустах його.
Приходило ж, зазвичай, безліч народу [до Печерського монастиря], бажаючи взяти солі у блаженного, і, побачивши пограбування старця, поверталося з порожніми руками, проклинаючи того, хто сотворив це. Блаженний же каже їм: "Коли викинута буде, тоді, пішовши, розбирайте її". Князь же, тримавши її до 3-х днів, повелів поночі висипати її. Як висипаний був попіл, і негайно перетворився на сіль. І її побачивши, міські жителі, прийшовши, розібрали сіль. І як це дивовижне чудо сталося - вжахнувся винуватець насильства: не міг приховати [тієї] речі, оскільки усі міські жителі його свідками були. І почав досліджувати, що сталося. Тоді оповіли князеві іншу річ, яку сотворив блаженний, годуючи лободою безліч народу, і в устах їхніх хліб солодким бував; деякі ж взяли одну хлібину без його благословіння, і виявився [той], мов земля, і гіркий, ніби полин в устах їхніх. Це почувши, князь засоромився скоєного, і пішов у монастир до ігумена Іоана та покаявся йому. Був бо спершу ворогував із ним, оскільки [ігумен] викривав його зажерливість до багатства й насильства. Схопивши його, Святополк до Турова ув'язнив, і якби Володимир Мономах за нього не заступився, – [там би й лишався]. Злякавшись же втручання того, Святополк швидко повернув із честю ігумена до Печерського монастиря.
Задля цього чуда вельми полюбив [князь] монастир Святої Богородиці [Печерський] та святих отців Антонія і Феодосія. Чорноризця ж Прохора звідтоді вельми шанував і блажив, знаючи, що той воістину рабом Божим е. Перед Богом присягся з того часу не сотворити насильства нікому. Ще ж, і це слово потвердив до того [Прохора] князь: "Якщо я, за промислом Божим, раніше від тебе відійду зі світу цього, – ти своїми руками в домовину поклади мене, аби цим явилася на мені незлобивість твоя. Якщо ж ти раніше від мене преставишся й підеш до Непідкупного Судді, то я на плечах своїх до печери внесу тебе, щоби задля того Господь подав мені прощення за численні сотворені мною перед тобою гріхи", І, це сказавши, пішов од нього.
Блаженний же Прохір багато літ прожив у доброму сповіданні, богоугодному, чистому й бездоганному житії. По цьому розхворівся святий, князь же на війні був. Тоді святий послання посилає до нього, говорячи: "Наближається час відходу мого з тіла; коли хочеш - прийди; прощення отримаєш і здійсниш обіцянку свою, аби отримати воздаяння від Бога. І своїми руками покладеш мене в домовину. Нині бо чекаю твого приходу, якщо ж пробавишся, і я відійду - не так вийде тобі на війні, як коли прийдеш ти до мене", І, це почувши, Святополк негайно розпустив воїнів і невдовзі прийшов до блаженного. Преподобний же, чимало повчивши князя про милостиню та про майбутній Суд, і про вічне життя, і про безкінечні муки; давши йому благословіння й прощення [гріхів], і, цілувавши весь почт княжий, підніс руки догори і віддав душу [свою Богу]. Князь же взяв [тіло] святого старця і поніс його до печери, і своїми руками в домовину поклав.
І по похованні блаженного пішов на війну, і велику перемогу отримав над безбожними агарянами, і полонив усю землю їхню, і привів їх до своєї землі. Це бо була проречена преподобним, Богом дарована перемога в Руській землі. І звідтоді Святополк, коли ходив на рать чи на лови, приходив до монастиря з подякою поклонитися Святій Богородиці і гробу Феодосієву, і заходив у печеру до святого Антонія і блаженного Прохора, і, всім преподобним отцям поклонившись, ішов своєю дорогою. І добре жило Богом опікуване князівство його. Сам свідком бувши, ясно сповідував чудеса та знамення преславного Прохора й інших преподобних, і з ними та отримають всі милість во Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Про преподобного Марка Печерника, повелінь якого мертві слухалися.
Слово 32.
Наслідуемо ми, грішні, писання про давніх святих: що їх [давні автори] виклали, з великим трудом розшукавши в пустинях, горах та проваллях земних. Одних бо самі бачили, [про] інших же чули. Життя та чудеса, і справи богоугодні преподобних мужів описали, і інше, що чули раніше про попередніх [святих] - житія ж, і чудеса, і діяння, що є патериком, який же уклавши, оповіли про них ті духовні слова, що ними ми нині, читаючи, насолоджуємося. Я ж, недостойний, ні розуму істинного не досяг, і нічого ж такого не бачив, але згідно з почутим - розказаним мені преподобним єпископом Симоном - це написав до твого отецтва. І ніколи не обходив святих місць, ні Єрусалима [не] бачив, ні Синайських гір, аби з того що додати до оповіді, як тим зазвичай прикрашаються хитрословесники. Мені ж не можна тими [далекими землями] похвалитися, а тільки тим святим монастирем Печерським, і його святими чорноризцями, тих житієм і чудесами, які, поминаючи, радію, жадаю бо і я, грішний, тих святих отців молитви.
Звідсіля бо початок покладу оповіді про преподобного Марка Печерника.
Жив бо цей святий Марко у печері, і при ньому перенесений був святий отець наш Феодосій з печери до Святої й Великої Церкви [Печерської]. Цей же преподобний Марко чимало ходів у печері своїми руками викопав, на своїх плечах землю виносячи, і дні та ночі трудився на справу Божу. Викопав же і багато місць для поховання братії, і нічого за це не брав, але коли хто сам що давав йому - жебрущим роздавав.
Одного разу копав, за [своїм] звичаєм, і, втомившись, знеміг - залишив місце вузьким та нерозширеним. Прилучилося ж того дня одному братові хворому до Бога одійти, і не було іншого місця [для поховання], крім того, вузького. Принесений же був мертвий до печери і ледве його поклали через тісноту. Лаяла братія Марка, оскільки не могли мертвого приготувати, ні масла на нього возлити, бо місце було вузьке. Печерник же, смиренно всім кланяючись, говорив: "Вибачте мене, отці, через неміч не закінчив". Вони ж ще більше докоряли, дозолюючи йому. [Тоді] Марко каже мертвому: "Оскільки вузьке с місце се, сам, брате, окропися та, взявши масло, вилий на себе". Мертвий простяг руку, трохи зігнувся, взявши масло, полив себе хрестоподібно: на груди й на обличчя; посудину ж віддав. Сам же перед усіма приготувався [і], лігши, [знову] помер. І коли це чудо сталося - пройняв від того всіх страх і трепет!
По тому інший брат, багато хворівши, помер. Котрийсь із друзів, його губкою обтерши, пішов до печери, бажаючи бачити місце, де має поховати тіло друга, і запитав [про те] блаженного цього. Відповів йому преподобний Марко: «Брате, іди, скажи братові: "Почекай до ранку, доки викопаю тобі місце, і тоді одійдеш у спокій іншого життя"». Брат же, котрий прийшов, каже йому: "Отче Марку, я і губкою обтер тіло його мертве, кому мені велиш говорити?!" Марко ж знову каже: "Це місце, як бачиш, не закінчене. Велю тобі, аби пішов і сказав померлому: "Брате! Говорить тобі грішний Марко: перебудь цей день [на світі сьому], доки приготую тобі місце на покладення і пришлю по тебе". Брат же, котрий приходив, послухав преподобного, [і] пішов до монастиря, і знайшов усю братію, [яка вже] належний спів над ним відправляла. І, ставши біля мертвого, каже: "Брате! Говорить тобі Марко, що нема готового місця для тебе. Але зачекай ще до ранку". І здивувалися всі словам його. Коли ж сказав те брат перед свідками - негайно відкрив очі мертвий, і душа його повернулась в нього, і пробув день той і всю ніч, відкриті маючи очі, але нічого нікому не говорячи. Назавтра ж брат той, котрий приходив раніше, пішов до печери, бажаючи побачити, чи готове місце. Каже до нього блаженний: «Піди й кажи померлому: "Говорить тобі Марко: лишай життя це тимчасове і переходь до вічного, бо е ось місце, вготоване тобі на прийняття тіла твого. Віддай же Богові дух твій, тіло ж твоє зі святими отцями покладене буде тут, у печері"». Прийшов же брат, все те розповів ожилому, і той негайно закрив очі свої і віддав дух - перед усіма, котрі прийшли відвідати його. І з честю був покладений у вищеназваному місці в печері. І цьому чуду всі дивувалися: як [за] словом блаженного ожив мертвий, і потім [за] повелінням [його] преставився.
Також інших двоє братів було в тому ж великому монастирі Печерському, поєднаних з молодості любов'ю сердечною: єдину думку мали й єдину волю до Бога. Ці попросили блаженного Марка, аби їм влаштував місце спільне, аби тут обидва покладені були, коли Господь повелить. Пройшло чимало часу, і Феофіл, старший брат, відлучився [кудись із монастиря] у справах, молодший же розхворівся і пішов до життя [вічного] спокою. І покладений був на вготованому місці. Через декілька днів повернувся Феофіл [і], дізнавшись про брата, жалів за ним вельми і, узявшії з собою кількох [братів], прийшов до печери, бажаючи бачити померлого, де і на якому місці покладений був. Побачивши, що того покладено на вищому місці [вготованому для старшого брата], гнівався і нарікав багато на Марка, говорячи: "Чому поклав його [тут]? Адже я старший од нього є. Ти ж поклав його на моєму місці". Печерник же, муж смиренний, поклонився йому і каже: "Пробач мені, брате, согрішив перед тобою". І, це прорікши, говорить померлому: "Брате, встань, дай місце непомерлому брату, сам же ляж на нижньому місці". І тут негайно, [за] словом преподобного, на очах усіх присутніх устав мертвий і ліг на нижньому місці. І всі бачили чудо страшне й жаху виповнене. Тоді ж брат, котрий нарікав і сварився на блаженного через покладення брата, припав до ніг Маркових, говорячи йому: "Отче Марку! Согрішив [я], посунувши брата з місця! Молю тебе, повели йому, аби знов ліг на своє місце". Блаженний же каже йому: "Господь забрав ворожнечу між нами. Це сотворилося через нарікання твоє, аби не мав увік ворожості до мене. Але й тіло бездушне виявляє любов до тебе, віддаючи тобі й по смерті [честь] старійшинства. Належало б, аби [ти] не вийшов звідсіля, а, своє стрійшинство відстоявши, нині тут покладений був, Але оскільки не готовий [ти] на відхід [зі світу цього], то йди, потурбуйся про свою душу, а через декілька днів сюди принесений будеш. Бо мертвих піднімати - Боже діло є, я ж - чоловік грішний. Цей же, [хоча] й мертвий, боячись твого дозолення, та докорів твоїх мені не стерпівши, залишив тобі півмісця спільного, для обох вас вготованого. Бог бо може підняти його, я ж бо не можу казати померлому: "встань" і по тому "ляж на вишньому місці". Заборони йому ти: кажи, тоді тебе послухає, як же і нині". Це почувши, Феофіл засмутився дуже від страшних слів Маркових, і думав, що тут негайно упаде мертвим, не знаючи, чи й дійде до монастиря.
