Ой на горi вогонь горить,
А в долинi козак лежить,
Порубаний, пострiляний.
Китайкою покриваний.
Накрив очi осокою,
А нiженьки китайкою.
А нiженьки китайкою,
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в нiженьках коник плаче.
Ой коню мiй вороненький.
Товаришу мiй вiрненький!
Не плач, коню, надо мною.
Не бий землi пiд собою.
Бiжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибiжиш пiд батькiв двiр,
Та вдаришся об частокiл.
Як прибiжиш пiд ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра – розгнуздає.
Вийде мати – розпитає:
– Ой коню мiй вороненький,
А де ж мiй син молоденький?
– Не плач, мати, не журися.
Та вже ж твiй син оженився.
Та взяв собi паняночку,
В чистiм полi земляночку.