І, прийшовши до своєї келії, заплакав невтішно. Роздав же все своє [майно], аж до нижньої сорочки, лишень залишив собі одну свиту й мантію. І чекав часу смертного. І ніхто не міг втішити його гіркого плачу, і ніколи ніхто не міг змусити смачного харчу попробувати. Бо [коли] день наставав, говорив собі: "Не знаю, чи доживу до вечора", [коли] ж ніч приходила, плакався, говорячи: "Що робитиму? Не знаю, чи й доживу до ранку? Багато бо з тих, які вставали - вечора не досягли, і [ті], котрі на ложах своїх лягли - не встали з лож своїх: то тим більше [це стосується] мене, який вість про близьку смерть отримав од преподобного!" І молився Богові зі сльозами дарувати йому час на покаяння. І так творив повсякдень, морячи себе голодом, молячись і плачучи. І повсякчас чекав останнього дня і часу смертного, чекав відлучення від тіла. І настільки плоть свою стончив, аж і всі суглоби порахувати можна було. Чимало [братів] хотіло втішити його, але тільки до більших ридань спричинили. І згубив цей від того великого плачу зір.
І так перебував протягом усього життя свого у великому воздержанні, Богові догоджаючи добрим життям. Преподобний же Марко, дізнавшись про час свого відходу до Господа, покликав Феофіла і каже йому: "Брате Феофіле!
Прости мені, оскільки запечалив тебе на багато літ! Ось бо вже відходжу зі світу цього. Молися за мене. Я ж, якщо отримаю сміливість [перед Богом] - не забуду тебе. [І] та сподобить нас Господь невдовзі зустрітися в місці отців Антонія і Феодосія". Феофіл же з плачем відповів тому, говорячи: "Отче Марко! Чому мене лишаєш? Чи візьми мене з собою, чи даруй мені прозріння!" Марко ж йому каже: "Брате, не печалься [тим], оскільки задля Бога осліпнув очима тілесними, але духовними на розуміння Того прозрів єси. І я був, брате, винуватцем твого осліплення: пророкував тобі смерть, бажаючи душі твоїй користь сотворити і зверхні твої думки до смирення привести: серця бо журні та смиренні Бог не зневажить". Феофіл же каже йому: "Бачу, отче, що задля гріхів моїх упав би перед тобою, [і] помер у печері, коли мертвого підняв, але Господь задля святих твоїх молитов дарував мені життя, чекаючи мого покаяння. Нині ж прошу у тебе: або з тобою відійду до Господа, або даруй мені прозріти". Марко ж каже: "Не потрібно тобі бачити малочасний цей світ. Проси у Господа, аби там побачити Славу Його, ні смерті не бажай - прийде бо, якщо й не захочеш. Але ось буде тобі знамення твого відшестя: за три бо дні до свого преставлення прозрієш, [і] так до Господа відійдеш, і там побачиш Світло безкінечне й Славу невимовну". І, це промовивши, блаженний Марко преставився в Господі, і покладений був у печері, де сам собі викопав [місце]. Феофіл же ще більше плакати став і рану в серці мав через відсутність зору, і проливав джерело сліз, яке ще більше помножилося.
Мав же посудину, і коли молився, [й] приходили йому сльози - ставив посудину й над нею плакав. І наповнив її за багато літ сльозами: повсякдень бо чекав проречення преподобного. Коли ж зрозумів свою, в Бозі, смерть - молився Богові старанно, [аби] прийнятим бути задля сліз його перед Ним. І, піднявши руки догори, почав молитися, таке говорячи. Молитва. "Владико Господи, чоловіколюбче Ісусе Христе, мій Царю Пресвятий, [Котрий] не хоче смерті грішникам, але чекає навернення, знає немічність нашу; Утішителю Благий, здоров'я - хворим, грішникам - спасіння, знеможеним - укріплювач, тим, хто падає- підняття! Молю Тебе, Господи, в час цей вияви мені, недостойному, милість Свою! І вилий благоутробності Твоєї невичерпні витоки, аби не спокуситися мені від вишніх князів митарств, і не оволоділи вони мною задля молитв угодників Твоїх, великих отців наших Антонія і Феодосія, і всіх святих, які від віку вгодили Тобі. Амінь." І тут негайно хтось прекрасний став перед ним і каже до нього: "Добре помолився, але чому печалишся марнотою сліз?" І взяв посудину, набагато більшу від тої, виповнену пахощів, немов миро благовонне: «Це, – каже, – твої сльози, які в молитві Богу вилив від [чистого] серця, [але] котрі рукою чи рушником, чи одягом витер, чи на землю впали з очей твоїх. І це все зібрав у цій посудині й зберіг, велінням Творця нашого, і нині посланий є повідати тобі радість, і весело підеш до Нього. Той бо каже: "Блаженні, хто плаче, оскільки" втішаться"». І, це сказавши, невидимий став для нього. Блаженний же Феофіл покликав ігумена й оповів йому появу янгола і сказане [ним], і посудини дві показав йому: одна виповнена сльозами, [вміст] іншої [ж] був кращим від найкращих благовонь, - які й повелів вилити на тіло своє [по смерті]. Сам же на третій день до Господа пішов. І його достойно поклали в печері біля Марка Печерника, помазавши з посудини янголової, аж уся печера виповнилася пахощами; і слізну посудину на нього виливши, аби той, хто сіяв із сльозами, пожав снопи своєї радості. "[Хто] плакався бо, – сказано, - кидаючи насіння своє, ті во Христі втішені будуть". Йому ж слава з Отцем і зі святим Духом нині [і повсякчас, і навіки-віків. Амінь].
Про святих преподобних отців Феодора та Василія.
Слово 33.
Як же, – за сказаним, – нестяжання – мати всього благого, так же й корінь та матір всього поганого - сріблолюбство, Як же каже Лествичник: "Той, хто любить збирати майно, такий задля голки до смерті трудиться, а той, котрий не любить майна, той Господа возлюбить і заповіді Його збереже. Такий збирати майна не буде, але розтратить благоліпно, всім злиденним подаючи, як же Господь каже в Євангелії: "Людина, якщо не відречеться усього сущого, - не може бути Моїм учнем". Послідовником цих слів був Федір: облишив бо [все] мирське та багатство роздав жебракам. І став мнихом, і добре підвизався на добродійство. За повелінням ігуменовим жив у печері, котра називається Варязькою, і в тій багато літ жив у воздержанні.
І йому приніс враг остуження [духа] й печаль немалу через майно, роздане [колись] жебракам. Оглядаючи довгі літа [прожиті в монастирі], й [відчуваючи] знемогу плоті своєї, незадоволений він був монастирським харчем. Спокусу бо ту враг йому приніс, він же не помислив про себе, ні пом'янув сказаного Господом: "Не турбуйтеся про ранок: що їмо, чи що п'ємо, чи у що одягнемося. Погляньте ж краще на птахів небесних, бо ні сіють, ні жнуть, а Отець наш Небесний харчує їх". Не раз бентежив його враг, у відчай бажаючи привести задля бідності [і] колишнього багатства, відданого убогим. І багато днів про те думав, потьмарений врагом задля нестатків, і своїм друзям скорботу свою ясно оповідаючи.
Один же з-поміж найдосконаліших, на ім'я Василій, того ж монастиря мних, каже йому: «Брате Федоре, молю тебе, не погуби воздання свого. Якщо майна хочеш - все, що маю, дам тобі, лишень ти кажи перед Богом: "Все, що роздав - твоя буде милостиня", і ти не печалитимешся, взявши майно своє [назад]. Але гляди, чи потерпить це Господь?» Те почувши, Федір дуже злякався гніву Божого. Чув бо від того [про] покуту, яка здійснилась у Константиновому граді задля покаяння, з приводу золота, що в милостиню роздане [було]: як [винний], упавши посеред церкви, помер, усе втративши-золотом бо життя погубив. Це до серця прийнявши, Федір плакався за своїм гріхом і блажив брата, який звільнив його від такої недуги [духовної]. Про таких бо каже Господь: "Якщо хто виведе з недостойного до достоїнства - немов вуста Мої є". І звідтоді постала велика любов між ними.
Цей же Федір, який належно дотримувався Заповідей Господніх і угодне Йому робив, був великою печаллю для диявола, що не зумів його спокусити багатством. І знову озброюється противний [Богу], й іншу біду на погибель тому виставляє. Василій бо відправлений був ігуменом [з монастиря] на деяку виправу, і враг отримав належний час для своєї зломудрості, перебравши подобу того брата. І входить до печерника, попередні корисні [слова] промовляючи; "Федоре, як ти нині поживаєш? Чи відстала від тебе рать бісівська, чи ще підступи творить любов'ю до майна, наводячи на пам'ять розданий маєток?" Не зрозумів Федір, що то біс є, думаючи, що брат йому це говорить. І відповів йому блаженний: "Твоїми, отче, молитвами, нині добре мені є. Тобою утверджений бувши, не дослухаюсь до бісівських думок. І нині, коли щось велиш - із радістю сотворю І слухатимусь тебе, оскільки велику користь набув [для] душі твоїми настановами". Біс же, облудний брат, набув сміливості - оскільки [Федір] не пом'янув Господа Бога. І каже йому біс: "Іншу пораду даю тобі, якою спокій отримаєш, і невдовзі воздаяння набудеш. [Чув бо від інших, що є у цій печері скарб варязький - незліченна безліч золота й срібла, в землі захована з давніх давен. І ніхто його не здобув і донині. І якщо його попросиш у Бога] - дасть тобі золота і срібла безліч. І не давай же входити до себе нікому, ні сам не виходь із печери своєї". Печерник же обіцяв [так зробити]. Тоді пішов від нього біс. І невидимо думки насилав йому пронозливий про скарб, щоб сподвигнути його на молитву - просити у Бога золота, аби, якщо отримає - як милостиню роздав. І ось побачив [Федір] увві сні біса, світлого і прикрашеного, немов янгола, що показував йому скарб у печері. І бачив це Федір багато разів. Минуло чимало днів, [доки] прийшов на вказане місце і, почавши копати, знайшов скарб - золота й срібла безліч, і посудини безцінні. І в той час знову приходить біс в образі брата і мовить печернику: "Де с скарб, даний тобі? Той бо, що явився тобі, сказав мені: безліч золота й срібла дано тобі по твоїй молитві". Федір же не хотів йому показати скарбу. Біс бо це явно печернику говорив, таємно ж йому думки вкладав, аби, взявши золото, пішов у іншу землю. І говорить: «Брате Федоре, чи не казав тобі: невдовзі воздаяння отримаєш, Той бо відповів: "Якщо хто залишить дім чи маєтки, чи майно для Мене - у стократ отримає, і життя вічне успадкує". І ось у руках твоїх багатство - роби з ним усе, що хочеш». Печерник же каже: "Задля того просив у Бога [це], аби, якщо мені дасть, те все в милостиню роздав. Тому й дарований мені [скарб]". Супостат же говорить йому: "Брате Федоре, гляди, аби знову враг не стужив тебе через роздавання, як було раніше. Але дано це тобі замість розданого тобою убогим. Велю тобі, аби, взявши це, пішов у іншу землю й там набув маєтків, яких бажаєш. Можеш бо й там спастися І звільнитися від бісівських підступів. І по своєму відшесті [від світу цього] маєш дати [те майно] кому захочеш, і задля цього поминання тобі буде". Федір же йому каже: "То чи не погано [вчиню], коли, залишивши світ і все, що в ньому, і пообіцявши Богові тут життя своє закінчити - в печері цій, а нині втікачем стану і мирянином? Якщо ти хочеш, аби в монастирі жив - все, що скажеш, те сотворю". Біс же, а облудний брат, каже: "Приховати не зможеш скарбу - дізнаються якось і забране буде [те все у тебе]. Але, прийми мою пораду, яку тобі даю. Якби це не було бажано Богові, то не дарував би тобі [того], і мені про те [не] звістив". Тоді печерник, повіривши [бісові] як братові, [став] готувати свою втечу з печери, припасши воза та скриню, в яку скарби збере, аби піти куди захоче, за повелінням бісівським, [який хотів] вчинити йому зло своїми підступами, щоби відлучити від Бога і святого місця - від Дому Пречистої [Богородиці] й преподобних отців наших Антонія та Феодосія. Бог же, не бажаючи загибелі жодному з цього святого місця, і того спас молитвами святих своїх.
В той час повернувся Василій, який перше порятував печерника од думок поганих, із доручення ігуменового. Прийшов він до печери, бажаючи бачити брата, який жив у ній, і каже до нього: "Федоре-брате, як у Бозі живеш нині?" Здивувався Федір запитанню, мовленому так, ніби довгий час не бачилися, і говорить йому: "Вчора і повсякдень завше був [ти] зі мною і повчав мене. А оце йду [звідсіля], як ти велиш мені". Василій же мовить: «Кажи мені, Федоре, що маєш на увазі, говорячи: "вчора і повсякдень завше був зі мною і повчав мене"? Чи не бісівська мара то є? І не потаї від мене, Бога ради». Федір же з гнівом каже йому: "Що ти мене спокушаєш, і для чого бентежиш душу мою, одного разу так мені говорячи, іноді ж - інакше. І котрому слову вірити?" І так прогнав [брата] від себе, сказавши йому слова жорстокі. Василій же, все це вислухавши, пішов до монастиря.
Біс же знову в образі Василевому прийшов до нього і каже йому: "Погубив тебе, брате, окаянний розум. Не пам'ятаю зла твого, котре від тебе цієї ночі прийняв. Але ось, піди швидко [звідсіля] цієї ночі, взявши набуте". І, це сказавши, біс відійшов од нього.
Коли ж настав день, знову прийшов Василій до нього, взявши з собою декого з-поміж старців. [І] каже печернику: "Цих привів як свідків, що три місяці минули [відтоді], як із тобою не бачився, і [лишень] третій день перебуваю в монастирі. Ти ж кажеш: "учора і повсякдень". Це є якесь бісівське дійство. Але тому, котрий приходить [в образі моєму], не давай розмовляти з тобою, доки молитву не сотворить, і по тому зрозумієш, що бісом є". Сотворив же молитву запретительну, святих покликавши на допомогу, і пішов до своєї келії, утвердивши печерника. Біс же з того часу не смів явитися печернику, і зрозумів Федір спокусу диявольську, І звідтоді всякого, хто приходив до нього, спочатку помолитися змушував, і лише по цьому розмовляв із ним.
І з того часу укріпився на врагів, І розумів хитрощі їхні, і Господь звільнив його від уявних звірів, і не був рабом їхнім, як це стасться з багатьма, хто перебуває в пустелі чи в печерах, чи в затворах, живучи відлюдно. Великої підтримки потребують, аби не загинути від бісів, як і цього хотіли погубити, але вибавив його Господь. Знайдений же скарб, викопавши яму глибоку і туди поклавши, засипав, так, що з того часу і донині ніхто не знає, де заховане є.
Сам же вдався до тяжкої роботи, аби, без діла бувши, не дати знову місця в собі ліності, і від того [аби не] народилась безстрашність [перед Богом], і знову тої ж сміливості біси [не] набули. Поставив же в печері жорна і звідтоді почав працювати на святу братію: із засіку пшеницю брав і ту своїми руками молов, протягом усієї ночі без сну перебуваючи, трудячися в роботі й молитві. Назавтра ж до засіку борошно віддавав і знову брав жито. І так протягом багатьох років творив, працюючи на святу братію, і полегшення було слугам. І не соромився такої роботи, але молив Бога повсякчас, аби відняв у нього пам'ять сріблолюбства. І Господь звільнив його від такої недуги, аж навіть не думав той про золоте багатство, і срібло мав за багно.
Минуло багато часу, він же в такій роботі та злигоднях завзято трудився. Келар, знаючи, як [Федір] трудиться. одного разу, як привезено було жито із маєтків, послав до нього в печеру 5 возів, аби не барився, приходячи брати зерно. Цей же, зсипавши жито до посудин, почав молоти, співаючи Псалтир напам'ять. Скоро, втомившись, ліг, бажаючи трохи відпочити. І ось раптом загриміло, й почали жорна [самі] молоти. І, зрозумівши, що [то] бісівська дія була, встав блаженний і почав старанно молитися Богові. І каже голосно: "Запрещає тебе Господь, вселукавий дияволе!" Біс же, не перестаючи, молов жорнами. Федір же далі каже: "В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа, що скинув вас із небес і віддав на поталу своїм угодникам, велить тобі мною, грішним, не припиняти роботи, доки не змелеш усе жито, аби й ти попрацював на святу братію". І, це сказавши, став молитися. Біс же не смів не послухатись і змолов жито все до світанку - 5 возів борошна. Федір же звістив келареві, аби прислав по борошно. Здивувався келар дивовижному чуду, що 5 возів протягом одної ночі змолото. І вивіз із печери 5 возів борошна, також і інші 5 возів додалося борошна. І про те дивне чудо, [яке] сталося тоді, й нині оповідають. Збулося бо сказане в Євангелії: "І біси слухаються вас в Ім'я Моє". Сказано бо [там також]: "дав вам владу наступати на змію і на скорпіонів, і на всю силу вражу...". Хотіли бо біси настрашити блаженного, а набули собі рабські кайдани, аж кричали вони до того: "[Ноги нашої] не буде тут!"
Федір же і Василій домовились богоугодно між собою, аби ніколи думок своїх не таїти один від одного, але від них звільнитися і обсудити, за Божою радою. Василій до печери переселився.
[За якийсь час] Федір, задля старості [задумав] із печери піти, бажаючи келію собі поставити на старому дворі. Був бо тоді спалений монастир, і плоти пригнано до берега на будівництво церкви та всіх келій, і повізники найняті були возити [колоди] на гору, Федір же, не бажаючи бути тягарем для інших, сам на собі почав носити дерево. І що виніс Федір для будівницва келії своєї, [те] біси, капостячи, скидали з гори: цим хотіли прогнати блаженного. Федір же каже: "В Ім'я Господа Бога нашого, Котрий повелів вам у свиней увійти, велить вам мною, рабом своїм, щоби все дерево, яке є на березі, на гору винесли, аби не трудилися слуги Божі, і з нього збудували Дім Молитви Святій Владичиці нашій Богородиці та келії собі вготовили. [І] та [аби ви] перестали капості їм чинити і знали, що є Господь на місці цьому!" Тої ночі біси, не перестаючи, носили деревину із Дніпра на гору, доки не лишилося внизу жодної колоди, 3 цього збудували церкву і келії - дахи та підлоги - [все], що потрібно було всьому монастирю. Назавтра ж встали повізники І поїхали на берег, бажаючи возити дерево, і жодної [колоди] не знайшли на березі, бо всі були на горі: [і] те все в одному місці скидано, але все окремо - з чим чому бути разом: дах; і окремо - підлога; і окремо - келійний дуб, який незручно носити через довжину, але все на горі знаходилося. Здивувалися всі, хто бачив і чув, оскільки те, що здійснилося - понад людську силу. Це багатьом іновірним здається неправдою - задля величі чуда. Але свідки цього прославили Бога, що творить предивні чудеса задля Своїх угодників, за сказаним Господом: "Не радійте, що духи вас слухаються, радуйтеся ж більше, що імена ваші написані на Небесах". Все це зробив Господь во славу Свою, задля молитв святих отців наших Антонія і Феодосія.
Біси ж, не [хотіли] терпіти наруги. Адже колись невірні шанували [їх], і поклонялися, і вважали богами, нині ж угодниками Христовими зневажені й принижені й збезчещені, і, як раби куплет, працюють, і дерево носять на гору, і від людей відігнані, боячись заборони преподобних - всі бо спокуси їхні Василієм та Федором викриті. Біс, бачачи себе людьми приниженим, кричав: "О, злі й люті мої вороги, не відступлюся, ні спочину, до смерті вашої боротимусь із вами!" Не знав диявол, що [лиш] більших вінців випросить їм. І навів на них поганих людей - погубити їх. І які напрягли лук свій, річ гірку, і зброя їхня увійшла до сердець їхніх, як [про те] далі скажемо. І наймити ж та повізники підняли крамолу на блаженного [Федора], просячи плати своєї, говорячи так: "Не знаємо, яким чародійством повелів цьому дереву на горі стати". І неправедний суддя взятку взяв від них і повелів їм з преподобного відплату взяти, так сказавши: "Та поможуть тобі біси платити, якщо тобі служать", і не чекаючи за це осуду Божого, оскільки той, хто неправедно судить - сам засудженим буде.
І знову борець [з людиною] - диявол - воздвиг нещастя на преподобних. Знайшов одного з-поміж княжих радників, лютого та жорстокого, лихого норовом і справою, і всією негідністю [своєю]. Приходить до того боярина біс в образі Василевому, оскільки знайомий був йому Василій, [і] говорить боярину таке: "Федір, – каже, – який був у печері до мене, знайшов скарб - золота і срібла безліч, і посуд безцінний. І з усім тим хотів тікати до іншої землі. Я ж утримав його, і він нині юродствує: бісам велить молоти і з берега дерево носити на гору - і виходить по його. І скарб береже до часу, аби, від мене втаївшись, із ним піти, куди захоче. Ви ж нічого [того] не знайдете". І боярин, те почувши від біса, І думаючи, що Василієм є, привів його до князя Мстислава Святополковича. Біс же те розповів князеві, і більше від того, каже: "Швидко його схопіть і скарб відберіть. Коли ж не дасть - то ранами загрожуйте йому і муками. Коли ж і [по тому] не дасть - піддайте його тортурам великим. Коли ж і тоді не дасть - мене покличте, і я викрию його перед усіма вами, і місце покажу, де заховано скарб". І цю подавши їм злу пораду, біс пішов з очей їхніх.
Вранці ж князь, як на лови чи на якогось воїна сильного, сам їхав з багатьма воїнами і, захопивши блаженного Федора, привів його в дім свій. І спершу ласкаво запитав його: "Отче, повідай мені, чи знайшов скарб? Поділю його, – каже – з тобою, і будеш батьком батькові моєму й мені". Був бо Святополк у Турові. Федір же каже: Так, знайшов, і нині є захований у печері". Князь же запитує: "Чи багато, - отче, [там] золота й срібла, і посуду, і ким, як чував, те заховане було?" Федір же каже: "В житії святого Антонія оповідається, [що] варязькою поклажею є, оскільки посуд латинський. І тому Варязькою печера зветься й донині. Золота ж і срібла [там] безліч". Князь же запитує: "Чому не віддаси [його] мені сину своєму? Собі ж візьми, скільки хочеш". Федір же відповідав: "Я з того, що велиш мені взяти, не потребую нічого. Не потрібно мені це, бо я - вільний від цього. Не пам'ятаю [де скарб], а то все вам повідав [би], оскільки ви раби його, я ж - вільний від цього" І тоді князь гнівно наказує слугам: "Цього мниха, що не захотів милості моєї, велю закувати по руках і ногах, і протягом трьох днів не давати [йому] хліба й води".
І знову питає [святого]: "Скажи, [де скарб!". Федір же мовить: "Не відаю, де заховав його". Князь же повелів його мучити так жорстоко, аж і власяниця змокріла від крові. І по цьому повелів його в диму великому повісити, і прив'язати його вверх ногами, і вогонь розвести. Тоді багато хто дивувався терпінню мужа: як у росі, в полум'ї перебував, але навіть власяниці його вогонь не торкнувся. І дехто з присутніх там оповів про Федорові чудеса, І, вжахнувшись, князь запитує ченця; "Чому губиш себе і не віддаси скарбу, який нам належить?" Федір же каже: "Воістину тобі кажу: молитвою брата мого Василія тоді врятований був, коли знайшов [його], і нині відняв Господь пам'ять сріблолюбства у мене, і не пам'ятаю, де заховав його". Князь же швидко послав у печеру по святого Василія. Той же не хотів іти, і примусом привели його з печери. Князь же каже йому: "Все, що повелів мені сотворити цьому злодієві - сотворив. Тебе ж хочу замість батька мати". Василій же запитує: "Що ти повелів сотворити?" Князь же мовить: "Що ти мені повідав про скарб? Цей же не розповів, [де він], і мучив [я] його". І відповів Василій: "Пізнав [я] підступи злого біса, що спокусив тебе, і на мене набрехав та на цього преподобного. Мене бо ніхто не бачив, аби я виходив із печери своєї [протягом] 15 літ". Таж усі присутні кажуть: "При нас казав [те] князеві". Василій же каже: "Всіх вас біс спокусив, і я не бачив ні князя, ні вас". І розгнівався князь, і повелів бити його немилосердно. І, не стерпівши викриттів та буйний бувши від вина, розізлившись, схопив стрілу й поранив Василія. І коли стрелив у нього, Василій же вирвав стрілу з тіла свого й кинув її князеві. І каже: "Цією стрілою сам вражений будеш". Що й сталося, за пророцтвом його.
І повелів князь нарізно ув'язнити їх, аби ранком мучити тяжко. І тої ночі обоє померли в Господі. Дізнавшись про це, братія [Печерська] прийшла, взяла тіла мучеників та поховала їх із честю в печері Варязькій. Де підвизалися, там і покладені були в закривавлених власяницях. І донині тіла [їхні] цілі є: чого не торкнувся вогонь - як зотліти може?!
Невдовзі ж сам Мстислав застрелений був у Володимирі на заборолах, за пророцтвом Василієвим, б'ючись із Давидом Ігоревичем. І тоді, впізнавши стрілу свою, якою застрелив Василія, каже: "Це помираю нині через преподобних Василія і Федора!"
Та збудеться сказане Господом: "кожен, хто піднімає меч - від меча помре", оскільки, беззаконно вбивши, і сам беззаконно вбитий був. Ці ж мученицький вінець отримали во Христі Ісусі Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом нині і повсякчас [і навіки-віків. Амінь].
Про преподобного Спиридона Проскурника та про Алімпія Іконописця.
Слово 34.
Кожна нелицемірна душа, яка не має в собі лукавства, ні підступу в серці – свята є. Хто щирим є до Бога та людей – такий не може согрішити перед Богом, тим більше ж – не захоче. Як посудина Божа й житло Святого Духа. Від того освячується душа й тіло, і розум, за сказаним Господом: "Я ж і Батько [Мій] до нього прийдемо і обитель у ньому сотворимо"; "Вселюсь бо, – каже, – в нього, ходитиму, і буду їм Богом, ті будуть Мої люди". Апостол же: "Брати, ви є з Церкви Бога Живого, і Дух Святий живе у вас". Такі, на землі по-янгольськи поживши, на небесах із іншими [святими] довіку радіють: як же бо в житті невідлучні були від тих, так і по смерті з ними веселяться, як у кінці скажемо про це.
Цей бо преподобний Спиридон був невіглас словом, але не розумом, не з міста бо прийшов у чернецтво, а з якогось села. І сприйняв страх Божий в серце своє, і почав учитися книгам, і вивчив весь Псалтир напам'ять.
За повелінням же ігумена Пимена Постника пік проскури, і з ним брат один, на ім'я Никодим, однаковий з ним розумом і звичаями. Добре послужили в пекарні впродовж довгих літ, чисто і бездоганно роблячи своє діло. Блаженний Спиридон, відтоді, як прийшов до пекарні, не змінив свого подвигу та праці духовної, але свою роботу здійснював із всіляким благоговінням і зі страхом Божим, жертву чисту від своєї праці приносячи Богові. Плід же вуст його – жива і словесна жертва – від нього приносилась за всіх і за все до Всемогутнього Бога: непрестанно бо Псалтир співав І той повсякдень до кінця [доспівував], – чи дрова рубаючи, чи тісто місячи, – а все безперестанку це в устах мав.
І [коли] цей одного разу повсякденну роботу здійснював із звичайним благоговінням, прилучилося цьому блаженному розпалити, як і завжди, піч для випікання проскур, і від полум'я вогняного загорівся дах будинку. Він же, взявши мантію свою, закрив устя печі. Свиті ж своїй зав'язав рукави і, її взявши, побіг до колодязя, і наливши туди води, швидко побіг [назад], кличучи братію, аби погасили піч і будинок. Братія ж, збігшись, побачила дивовижну річ, оскільки не витекла вода зі свити, [і] нею погасив [святий] силу вогненну.
Багато старання потрібно, аби згадати і похвалити і блажити всіх, хто у Господі помер тут, у блаженному цьому монастирі Печерському. Давидовими [словами] говорячи: "Радійте, праведні, в Господі! Праведним належить похвала! Добре співайте Йому з вигуками на десятиструнному псалтирі!". Не від першого бо на десять часу Господу молилися, і Тому вгодне творили, але з юнацьких років Богу себе віддали, і багато літ прожили, і в добрій старості до Господа відійшли, і ні жодного дня і часу правила свого не змінили. Посаджені бо в Домі Божої Матері – розквітнуть у дворах Бога нашого, і ще помножаться у старості маститій, як же і цей блаженний.
Преподобний Алімпій відданий був батьками своїми на навчання Іконописанню – коли бо грецькі іконописці з Цареграду волею Божою і Пречистої Його Матері силоміць приведені були писати церкву Печерську, в дні благовірного князя Всеволода Ярославовича, за преподобного ігумена Никона, як же про них сказано в посланні Симоновому: показав Бог і сотворив чудо страшне в церкві Своїй. Майстри бо мозаїкою Вівтар викладали, і Образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці й Пріснодіви сам зобразився. Всі ж ці всередині Вівтаря були й клали мозаїку, Алімпій же допомагав їм і вчився. І бачили всі дивне та страшне чудо: подивились вони на образ, і ось раптом засвітився образ Владичиці нашої Богородиці й Пріснодіви Марії яскравіше від сонця! І, не мігши дивитися, упали ниць, вжахнувшись. І [по тому] трохи підвели голови, бажаючи побачити чудо. Аж ось із вуст Пречистої Богородиці вилетів голуб білий і полетів угору до образу Спасового і там зник. Ці ж усі дивились, чи вилетів із церкви, і знову голуб вилетів із вуст Спасових і полетів по всій церкві, до кожного святого підлітаючи, одному на руки сідав, іншому – на голову. [Нарешті], злетівши додолу, сів за іконою чудотворною Богородичною намісною. Ті ж, що внизу стояли, хотіли зловити голуба і, приставивши драбину, [піднялися нагору]. І не знайшли ні за іконою, ні за завісою. Оглянувшись навколо, і не бачачи, де заховався голуб, стояли всі, дивлячись на ікону. І ось знову перед ними вилетів голуб із вуст Богородиці й полетів угору – до образу Спасового. І закричали тим, що стояли наверху [на драбині]: "Ловіть!" Вони ж простягли руки, бажаючи його зловити. Голуб же знову влетів до вуст Спасових, звідки був вийшов. І ось знову світло, яскравіше від сонця, осяяло тих, осліпивши погляди людські. Ці ж упали ниць і поклонилися Господові. Серед них же був і цей блаженний Алімпій, який бачив дію Святого Духа, що [повсякчас] перебуває в тій святій і чесній церкві Печерській.
Коли бо закінчили її розписувати, тоді блаженний Алімпій пострижений був за ігумена Никона. Добре навчився мистецтву іконописному – ікони писати умів прекрасно. Цей же мистецтву захотів навчитися не задля багатства, а задля Бога це творив – працював бо, скільки потрібно було ігумену та всій братії, яким писав ікони. І за це нічого не брав. Якщо ж коли не мав діла собі цей преподобний, то, взявши в борг золота й срібла, які потрібні для ікон, працював для тих, кому заборгував, і віддавав ікону за такий борг. Часто ж просив друзів своїх, аби, якщо в церкві де бачили старі ікони, то йому приносили. І, їх обновивши, ставив на своїх місцях. Все ж це сотворив, аби не байдикувати, оскільки святі отці повеліли монахам рукоділля мати і великою [справою] це перед Богом уставили, як же каже Апостол Павло: "Мені і тим, хто зі мною, послужили руки мої, і ні в кого дарма хліба не їв". Так і цей блаженний Алімпій на три частиш розділяв [дохід від] рукоділля свого: одну частину – на святі ікони, а другу частину - на милостиню жебракам, а третю частину – на потреби тіла свого. І так творив із року в рік, повсякдень не даючи собі спокою: поночі співав та молився, як день же наставав – займався своєю справою. Без роботи ніхто його ніколи не бачив; але і від збору церковного задля роботи не відлучався ніколи. Ігумен же за велике його добродійство й чисте життя поставив його священиком, і [святий] в тому чині священства добре й богоугодно перебував. Один Із київських багатіїв хворів на проказу і багато лікований волхвами та лікарями, [навіть] і в іновірних людей шукав допомоги, й не отримав [одужання], але тільки погіршення зажив, І один із його друзів змусив його йти до Печерського монастиря й молити деяких отців, аби помолилися за нього. Той же приведений був до монастиря, ігумен повелів напоїти його з колодязя святого Феодосія, голову ж та обличчя йому помазали [тою водою]. І негайно скипів увесь гній за зневіру його, так, що втекли всі від смороду. Він же повернувся додому, плачучи й нарікаючи, І не виходив звідти багато днів через сморід, і говорив друзям своїм: "Вкрив сором обличчя моє, чужим став братам моїм, і нерідним – для синів матері моєї, оскільки не з вірою прийшов до святих Антонія і Феодосія". І [так] перебував, повсякдень чекаючи смерті. І по тому одного разу, опам'ятавшись, обдумав свої гріхи і, прийшовши до преподобного Алімпія, покаявся йому. Блаженний же говорить йому: «Чадо, добре сотворив еси, сповідавши Богові гріхи свої переді мною, недостойним. Каже бо пророк Давид: "Виповім свої беззаконня Господові, і Той відпустить нечестя серця мого"». І, чимало повчивши його про спасіння душі, взяв вапницю, і художньою фарбою, якою ікони писав, обличчя його пофарбував і струпи гнійні замазав, і цим до першої подоби та доброго вигляду повернув. Привів його до Божественної Церкви Печерської, дав йому причаститися Святих Таїн та повелів умитися водою, якою священики вмиваються. І тут негайно спали його струпи і зцілився [від хвороби своєї]. Побачте розум блаженного, Христу бо уподобився: як же Господь прокаженого зцілив і повелів йому показатися священикам і принести дарунок за очищення його, так і цей святий – уникаючи величання. Як же і Христос сліпого зцілив, але повелів йому йти до Силуамової купелі вимитися, так і цей блаженний наперед фарбою прикрашає образ, засмерджений невірою, вшановує ж і служителів Божих, аби й ті стали разом із ним співучасниками чуда. Водою ж того обмивши, не лише від тілесної прокази очистив, а й від душевної. Всі дивувалися швидкому його зціленню. Правнук же того зціленого за очищення того обкував золотом кивот над Святою Трапезою. Каже ж преподобний АлІмпій: «Братіє! Послухайте сказане: "Не може раб на двох панів працювати". Так же і цей наперед став рабом врага через чарівництво, наостанок же прийшов до Бога, зневірився бо раніше у спасінні своєму. Хвороба – проказа – напала на нього через його невіру. "Просіть бо, – каже Господь, – і не просто просіть, а з вірою просіть, і отримаєте". Коли ж покаявся перед Богом, і мене свідком зробив, – Скорий на Милість його обдарував».
І пішов зцілений додому, славлячи Бога й Пречисту Матір, Котра Того породила, і преподобних отців наших Антонія та Феодосія, і блаженного Алімпія. Це бо новий нам Єлисей, що Неомана Сиріянина від прокази зцілив.
Інший якийсь чоловік - христолюбець із того ж міста Києва – церкву собі поставив і захотів сотворити церкві на прикрашення великі ікони – 5 Деїсуса і дві намісні. Цей же христолюбець дав срібло двом монахам [із] монастиря Печерського, аби домовилися з Алімпісм, [і] заплатили йому скільки захоче. Ці ж мнихи нічого не казали Алімпієві, а взяли від мужа скільки хотіли. По певнім часі христолюбець послав до мнихів [спитати], чи не готові його ікони. Ті ж сказали: "Ще золота вимагає". І знову взяли у христолюбця золото й потратили. І ще раз обмовили святого, сказавши: "Ще просить стільки ж, скільки взяв". Той же христолюбець із радістю дав. І невдовзі знову чорноризці кажуть: "Іще Алімпій стільки ж вимагає." Христолюбець же каже: "Якщо і вдесятеро попросить, то дам, лиш благословіння його хочу й молитви, і справи рук його". Алімпій же нічого не знав про зроблене тими мнихами. Присилає [нарешті] чоловік [той] дізнатися, чи написані ікони. Ті ж чорноризці звістили йому, так говорячи: "Алімпій взяв золота й срібла надміру, а не хоче писати ікон твоїх". Христолюбець же той прибув до монастиря з великим почтом, і пішов до ігумена Никона, бажаючи пожалітися на преподобного Алімпія. Ігумен же, покликавши його, каже: "Брате, що це за неправда була від тебе синові нашому? Не раз вимагав плати, коли маєш звичай безплатно писати". Блаженний же відповідає: "Отче чесний! Знає твоя святість, що ніколи не лінився в справі цій. Нині ж не знаю, про що говориш". Ігумен же каже: "Три ціни взяв за сім ікон". І ось, на викриття йому повелів принести дошки іконні [та] покликати монахів, котрі брали плату, аби судилися з ним, і викрили його. Послані ж побачили ті ікони написаними надзвичайно красиво, і принесли їх до ігумена. Побачивши, всі здивувалися та вжахнулися, і з трепетом уклякли, на землю впавши, і поклонилися Нерукотворному Образу Господа нашого Ісуса Христа й Пречистої його Матері, і святих його. І пішов великий поголос про те всім містом Києвом. Прийшли ж ті два мнихи, які обмовили блаженного, не знаючи про те, [що сталося], нічого, і почали сперечатися з Алімпієм, так мовлячи: "Три ціни взяв, Ікон [же] не пишеш". Відповіли ж усі тим, кажучи: "Ось нині ікони Богом написані є!" Ці ж, побачивши, вжахнулися чуду.
Ті ж чорноризці, що обікрали монастир, викриті були, і, все здобуте втративши, вигнані були з монастиря Печерського. Але й так свої погані [справи] не облишили, поширюючи брехні про блаженного, і всім говорячи: "Ми самі написали ікони, господар же їхній не захотів дати нам плату. І таке вигадав, аби залишити нас без заробленого: збрехав про ікони, ніби Богом написані є, а не нами зображені". І так наставляли народ, який приходив подивитися на ті [ікони], й хотів їм поклонитися. Ці ж забороняли. І люди повірили мнихам, які оббрехали блаженного Алімпія.
Але Бог прославляє святих своїх, як же Господь каже в Євангелії: "Не може місто заховатися, стоячи на верху гори, й не запалюють світильника і ставлять під посудину, але - на свічнику, аби світив усім, хто проходить". Так же не втаїлося і добродійне житіє цього преподобного Алімпія. Дійшло ж і до князя Володимира чудо з іконами. Було ж так: волею Божою від пожежі згорів Поділ увесь, і та церква, в якій були ікони ті, згоріла. І по пожежі знайдені були сім Ікон цілими, а церква вся погоріла. І, це прочувши, князь пішов побачити чудесні ікони, за одну ніч написані за Божим велінням. І прославив Творця всіх, що здійснює преславні чудеса молитвами угодників своїх Антонія й Феодосія. Взявши ж одну ікону – Святу Богородицю – Володимир послав її до града Ростова, в тамтешню церкву, яку сам сотворив, де й донині стоїть - сам її бачив. І ось що при мені сталося в Ростові: церква та завалилася, а ікона неушкодженою лишилася й перенесена була до дерев'яної церкви, яка [невдовзі] згоріла під час пожежі, Ікона ж та [знову] неушкоджена була, навіть сліду вогню на собі не маючи.
Перейдемо до наступної оповіді про блаженного Алімпія. Інший христолюбець дав цьому блаженному ікону намісну написати. Невдовзі ж розхворівся блаженний Алімпій, ікона ж була не написана. Боголюбець же напирав на блаженного. Каже до нього блаженний; "Чадо, не приходь до мене, не сором мене, але зверни до Господа печаль твою за ікону, і Той сотворить, як же хоче: ікона твоя у свос свято на своєму місці стане". І зрадів чоловік, оскільки ікона до свята писалася, і, повіривши словам блаженного, пішов додому, радіючи. І прийшов знову боголюбець той напередодні Успіння, бажаючи взяти ікону, і побачив її ненаписаною, блаженного ж Алімпія вельми хворим, і дозолював йому, говорячи; "Чому не звістив мені про свою неміч, і я б дав ікону писати іншому, аби свято світле й чесне було. Нині ж посоромив мене й не зробив ікони".Блаженний же смиренно йому відповідає: "О, чадо, хіба через лінь таке робив? Чи не можна для Бога ікону Своєї Матері словом написати? Я бо відходжу зі світу цього, як же явив мені Господь, і по моєму відшесті всіляко втішить тебе Бог". Чоловік же той пішов од нього додому в печалі. Як пішов же – увійшов [до келії святого] якийсь юнак світлий і, взявши вапнипю, почав писати ікону. Алімпій же думав, що розгнівався на нього господар ікони й лисця іншого прислав, оскільки спочатку як людина [той] виглядав, але швидкість роботи тої безплотного виказала. То золотом обкладав ікону, то на камені фарби тер, і все писав. І за 3 години жону написав, і каже: "О, калугере, чи чогось не вистачає, чи щось не так зробив?" Преподобний же каже: "Добре зробив. Бог допоміг тобі дуже уміло написати цю ікону, і ось тобою зробив її". Як настав вечір, невидимий [юнак] став із іконою.
Господар же ікони без сну перебував усю ніч від печалі, оскільки не було ікони на свято, недостойним себе і грішним називаючи задля [відсутності – ?] такої благодаті. І, вставши, пішов до церкви, аби там поплакатися за своїм гріхом, і відкрив двері церкви, і побачив сяючу ікону на місці своєму, і упав від страху, думавши, що привида побачив. І, трохи оговтавшись від страху, відразу зрозумів, що [то] ікона є, і в трепеті та жахові великому пом'янув сказане преподобним, і, побігши, розбудив своїх домашніх. Вони ж з радістю побігли до церкви зі свічами і кадилами. Побачили ікону, що сяяла яскравіше від сонця, і, попадавши на землю, поклонилися іконі і приклалися з веселою душею. Боголюбець же той прийшов до ігумена і почав оповідати чудо, яке сталося з іконою. І всі разом пішли до преподобного Алімпія, і побачили, що той уже відходить зі світу цього. І запитав його ігумен: "Отче, як і ким написана була ікона?". Той же оповів їм усе побачене: "Янгол, – каже, – що написав її, ось тут стоїть і взяти мене хоче".І, це сказавши, віддав душу [Богу].
І, його приготувавши, понесли до церкви, звичайний спів над ним здійснивши, поклали його в печері з преподобними отцями. Про Христа Ісуса, про Господа нашого, Йому ж слава з Отцем і зі Святим [Духом, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь].
Про преподобного і багатотерпеливого отця Пимена та про тих, хто хоче перед смертю [постригтися] в іноцтво.
Слово 35.
Початок поклавши слову про Пимена, перейдемо до оповіді про його тяжке страждання, яке, дякуючи [Богові], терпів доблесно від хвороби. Цей же блаженний Пимен хворим народився й виріс. І задля тої недуги чистим був від усілякої скверни, і від утроби материнської не спізнав гріха. Не раз молив батьків своїх, аби [дозволили йому] постригтися в іноцтво. Вони ж, люблячи дитину, надіялися мати собі в своєму житті спадкоємцем, і забороняли йому. [Та] коли він зовсім занедужав – принесений був до Печерського монастиря, аби зцілився тих святих молитвами або з їхніх рук отримав святий янгольський образ [чернечий].Батьки ж його, маючи сердечну любов до нього, своєї дитини не залишили, але всіх просили молитися за сина їхнього, аби зцілився від недуги. Багато ж преподобні ті отці потрудилися, і нічого не допомагало йому, його бо молитва пересилювала всіх: не просив здоров'я, але посилення хвороби, аби, уздоровившись, не бути забраним батьками своїми з монастиря, не втіливши задуму свого. Батько ж і матір жили з ним [у монастирі] і не давали його постригти. І, затуживши, блаженний почав невідступно молитися Богу, аби виконав бажання його. І ось, одної ночі, коли всі спали назовні, прийшли до нього – туди, де лежав Пимен – ніби скопці світлі Із свічами, несучи з собою Євангелію, і свиту, і мантію, і куколь, і все, що потрібно для постригу. І кажуть йому: "Чи хочеш, аби ми постригли тебе"? Він же з радістю погодився, говорячи: "Господь вас послав, панотці мої! Виконайте бажання серця мого". Вони ж тут негайно почали запитання ставити: "Что прииде, брате, припадаа къ святому жерьтвеннику сему и къ святЂй дружинЂ сей? Желаєши ли сподобитися мнишескому великому аггельскому образу?" І все інше за уставом здійснили, як же написано, й у великий образ постригли його, і, одягнувши його в мантію та в куколь, і все, що потрібно, відспівавши, до великого янгольського образу прилучивши й влаштувавши [все, як треба], цілували його, Пименом його назвавши. І свічу запалили, кажучи: "До 40 днів і ночей вона світитиме і не вгасне". І, це все зробивши, пішли до церкви, Волосся ж [обрізане] загорнувши в рушник, поклали на гробі святого Феодосія. Братія ж у [навколишніх] келіях чула звук співу, і ті розбудили сусідів, думавши, що ігумен із кимось постригає [його], чи уже преставився [хворий]. І всі разом прийшли до келії, де хворий лежав, і побачили, що всі сплять: і батько, і матір, і слуги [їхні]. І з ними увійшли до блаженного.І всі виповнилися пахощами, і побачили його веселим та радісним, і одягненим в одяг монашеський. І запитали його: "Ким пострижений був, І чому [ми] чули звуки співу, ці ж батьки твої, що в тебе були, нічого не чули?" Каже ж до них хворий: «Я думаю, що ігумен, прийшовши з братією, постриг мене, й іменем "Пимен" мене назвав, і тих спів ви чули, а свічі сказали до 40 днів та ночей горіти. Волосся ж моє взявши, пішли до церкви». Це ж почувши від нього, пішли, [й] побачили церкву замкненою. І розбудили пономарів, і запитали їх, хто входив до церкви після Павечерниці. Вони ж, відповідаючи, сказали, що ніхто не заходив до неї, та й ключі знаходяться в економа. Взявши ж ключі, зайшли до храму і побачили на гробі Феодосіевому в рушнику волосся його. І звістили ігуменові, і шукали тих, хто його постриг, і не знайшли. І зрозуміли всі, що це є Промисел Вишній від Бога. Подумавши добре, [вирішили]: "Хай буде, – кажуть, – за уставний постриг, оскільки свідків маємо: церква зачинена була, а волосся тут знайшлося на гробі святого Феодосія, і свічка, достатня для горіння [протягом] одного дня, 40 днів та ночей безперервно горіла, і не згоріла." А тому [ще одного] постригу не творили, говорячи йому: "Достатньо тобі, брате Пимене, від Бога даного тобі дарунку й нареченого тобі імені". Запитали ж його: "Які були ті, котрі постригали тебе?"
Показали йому [також] книги [із чином] постриження, [аби пересвідчитися], чи чогось із того не пропустили. Пимен же каже: «Чому ти мене спокушаєш, отче [ігумене]? Ти сам із усією братісю прийшов і сотворив зі мною за написаним у книгах цих, і сказав мені: "Належить тобі постраждати від хвороби, і коли буде відхід твій [зі світу цього], тоді здоров'я подасться [тобі] і своїми руками понесеш ліжко." Але молися за мене, чесний отче, аби подав мені Господь терпіння».
Пробув же блаженний Пимен у тяжкій тій хворобі багато років, так, аж гидували ним і ті, хто йому служили. Багато разів бо лишали його голодним і спраглим на два дні чи три. Цей же все те з радістю терпів і Богу за те дякував.
Інший же хтось, так само хворий, принесений був до Печери і пострижений. І монахи, приставлені за хворими доглядати, взявши і цього, понесли до Пимена, аби обом купно разом служити. Гребували цією роботою, і про них забули. І знемогли хворі від безводдя. Пимен же запитує [іншого] хворого: "Брате! Оскільки гидують наші служителі через сморід, який іде від нас, то, якщо підніме тебе Господь, чи зможеш перебувати в службі цій?" Хворий же обіцяв блаженному до смерті своєї старанно слугувати хворим. Пимен же каже до нього: "Ось Господь забирає хворобу твою від тебе, і з того часу здоровим бувши, виконай обіт свій, служачи мені і подібним мені. На недбалих у службі наводить Господь хворобу люту, аби тим покарані бувши, спа слися". І тут негайно встав хворий служив йому, а недбалих, які не хотіли слугувати хворим, усіх подолала недуга за словом блаженного. Зцілений же від немочі брат погидував, задля смороду утробного, й збувся Пимена, і його голодним та спраглим залишив. І лежав у окремій споруді, і раптом гарячка запалала в ньому, і не міг встати протягом трьох днів. Не стерпівши спраги безводної, почав кричати: "Пом'яніть мене, Господа ради, бо ось помираю без води". І почувши в іншій келії, прийшли до нього, і побачивши його хворим, звістили про нього Пимену: "брат, який служить тобі, помирає". Відповідає блаженний: "Що людина посіє – те й пожне. Оскільки залишив мене голодним та спраглим, збрехавши Богові і мою ницість зневаживши, – і сам отримав це. Але навчені ми не воздавати злом за зло. [А тому], – пішовши, кажіть йому: "Кличе тебе Пимен. Вставай і йди до нього". Коли ті прийшли і сказали йому, тоді хворий, зразу одужавши, без сторонньої допомоги негайно прийшов до блаженного. Преподобний же, напучуючи його, каже: «Маловіре! Ось одужав, а на майбутнє не гріши. Чи не і знаєш, що рівну відплату мають той, хто хворіє, і хто [йому] служить? Але І терпіння убогих не увірветься до кінця: тут тобі скорбота, і туга, й недуга мала, а там - радість і веселість, де нема хвороби, ні печалей, ні зітхання, але Життя Вічне. Задля того, брате, це терплю. Бог же, який тебе мною зцілив від недуги твоєї, може й мене підняти з постелі цієї й неміч мою зцілити. Але не хочу, [бо]: "той, хто витерпить до кінця, – каже Господь, – той спасеться". І краще мені було б у житті цьому цілком зогнити, аби там плоть моя була нетлінна. Смердючий запах [тут] – там же пахощі невимовні. Добре бо, брате, стояння в церкві світлій і чистій – пресвятому місці, – з янгольськими силами невидимо пресвяту пісню возсилати вельми благоугодно і благоприємно. Церкву бо небом земним називають: ті, хто стоять у ній, – відчуваються [так], ніби стоять на Небесах. Чи ця, брате, темна і смердюча храмина не перше від Суду Суд, і перш безкінечної муки мука? В хворобі належить говорити: "Терплячи, потерпів [задля – ?] Господа, і [Той] почув мене". Задля цього Апостол каже хворим плоттю: "Якщо бо науку терпите – будете Богові, немов сини; якщо не стерпите науки – раби єсте, а не сини". Про цих бо каже Господь: "В терепінні вашому набудете душ ваших"».
І в такому стражданні лежав преподобний Пимен літ 20. В час же преставлення його з'явилися три стовпи над трапезною, і звідтіля на верх церкви перейшли. Про них же сказано в літописі. Знає ж [лише] Господь, який це знамення показав, чи задля цього блаженного, чи інший якийсь промисел Божий був б.
Того ж дня, якого хотів преставитись, одужав преподобний Пимен, І обійшов усі келії, і всім кланявся до землі, пробачення просячи, повідаючи [про] відхід свій од життя цього. Говорив [хворим] братіям: "Друзі і брати мої, вставши, проведіть мене". [І] негайно, за словом його, відступила від них хвороба, і, уздоровившись, пішли з ним. Сам же, увійшовши до церкви, причастився Животворних Христових Таїн і, взявши ложе [своє], поніс до печери, в якій [через хворобу] ніколи не бував, і ніколи не бачив її від народження свого. І, зайшовши, поклонився святому Антонію, і місце показав, де хотів бути покладений.
«Тут, – каже, – два брати покладені цього року. І того брата, якого без схими покладено, [розкопуючи], в схимі знайдете. Хотів бо не раз постригтися, але зневажений був братією через бідність, [що] їм зарахується, як гріх. Цей же справи показав належні [чернечому] образу, і задля того дарував йому Господь схиму [по смерті]: хто бо має діла добрі – дасться йому, від того ж, який не має [їх], і навіть думає, що має - відніметься од нього. Тому ж, хто має – скрізь дано буде.
[Щодо] другого брата, котрого в схимі покладено – взята [вона] у нього, оскільки за життя не хотів її, але, помираючи, каже: "Коли побачите, що відходжу – пострижіть мене". І тому забрана від нього Благодать. Не зрозумів бо сказаного: "Не мертві восхвалять Тебе, Господи, але ми, живі, благословимо Господа"; "В пеклі бо, – сказано, – хто усвідомлює себе?". Таким бо постриження в схиму нічого не допомагає, і та справа добра від муки не звільнить.
Третій же тут від давніх літ покладений. Того схима нетлінна є, і зберігається йому на викриття і на засудження, бо недостойні образу [чернецького] справи робив: в ліні та гріхах життя своє провадив, не відаючи сказаного: "Кому дано багато – багато з нього і спитають". Якщо цього Антонієва і Феодосієва молитва не упередить, підданий буде цей Суду».
І, це промовивши, каже до братії: "Ось прийшли ті, хто мене постриг, взяти мене бажаючи". І, це сказавши, ліг і помер у Господі. Його ж з великою честю в печері поклали.
Розкопавши ж назване вище місце, знайшли, за словом блаженного, трьох чорноризців: одного всього зотлілого, куколь же один цілий був. Двох же мнихів новопомерлих [відкопали], [і] котрий був у схимі покладений, з того схима знята була і на другого надіта - непостриженого. Чимало дивувалися [всі] невимовному Суду Божому і говорили: "Ти, Господи, воздаси кожному по ділах його".
Звідсіль, братіє, думається мені, зрозуміли: якщо в хворобі [хто] пострижеться з вірою, [і] просить у Бога життя, аби в чернецтві попрацювати на Нього, Господь же, який владний над життям і смертю, якщо цього відведе, то в 11 годину з тими, що прийшли рівним праведним сотворить його. А той, хто говорить так: "Якщо побачите мене, як помираю – тоді пострижете мене" – цього суєтна віра і постриг.
Про преподобного Ісакія Печерника.
Слово 36.
Як у вогні загартовується золото - [так і] люди [достойні] прийняття [до Царства Небесного стають] у печі смирення. Якщо до Господа в пустелі спокусник приступити не посоромився, то наскільки ж хоче спокусити людину, як це сталося з цим блаженним. Сей преподобний отець наш Ісакій у мирському житії був купець, родом торопчанин. Він, задумавши стати монахом, роздав майно своє бідним та монастирям, [і] прийшов до великого Антонія в печеру, молячи його, аби стати мнихом. І прийняв його Антоній, і наклав на нього монашеський образ, і нарік ім'я йому - Ісакій, мирське бо ім'я його було Чернь. Сей же Ісакій вдав себе у житіє кріпке і одягся у власяницю, і повелів купити собі козла та здерти з нього шкуру, і одягнув поверх власяниці, і засохла навколо нього шкура сира. І затворився в одній з вулиць печери, в келії малій - близько чотирьох ліктів. І тут молився Богу зі сльозами, їжа ж його була - проскура єдина, і то через день, і води в міру пив. Приносив же [їх] йому великий Антоній і подавав йому через віконце, [таке], щоб лише рука помістилася, і так він брав харч. І так жив сім літ, на світло не виходячи, ні на ребрах лежачи, але, сидячи, трохи куняв.
Одного разу, за звичаєм, звечора почав поклони класти, співаючи псалми аж до півночі. І, втомившись, сів на сідалищі своєму. І коли сидів він, як звичайно, свічу загасивши, раптом світло возсіяло в печері, ніби від сонця, так, аж і очі людські сліпило. І прийшли до нього два юнаки прекрасні, і сяяли обличчя їхні, немов сонце. І кажуть йому: "Ісакію! Ми - янголи, а ось іде Христос із янголами". І Ісакій, вставши, побачив натовп бісів, і обличчя їхні [були] яснішими від сонця, один же посеред них сяяв дужче від інших, і обличчя його променилося. І сказали йому: "Ісакію! Це - Христос! Поклонися йому". Ісакій же не зрозумів бісівського дійства, ні здогадавшись перехреститися, вийшов із келії [і] поклонився, як Христу, бісівському дійству. Біси ж, кликнувши, кажуть: "Наш єси, Ісакію!" І завели його до келії, і посадили, і почали сідати коло нього. І була повна келія бісів, і вулиця печерна. І каже один із бісів, якого називали "христосом": "Візьміть сопілки, і бубни, і гуслі, і вдарте, а Ісакій нам затанцює". І вдарили [музики] в сопілки і в гуслі, і в бубни, і почали вони грати. І, втомивши його, залишили його ледве живого, і, наругу сотворивши над ним, пішли.
Назавтра ж настав день вживання хліба. Прийшов Антоній, за звичаєм, до віконця і говорить йому: "Благослови, отче Ісакію!" І не було ні голосу, ні відгуку. І багато разів звертався Антоній, і не було відповіді. І думає: "Чи не помер?" І послав до монастиря по Феодосія й по братію. Братія ж, прийшовши і розкопавши загороджений вхід, взяла його, думаючи, що мертвим є, і, винісши, поклала його перед печерою, [побачила, що живий. І каже ігумен Феодосій: "Від бісівського дійства це сталося йому". І поклали його на ліжку і служив йому святий Антоній.
В той час прилучилося Ізяславу прийти з ляхів, і почав гніватися Ізяслав на Антонія за князя Всеслава. І прислав Святослав із Чернігова поночі по святого Антонія. Антоній же прийшов до Чернігова, і полюбилося йому місце, назване Болдіними горами, і, викопавши печеру, поселився тут. І є монастир Святої Богородиці на Болдіних горах неподалік від Чернігова і донині.
Феодосій же, дізнавшись, що Антоній пішов до Чернігова, прийшовши з братією, взяв Ісакія й приніс його до своєї келії, і служив [йому], бо [той] був хворий розумом та тілом, так, що не міг він повернутися на інший бік, ні встати, ні сидіти, але лежав на одному боці. Не раз же і черви розводилися під стегнами його через мокроту й обливання. Феодосій же сам своїми руками його мив та опоряджував. І лежав більше двох літ, святий [же] служив йому. Це ж є дивним чудом, оскільки за два роки не скуштував хліба і води, ніякої страви, овоча, ні язиком промовив, але німий та глухий [був] більше 2-х років. Феодосій же молив Бога за нього, і молитву творив над ним день і ніч, доки на третє літо промовив і попросив на ноги підвести, як мала дитина, і почав ходити. І не хотів до церкви йти, І силою ледве притягли його до храму, і так потроху почав ходити до церкви. І по тому почав ходити до трапезної, і садили його окремо від братії, поклавши перед ним хліб, і не хотів брати його, вони ж вкладали його в руку йому. Феодосій же каже: "Покладіть перед ним хліб і не вкладайте до руки його, аби сам їв". І не їв цілий тиждень, і потроху роззирнувся, і попробував хліба, і так навчився їсти. І таким чином вибавив його великий Феодосій від підступів диявольських і від спокус його.
Ісакій же знову сприйняв життя жорстке. Феодосій [на той час] преставився, і Стефан на його місці перебував. Ісакій же каже: "Ось уже спокусив був мене, дияволе, коли сидів на одному місці. Звідсіль уже не затворятимуся в печеру, але маю тебе перемогти Благодаттю Божою, ходячи по монастирю". І знову зодягнувся у власяницю, а на власяницю - свиту тісну, і почав юродствувати.
І почав допомагати кухарям і працювати на братію, на заутреню першим від усіх приходячи і стоячи міцно та непорушне. Коли ж приспіла зима і морози люті, то як стояв у черевиках порваних, неодноразово примерзали ноги його до каміння, проте не рухав ногами, доки відспівували утреню. І по утрені йшов до поварні, готував вогонь і дрова, й воду, і тоді приходили інші брати-кухарі. Один же кухар, який також мав ім'я Ісак, каже, насміхаючись: "Ісакію! Он сидить чорний ворон. Піди, візьми його!" Той же, поклонившись до землі, пішов, взяв ворона і приніс його [тому] на очах у всіх кухарів. І вжахнулися всі від того, що сталося. І повідали ігумену й братії, і почала братія звідтоді шанувати його.
Він же, не бажаючи слави людської, почав юродствувати і капості почав [чинити] - коли ігумену, коли - братії, коли ж - мирським людям. Деякі [за те] й ран йому завдавали. І почав по миру ходити, так само юродствуючи. І знову вселився до печери, в якій же раніше був, – Антоній бо вже преставився, – і почав збирати до себе юних мирян, і одягав їх у одяг чернечий.
Та [за те] іноді [і] від ігумена Никона рани приймав, іноді ж від батьків дітей тих. Блаженний же все те терпів, приймаючи рани і наготу, й холод, день і ніч. одної ночі запалив піч у печері і, як розгорілась піч, то [оскільки] була вутла, почали язики полум'я виходити наверх через діри. Йому ж нічим було їх закрити. І ступив босими ногами на полум'я, [і стояв], доки вигоріла піч, і зійшов, нічим не вражений.
І іншого багато оповідають про нього, а дещо й сам бачив.
І так перемогу отримав над бісами, і, як і мух, ні за що мав їхні страхи та видіння. Говорив бо до них: "Хоча мене і спокусили були спершу, оскільки не відав підступів ваших та лукавства, нині ж маю Господа Ісуса Христа, Бога мого, і, на молитви отця мого Феодосія надіючись, переможу вас". Неодноразово бо йому капості робили біси і говорили: "Наш єси, Ісакію, оскільки старійшині нашому поклонився був". Він же відповідав: "Ваш старійшина - антихрист є, а ви єсте бісами".
Іноді й по тому приходили до нього, страх творячи йому в маячні, ніби численний народ із мотиками та кирками, говорячи: "Розкопаємо печеру цю і тут поховаємо його". Інші ж говорили: "Вийди, Ісакію, [бо] хочуть тебе закопати". Він же відповідав їм: "Якби людьми були, то вдень ходили б, а ви єсте пітьмою і в пітьмі ходите", і знаменався хрестом, і щезали [ті]. Іноді ж страшили його в образі ведмежому, іноді ж лютим звіром, Іноді левом, іноді ж змією повзали, коли жабою і мишею, і всякими гадами, – і не могли нічого зробити йому. І кажуть: "О, Ісакію, переміг нас єси!" Він же відповідав: "Були ви мене спокусили в образі Ісуса Христа і янгольському, недостойні бувши такого сану. Але ось воістину нині являєтеся в образі звірів та худоби, і зміями, і всяким гаддям, яким єсте". І звідтоді не було йому зла ніякого від бісів, як же і сам оповідав, що "це була мені, – каже, – протягом 3 років війна".
І по тому почав [ще] жорсткіше жити і воздержання мати, і піст, і неспання. І коли так жив він, – приспів кінець життя його. Розхворівся в печері, і перенесли його до монастиря хворого, і так прохворівши до восьми днів, непомильним шляхом до Господа відійшов у доброму сповіданні. Ігумен же Іоан і вся братія, убравши тіло його, поховали чесно зі святими отцями в печері. Такі бо були монахи Феодосієвого монастиря, що сяють і по смерті, як світила, і молять Бога за братію, [яка живе] тут, і за всіх, хто працює в Домі Божої Матері, і за мирян, і за тих, хто приходять [сюди] та хто подає від маєтків своїх на монастир. В ньому ж і | донині добродійним життям живуть общинножительно, всі купно, в співі та молитвах, та в послусі, на славу всемогутньому Богу і Пречистій Його Матері, святих отців Антонія та Феодосія молитвами збережені. Хай і нам сподобить Господь молитвами їхніми звільнитися від диявола, який ловить нас, і виявитися в місці отців Антонія та Феодосія. І покличемо, брати, блаженних тих отців і чудотворців, [бажаючи] помічниками й молитвенниками їх мати перед Богом, аби не відлученими нам бути від преподобних тих чорноризців, ні відігнаними від блаженного і святого місця, і Пренепорочної та Пречистої Діви житла не втратити, як Сама обіцяла, але постараємось і наступні дні свої в покаянні препровадити і вгодити Богові. Хай же в усьому ми милість отримаємо і життя вічне во Христі Ісусі, в Господі нашому, Йому ж слава і держава з Отцем і Пресвятим і Животворчим Твоїм Духом, [і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь].
Питання благовірного князя Ізяслава про латинян.
Слово 37.
Прийшов одного разу благовірний князь Ізяслав, син Ярославів, внук Володимирів, до святого отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, і каже йому: "Розкажи мені, отче, віру Варязьку, яка вона є". Преподобний же отець наш Феодосій каже: «Послухай, благочесний княже, оскільки [вже] запитала знатність твоя [у] нашого смирення. Віра їхня лиха і закон їхній нечистим є: в Савелієву віру, і в інші впали єресі, і всю землю осквернили. Ти ж, благовірний самодержцю, бережи себе од них. Ось бо їхня єресь: по-перше - ікон не цілують; по-друге - мощї святих не цілують; по-третє - хрест на землі написавши, цілують, а, вставши, ступають ногами; по-четверте - в піст м'ясо їдять; по-п'яте - на опрісноках служать; по-шосте - попи їхні хрестять через одне занурення, а ми - через три; ми ж мажемо похрещеного миром і маслом, а вони похрещеному сиплють сіль у вуста; в ім'я ж святих не нарікають, а як назвуть батьки, в те ім'я і хрестять.
Тому слід цуратися віри латинської. [І] ні звичаїв їхніх дотримуватися, [ні] причастя їхнього приймати, і ні слухати, що кажуть вони, оскільки неправедно вірують і нечисто живуть, їдять бо із псами, із кішками, п'ють свою сечу - зло є і прокляте це - і їдять черепах, і диких коней, і ослів, і удавленину, і ведмежатину, і бобровину.
Першого ж тижня Великого Посту, у вівторок їдять м'ясо, і мнихи їхні їдять сало. В суботу ж постяться. Християнам же своїх доньок не слід давати за них, ні брати у них за себе, ні брататися з ними, ні кумитися, ні цілувати їм хреста [у чомусь]; ні їсти з ними, ні пити з однієї посудини. Тим же, що просять у вас, давати Бога ради їсти, але в їхньому посуді; якщо ж не буде у них посуду, дайте у своєму, а потім, вимивши, молитву над ним прочитати.
А за гріхи свої не від Бога пробачення просять, але прощають їх попи за дари їхні. Попи ж їхні не женяться законним шлюбом, але з рабинями блудять, і службу здійснюють, гріха за собою не знаючи. Єпископи ж їхні мають наложниць, і на війну ходять, перстень на руці носять. Мертвих кладуть на захід ногами, а головою на схід, і руки в довжину кладуть, очі, вуха ж і ніс воском заліплюють. І, одружуючись, беруть сестер. І мертвим тілом служать, бо Господа вважають мертвим, ми ж Службу творим живим Тілом, самого Господа бачачи, що сидить одесну Отця, і знову прийде судити живих і мертвих. Вони - латиняни - мертві, бо мертву службу здійснюють; ми ж, Богу живу Жертву чисту і бездоганну приносячи, отримаємо життя вічне. Пишеться бо: "Воздасться кожному по ділах його". Харчу ж їхнього не приймати, бо багато в них зла і несправедливості. Розпусна і погибельна віра їхня. Того і жиди не роблять, що творять вони. Багато у Савелієву єресь вступили. Найгірші і найзліші з усіх народів є, бо не можна вберегтися їх, а поган можна. Латиняни [бо] Євангелію і Апостол мають, і ікони святі, і до церкви ходять, але віра їхня і закон - нечисті. Багатьма єресями своїми весь світ заразили, оскільки в усіх землях варяги е. Велика печаль од них правовірним християнам, котрі живуть серед них. А коли хто вбережеться від них, принісши віру чисту, перед Богом стане одесну, радіючи, коли ж хто за власним бажанням наблизиться до них, то з ними стане ошую, плачучись гірко. Нема бо життя вічного для тих, хто живе у вірі латинській чи в сарацинській, ні честі зі святими в майбутній вік.
Не годиться віру їхню хвалити: бо хто хвалить їхню віру, той, виходить, свою гудить; або почне хвалити непрестанно чужу віру, од якої одреклося православне християнство, то такий стає двовірцем, і близький до єресі. Ти ж, чадо, од таких діянь бережи себе, і не спілкуйся з ними, але уникай їх, свою віру непрестанно хвали і, скільки можеш, підвизайся в ній добрими справами. Милостивим же будь, христолюбне, не лише до своїх домочадців, а й до чужих. І коли бачиш нагого - одягни його; чи голодного, чи в біді - помилуй їх. І якщо [навіть] буде іновірець - єретик і латинянин, всякого помилуй, і з біди виручи. І не погрішиш перед Господом. Бог бо сам годує всіх - поганих, як і християн. Поганами ж та іновірними [теж] піклується Бог, [та] в майбутній вік не прилучаться до воздаяння благих. Ми ж, хто живе в праведній вірі, і тут під опікою Бога, і в прийдешньому віці врятовані будемо Господом нашим Ісусом Христом. А кому доведеться по вірі сій святій ради Бога померти, то [хай] сміливо не лишає правої віри, а умре за Христа. "Святі бо, – сказано, – що за віру померли, оживуть во Христі". Ти ж, сину, як побачиш іновірних, що з вірними борються і спокусою бажають звести од православної віри правовірних, ти ж, який істинно прийняв православ'я, не змовчи, але поможи правовірним проти зловірних. І, якщо можеш, як добрий пастир вівцю, маєш врятувати від уст левових. Коли ж змовчиш, то, як віднімуться у Христа і передадуться сатані, відповідатимеш за них у День Судний. І коли тобі каже хтось: "Сію віру і ту Бог дав", ти ж відказуй: "Хто ти є, кривовірцю? Вважаєш Бога двовірцем? Чи не чув, окаянний І розбещений злою вірою, написане: "Так каже Господь: один Бог, одна віра, одне Хрещення". І Господь мовить так: "Належить нам виконувати усю правду". І, це все виконавши, по тому зійшов на небеса, і учнів Своїх послав проповідувати в усі кінці Всесвіту. Ти ж, зловірний, стільки років тримався православної віри, а тепер спокусився на зловір'я та повчання сатани. То чи не чув Апостола Павла, котрий казав: "Деякі баламутять вас і бажають перекрутити Благу Вість Христову. Коли й ангел, зійшовши з небес, благовістить вам краще, але не так, як благовістимо ми, то буде проклятий". Ви ж, відкинувши проповідь Апостольську і святих отців настанови, прийняли неправу віру і вчення зіпсуте та сповнене погибелі. Тому від нас, врешті, й були відлучені. Тому нам з вами недостойно жити й Пречистих Таїн прилучатись: ні причащатись, чи брати вам участь у нашій Божественній Службі, бо незліченні сресі ваші».
Про преставлення преподобного отця нашого Полікарпа та [про] архимандрита Печерського і Василія попа.
Слово 38.
Преставився блаженний і преподобний отець наш Полікарп, архимандрит Печерський, літа 6690 (1182), місяця липня 24, у день святих мучеників Бориса і Гліба. І, опорядивши тіло його, поховали чесно з поховальними піснями, як же і сам заповів. По смерті ж його був заколот у монастирі. По старцеві бо цьому не могли обрати собі ігумена, і була скорбота велика серед братії, й туга, і печаль: не гідно бо такому великому стаду ні жодної години без пастиря перебувати. У вівторок же братія ударила в било, і зійшлися всі до церкви, і почали молитися Святій Богородиці. І це дивовижною було справою, оскільки більшість, немов єдиними вустами, сказала: "Пошлімо до Василія-попа на Щекавицю, аби той був нам ігуменом та правителем іноцького стада Феодосієвого монастиря Печерського. І, прийшовши, всі поклонилися Василію пресвітеру і сказали: "Ми - вся братія іноцька - кланяємося тобі і хочемо тебе мати за отця й ігумена собі". Піп же Василій, дуже здивований бувши, поклонився їм і каже: "Отці і братія! Я чернецтво лише в серці мав своєму. Про ігуменство що ж думаєте при моїй низості?" Довго сперечалися, і [нарешті] обіцяв їм. Вони ж, взявши його, пішли з ним до монастиря, в п'ятницю. І приїхав митрополит Никифор на постриг його, і Лаврентій, Туровський єпископ, і Никола, Полоцький єпископ 8, і всі ігумени. І постриг його митрополит Никифор своєю рукою, і став ігуменом та пастирем інокам Феодосісвого монастиря в Христі Ісусі, в Господі нашому. Його ж слава і держава з Отцем і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Духом, нині і повсякчас і на віки-вічні. Амінь.
Року 6971 (1463 р.) в Печерському монастирі здійснилося знамення таке:
За князя Семена Олександровича і за брата його князя Михаїла, а за архимандрита Печерського Николи, печеру ж тоді тримав дехто Діонісій, прозваний Щепою. Цей прийшов на Великдень до печери покадити тіла померлих і, прийшовши [до місця], котре називається Община [загальна трапеза?], і, покадивши, каже: "Отці і брати, Христос Воскрес! Сьогоднішній день Великоднем є!" І відповіли, як грім: "Воістину Воскрес Христос!".
